Всі фото належать Євгену Гундарєву, за що йому окреме спасибі. Якто в розмові вставити: "були нещодавно в Смоленську, там новий трекзбудували. Цікавий. Незабаром етап російського хот-хетччемпіонатубуде, поїхали! " Якщо бувають у житті пропозиції від яких неможливовідмовитися, то це саме одна з них, навіть при напруженому робочомуграфіку один день викроїти можна.
За картою до Смоленська не так і далеко. 600 - 650. Тому в планахбуло вирішити кілька нагальних проблем у Києві, потім, не дужерано, рухатися в дорогу.Компанію в цій поїздці мені склав мійдавній інститутський товариш - Толік. Його допомога виявиласянеоціненною. Перевірити тиск у колесах відразу після заїзду, дозаправити машину, вирішити формальності в суддівській колегії іт. П. Дуже не рекомендую вирушати на заходи такого роду поодинці.Пробки, черги, місто явно не поспішало відпускати.Ну ось, всіпитання вирішені, заїжджаємо на «Укравто», заправляємося підзав'язку.Повний бак, три двадцятилітрові каністри, однадесятилітрова і ще одна п'ятилітрова.Заправлені всі ємності, яківдалося знайти. Виявилася не зайвою, за всю дорогу нам зустрілосявсього дві заправки торгуючі 98м, з них жодної заслуговує надовіру. І все одно, всю дорогу ми побоювалися, чи вистачитьбензину.
17:30 – Київ залишається за кормою. Дорога Україною пролітає наодному диханні. А ось черга на самому кордоні пригнічує. Довго, довго, дуже довго. Проходить не менше чотирьох годин, перш ніж мидістаємось до кордону. На білоруській стороні заповнюємо купупапірців, одразу ж міняємо гроші. Усі гранично ввічливі та щиродоброзичливі. Приємно. Митник просить усіх відкрити багажники, стандартну процедуру. Підходить і до нас:— Що везете? — Особистіречі; — Каністри порожні? — Повні! (радісно);
— Покришка б/в?
— Нова! (радісно); - Ви знаєте що це не можна провозити? - Знаємо! Щасливі посмішки не сходять з наших осіб ні при одному питанні.Таких ідіотів вони, напевно, давно не бачили. Два бравих солдатаШвейка, не інакше. Тактика приносить свої плоди, митник махаєрукою:«Проїжджайте».
Дороги в Білорусії не на приклад кращі за наші. Скрізь свіжарозмітка, світловідбиваючі вішки, нормальний асфальт. Ічисто.Промахуємося повз об'їзну дорогу і потрапляємо в Гомель. Таксамо чисто і красиво. Містом ходять нові тролейбуси! Вночі!
У Могильова починається ожеледиця. Тримаю 70 км/год судорожновчепившись у кермо. Одне щастя, дорога порожня. За Оршею звертаємоз зледенілої дороги на зледенілий автобан Мінськ – Москва.Білоруська частина автобану платна. Формальності на російськомукордоні займають п'ять хвилин. Дорога все ще мокра і місцямизледеніла, але обіцяного снігу з дощем немає. Траса тільки такназивається «Смоленське кільце», від Смоленська до Сафоновогосімдесят з лишком кілометрів, а потім ще городами доВерхньодніпровська понад двадцять. На щастя скрізь є вказівники.Місцевість трохи горбиста. Злітаємо на черговий пагорб і бачимопопереду у низовині всю трасу. В'їзд вже відкритий, але машин щенебагато, одна техніка і кілька «громадянських». І буфет відкритий– на нас чекають. Є година з невеликим, щоб виспатися і поснідати.Одометр зупинився на цифрі 780. Теплий сонячний ранок, натермометрі +1 С :)
Прокидаюся. На вулиці +0 та сильний вітер. Виходити з машини нехочеться, але треба. Я йду реєструватися, Толя бере в руки Керхер інамагається привести машину в божеський вигляд, бррррр на такому тохолоді. Навколо вже повно автомобілів, треба поспішати, а наших всенемає. Не витримую, кидаю SMSку. Відповідають:«Будемо через 15хвилин». Починаю хвилюватись. Старт хвилин за 20, а ще речірозвантажити треба. Ну от приїхали, швидко заганяємо машину в боксі починаємо готуватися до заїзду. А перша група вже на старті. Я надругий. Біготня, суєта, швидко, швидко, швидко. Начебто встиг. Мійгурт уже побудувався перед стартовим світлофором, вирулюю і я.Підшоломник невідомо де, то тут-то там помічаю забуті сторонніпредмети. Зелений. Поїхали. На картинці трек «не виглядає». Не дужевелика довжина, сильно закручена внутрішня частина, змійкинезрозумілі… У житті все набагато цікавіше. Перша, друга, вузькийвиїзд з піт-лейн розташований за зоною безпеки стартової прямої, натрасу потрапляємо вже за першим поворотом Т1. Газ у підлогу, третя, пряма йде під гору, четверта. Т2 жорстке гальмування, друга, дваправих по дев'яносто градусів, праворуч на виході дуже слизькийпоребрик, знову нагору в гору, третя зовсім на трохи і зновугальмування на перегині місцевості, друга. Т3 вихід із поворотувідносно широкий, знову спуск, друга розкручується миттєво, третя, максимально вліво. Т4, якщо правильно увійти, можна пройти змійкулише злегка похитуючи кермом, але починати треба гальмувати ще взмійці, друга. Т5 дуже крутий, але далі радіус поворотузбільшується, Т6, третя. Максимально ліворуч перед входом до Т7.Т8, Т9 тут уже доводиться качати кермом зовсім не злегка. Т10, траса йде круто вгору, знову максимально вліво, вхід у Т11ховається від очей десь за пагорбом, гальмування, друга.Вихід ізТ11 знову круто під гору, ліворуч на виході оманливо привітнийпоребрик, третя. Т12 на повному газу, четверта, спуск закінчився.Пряма без перемикань, час кинути погляд на температуру олії, трохипригальмовуємо в Т13. Знову вгору весь поворот на четвертій, намагаючись не сильно спливти назовні, в кінці, на виході настартову пряму можна розпуститися. Пряма, підйом закінчився, газ упідлогу, п'ята. Гальмування перед Т1 жорстке, але асфальт туттримає добре, можна не боятися, друга. На виході з Т1 не поспішатирозпускатися, колеса миттєво зриваються в пробуксовку, відноснодобрий поребрикслева, третя і знову під гору до Т2.
Чотири залікові кола пролітають на одному диханні. Клітчастийпрапор, настав час заїжджати. Організація заїздів. Тільки приїхав, одразу ж заганяю машину в бокс, міряю тиск у колесах тадозаправляю. Третій гурт уже на треку. Їм дали зелений сигнал, яктільки ми повернулися на піт-лейн. За задумом організаторів, весьзаїзд з виїздом і поверненням повинен займати не більше п'ятнадцятихвилин. Усього три групи. Виїзд на трек через кожні 30 хвилин.Мінус три хвилини на заїзд у бокс. Мінус дві хвилини відкрити капоті почекати, поки олія охолоне. Тиск перевірити ще п'ять хвилин поколу. Дозаправитися - мінус п'ять. Час свій піти подивитися - мінусп'ять. Все, час знову виїжджати, вишикуватися на піт-лейн дляконтролю треба заздалегідь. Суєтно. Часу насидіти на трибуні іповтикати на автомобілі, що проїжджають, немає. На додаток ще й часвиїзду невідомий, просто суддя голосно оголошує: "такі-то й такі-то— на виїзд". Далеко не погуляєш і не поспиш. У нас на «Чайці»зручніше, знаєш скільки твій виїзд і в проміжку розважаєшся чимхочеш.
Все, оголошують мій вихід. Виїжджаю, одягаю шолом, і тут заїздизупиняють. Червоний прапори. Хтось із попередньої групи полетів.Чекаємо поки що евакуатор притягне постраждалу машину і почиститьтрасу. Сплю п'ять хвилин не вилазячи з машини і не знімаючи шолома.На другу сесію вирішив спробувати проходити Т1, Т2 і Т3 на третій .І на стартовій прямій не перемикатися на п'яту, а доїжджати начетвертій у відсічці. І тиск у колесах знизив. Поліпшення. Але нечерез вибір передач. Просто трохи краще вивчив трасу. Жовті прапориТ9.
Третя сесія. Ще знижую тиск. Друга передача знову набуває своїхправ Т1, Т2, Т3, але втрачає в Т5. Т5 проходжу на третій. Толкомспробувати зміни не вдається - сесія зупинена червоними прапорами. "кліо спорт" відлетіла до Т5.
Четверта сесія. Пробую те, що не доробив у третій. Начебто працює.Ще покращення. Під кінець тренувальних заїздів позазалікова М3палить движок.
Після четвертої сесії годинна перерва. Обід.
Та сама М3
Перерва. Час озирнутися довкола. Отже, крім мене, тут ще два MINI.Kosta на трохи допрацьованому R56 та Женя "freeface" на R53 (зізменшеним шківом). За японців парочка Сівіков тайп Р, дві Селіки, дві Інтегри тайпР, три Мазди 3 та парочка Тойот Старлет. Частинаяпонців праворульна. Американців нема. Інші європейці. За OPCвиступають дві Айстри та одна Корса, за Форд — чотири Фокуси (з нихдва нових RS), за Фолькс пара Гольфів (GTI і R32), один Сірокко тачотири Леони (всі Cupra). І три дуже сильні Рено Кліо спорт. Може, забув ще щось, але це не суттєво. А, так, їхали ще кілька машинпоза рахунком, серед них вже згадувана М3.
Перерахувати "стік" вистачить пальців однієї руки. Технічнийрегламент виключно вільний. Заборонені сліки та великі турбіни (хоча при мені під капоти ніхто не заглядав), не можна зніматисвітлотехніку. Далі – роби що хочеш. Частина машин приїхала налафетах. Колеса куренем, занижена підвіска, моторошний вихлоп ...Неодружено, що плавають холости, видають доробки двигуна. Гумаздебільшого 888. Зустрічається A048 та Pilot Sport Cup. Clio у всійкрасі. Всі розділені на два класи, до 200 к.С і після 200 л.С.Поділ дуже умовний. Схоже за вихідну інформацію беруть про базовумодель. Що там під капотом насправді організаторів хвилює не дуже.Від мене на прямій йшов Кліо 172 і справа, ІМХО, зовсім не ваеродинаміці. Їдуть всі упереміж. Перегони озброєнь вжерозпочалися.
Склад учасників досить рівний. За весь час заїздів я не бачивжодного кругового обгону. Це не дивлячись на те, що швидші машининамагалися випускати на трасу раніше, ніж повільніші.
Відвертих "овочів" помічено не було. Напевно далася взнакивіддаленість етапу від Москви і поганий прогноз погоди — фіналчемпіонату, приїхали ті, кому необхідно боротися за очки. І ще вплюс кільцю, організаторам та учасникам — незважаючи на великукількість автомобілів на трасі, обгонів було не багато. Я обганявкілька разів, один раз обганяли мене. Всього на цих еволюціяхзіпсував собі близько чотирьох кіл (порівняно небагато) і те, частина з них за своєю недосвідченістю і через незнання траси.Місця для того, щоб обігнати чи пропустити не сильно втрачаючи вчасі є. Тренування закінчилися. Після перерви за планом чотирибойові сесії. Якщо все нормально, то вісім залікових кіл. Потрібноспробувати зібрати з них один, дійсно заліковий. Старт. Проїжджаюколо розігріву та на першому бойовому наздоганяю Форд. Дуже невдалоназдоганяю, обгін наприкінці стартової прямої та два колазіпсовані. Чортиха повертаюся в бокси, але нервуюся не сильно.Головне зроблено, до траси звик, вивчив, можна їхати. Знову хтосьвідлетів у Т6. Не тільки полетів, він ще й бруду в поворотнатягнув.Майже кожну сесію перевіряють узбіччя. На щастя, невідбійники. До другого бойового виїзду заспокоююсь, перестаюборотися з трасою, з машиною, зі втомою та починаю нарештіотримувати задоволення. Траса – яскравий представник тилькодромів, всі повороти зав'язані у зв'язки, весь час потрібно думати накілька поворотів вперед. Зайшов в один криво, до наступного невиправиш, чи доводиться мало не третину кола в головіпереосмислювати. І вузько. Явно під кузова ув'язнено, формулам туттісно буде. Цікаво, з одного боку. А з іншого, немає такого місця, від якого по-справжньому дух захоплює, так що б пролетіти і тількисекунд через п'ятнадцять - двадцять видихнути нецензурно. Зновутрохи покращився, але недостатньо. До речі, ще з мінусів траси, всев ямі та дренаж недостатній. Варто піти невеликому дощу і весь брудна асфальті. Дощу немає, надвечір проглянуло сонце, приємно. Третязалікова сесія, ще трохи покращуюсь, але знову мало для боротьби запризові місця. Нічого, додам на четвертій. Чи не додав. Зновувиліт, цього разу Сеат так далеко поїхав у городи, що йогоевакуювали дуже довго. Четвертий виїзд скасовується. Про подіум, нагородження, кубки, дівчат і шампанське розповісти нічого не можу.На жаль, не брав участі. Поки що суть та справа ми затарювалисябензином. На наше щастя москвичі привезли із собою кілька бочок, вистачило залити повний бак та дві двадцятилітрові каністри. Додому дотягнемо. До уваги приїжджих, на околицях треку пристойнихзаправок не помічено. Користуючись нагодою, порозмовлялися зпрацівниками траси. Планів у них величезна кількість, тут засіяти, там ще добудувати. Дивишся і по-доброму заздриш, розумієш – ізасіють, і добудують, і все працюватиме. Людьми явно рухаєентузіазм. І азарт, здоровий азарт. До речі, дуже приємно булонаголосити на інтересі місцевих жителів до спорту. Поки їздилизауважив, що у них не тільки автоперегони, он на пагорбілегкоатлетичний крос. Подвійно приємний інтерес до наших змагань.На пагорбах навколо, імпровізованих трибунах, сидять люди, дивляться, посміхаються, привітно махають руками. Шлях додомузавжди коротший. Навіть попри втому. Дорога ніби вирівнюється, повний місяць висвітлює шлях. І льоду вже нема. У Білорусії помітивдуже цікаву річ, клацали, клацали приймачем і зловили якийсьдержавний канал. Повна ілюзія, що повернулися років на тридцятьтому, за радянських часів. Диктор з виразом читає сучасну розповідьбілоруською мовою. Ефект приголомшливий, мова не настількизрозуміла, щоб слухати в підлогу вуха, і не настільки незрозуміла, що б не усвідомити про що мова - доводиться зосереджуватися. Сон якрукою знімає! Я триста кілометрів поспіль з цікавістю слухав якгерої будували човен, збирали команду і пливли кудись річкою…Обов'язково запишу собі такий диск для далеких поїздок, дві-тритаких аудіокниги і до Кабо-де-Рока можна їхати нон-стоп.
У зворотний бік черга на кордоні менша, управляємось за якісь двігодини, шалено швидко. Радіємо такій швидкості і відразупотрапляємо в халепу, за пагорбом знак обмеження швидкості.Помітити щось я його помітив, але гальмувати в підлогу не став, їхали ми на законних ста з невеликим. Газ відпустив і все. До знакудо шістдесяти не скинув, без жорсткого гальмування це нереально –реальність нашого дорожнього проектування. Невесела тавтологія. Оті виходить, навіть законослухняним все одно можна нарватися.Нарвалися. Далі знайомий багатьом водіям діалог – інспектор такий, ваші документи, порушуємо, ви що знак не бачили? Ні, знайомогодіалогу не вийшло. Толик усе зіпсував, такого штурмана ще пошукатитреба, перегнувшись через моє місце до інспектора, він зміряв йогопронизливим поглядом – знак? Який знак? Та ми взагалі нічого небачимо, нам би додому доїхати та виспатися! Збентежений інспектормовчки повертає документи.
Як це не дивно, але додому нам поспішати не треба. Три години ночі, до Києва година їзди та на роботу до восьмої. Спимо майже тригодини в машині, снідаємо і спокійно їдемо далі. Душ, свіжасорочка, робота – життя знову повертається на звичні рейки. Що узалишку? Дві безсонні ночі, понад тисячу миль за кормою, у томучислі сто бойових, день на вітрі, у холоді. З розваг біганина зсекундоміром, компресором та каністрами. Чи коштувало воно того? Звичайно, варто було! До біса трек, я бачив багато треків. До бісамашини, у мене є можливість кататися на хороших машинах. Люди! Приємно опинитися в суспільстві небайдужих людей, людей у якихгорять очі. Толя постійно живе в Хорватії, на березі Адріатики, набатьківщину приїжджає пару разів на рік, але коли я тількирозповідав йому про майбутню поїздку, мовляв дві ночі в дорозі, день гайки крутити і все це не десь, а в російській глибинці, першайого фраза була: "круто, візьми і мене". Я його розумію.
PS Всі імена, географічні назви, явки та паролі є вигаданими, будь-який збіг з реально існуючими лише прикра випадковість.
"знайомого діалогу не вийшло. Толик усе зіпсував, такого штурманаще пошукати треба, перегнувшись через моє місце до інспектора, вінзміряв його пронизливим поглядом – знак? Який знак? Та ми взагалінічого не бачимо, нам би додому доїхати та виспатися! Збентеженийінспектор мовчки повертає документи.
Як це не дивно, але додому нам поспішати не треба. Три години ночі, до Києва година їзди та на роботу до восьмої. Спимо майже тригодини в машині, снідаємо і спокійно їдемо далі. Душ, свіжасорочка, робота – життя знову повертається на звичні рейки. Що узалишку? Дві безсонні ночі, понад тисячу миль за кормою, у томучислі сто бойових, день на вітрі, у холоді. З розваг біганина зсекундоміром, компресором та каністрами. Чи коштувало воно того? Звичайно, варто було! До біса трек, я бачив багато треків. До бісамашини, у мене є можливість кататися на хороших машинах. Люди! Приємно опинитися в суспільстві небайдужих людей, людей у якихгорять очі. Толя постійно живе в Хорватії, на березі Адріатики, набатьківщину приїжджає пару разів на рік, але коли я тількирозповідав йому про майбутню поїздку, мовляв дві ночі в дорозі, день гайки крутити і все це не десь, а в російській глибинці, першайого фраза була: "круто, візьми і мене". Я його розумію.
PS Всі імена, географічні назви, явки та паролі є вигаданими, будь-який збіг з реально існуючими лише прикра випадковість.
"знайомого діалогу не вийшло. Толик усе зіпсував, такого штурманаще пошукати треба, перегнувшись через моє місце до інспектора, вінзміряв його пронизливим поглядом – знак? Який знак? Та ми взагалінічого не бачимо, нам би додому доїхати та виспатися! Збентеженийінспектор мовчки повертає документи.
Як це не дивно, але додому нам поспішати не треба. Три години ночі, до Києва година їзди та на роботу до восьмої. Спимо майже тригодини в машині, снідаємо і спокійно їдемо далі. Душ, свіжасорочка, робота – життя знову повертається на звичні рейки. Що узалишку? Дві безсонні ночі, понад тисячу миль за кормою, у томучислі сто бойових, день на вітрі, у холоді. З розваг біганина зсекундоміром, компресором та каністрами. Чи коштувало воно того? Звичайно, варто було! До біса трек, я бачив багато треків. До бісамашини, у мене є можливість кататися на хороших машинах. Люди! Приємно опинитися в суспільстві небайдужих людей, людей у якихгорять очі. Толя постійно живе в Хорватії, на березі Адріатики, набатьківщину приїжджає пару разів на рік, але коли я тількирозповідав йому про майбутню поїздку, мовляв дві ночі в дорозі, день гайки крутити і все це не десь, а в російській глибинці, першайого фраза була: "круто, візьми і мене". Я його розумію.
PS Всі імена, географічні назви, явки та паролі є вигаданими, будь-який збіг з реально існуючими лише прикра випадковість.
"будь-який збіг з реально існуючими лише прикра випадковість.
"будь-який збіг з реально існуючими лише прикра випадковість.
Коментарі3
Один з небагатьох ів, які осилив)
А я подужав! І дуже сподобалося оповідання ))Дійсно, найчастіше на треку отримуєш задоволення не тільки від перегонів, а й від спілкування з друзями та знайомими
Багато у, але подужав)