2. Подорож на Газ 21 Західною Україною 2020. Славське, о.Синевір.

13.09. 20. Виїзд у сел. Славське (сколівський район). Виїхаливранці, дороги – супер, укатали Західну Україну конкретно. Це +.Серпантини посилюють враження.
І уявіть картину:машина поступово в'їжджає в смугу хмар... Мабуть, ніякої... Тільки ти, шматок дороги, і димчасто-сірі хмари... Можнаїх доторкнутися... Потім в'їзд на міст, і знову ти в піні хмар...Неймовірно. Бути гранично обережним.
Дорогі- ще картинки.У цих місцях, до речі, проходить сама пейзажназалізниця.Ми перетинали її кілька разів.Тут не потрібно ніякихпам'яток-просто їздити «з відкритими очима». Постаралася!
1
2
3
Славське, як амфітеатр, розташоване в сонячній долині, міжгорами.Зустріло нас сонцем.Ми приїхали до підйомнику «Захар Беркут»Тут у хорошу погоду (влітку та восени) здійснюються оглядовіпідйоми на гору Високий Верх. Це найдовша канатна дорога (тому миїї і вибрали! ) З вершини відкривається така панорама, що захоплюєдух. Говорять, що видно навіть Закарпатську область! Є ще на схиліпам'ятник місцевого значення – джерело «Писана криниця» (забігаючивперед, скажімо, не дійшли до нього). У чудовому настрої, перекусили швидко, відповіли на запитання про машинку (багато людейцікавляться і дивуються, що ми подорожуємо на ній) і побіглизаймати чергу на підйомник. А вона, не маленька. Поки стоїш учерзі-вивчаєш карту маршруту. Тут все зазначено - пішохідні стежки, велосипедні траси, траси для квадроциклів. Все зроблено длябезпеки, щоб ніхто не постраждав. - Звичайно різні типиабонементів. Наш оглядовий одноразовий тип абонементу коштував -400грн/2 чол. (підйом +спуск). Є дитячі та пільгові абонементи. Можнапіднятися на квадроциклі, а спуститися на підйомнику чинавпаки.
Всі оформили, одягли маски стрибнули в кабінку- і крутимо головамина всі боки. Чим вище забираєшся - тим крутіше види! Горавважається найвищою -1242 м (або це протяжність шляху-не пам'ятаю).На горі - всякі насолоди для туристів - коні, поні, шашлики набудь-який смак. Вибрали містечко — замовили бограч, шашлик, картоплю. Не наїлися, але атмосфера... Пил з-під копит, музика, види... Ти на небі... Тут дуже пейзажно! Дуже! Звісно однозначнорекомендуємо! Кабіна несе нас вниз, тепер ти сидиш обличчям до всіхкраси Карпатських гір. З погодою пощастило, не те що на Говерлі! Запам'ятали ми той підйом надовго! На нас чекає Синевір. Так, мибули на озері у 2017 році. Що запам'яталось тоді? Була сильназлива, ми йшли пішки, вимокли вкрай, але не здалися. Сіре озеро, стежками не пройдеш-брудно. Включили фантазію, постояли в дощовикахі поперлися назад, давши собі обіцянку повернутися.
І ми повертаємось! І погода в руку!
Проїжджаємо Межигір'я. Ділянками проводять укладання доріг, затримуємось, розганяємося, потім знову тиснемо на гальмо-стадокорів повертається з пасовища додому, перекривши всю дорогу. Непоспішаючи, дзвіночки брязкають, позаду собачка біжить і ми внатовпі корів. Не пройти - ні проїхати, як кажуть. Колорита хочгреблю гати! У мене захоплення! Подолаємо Синевирський перевал -793м. Інакше називається Міжгірський. Це дуже мальовничі місця і, мабуть, скільки б ти разів не приїжджав сюди, повернутисязахочеться знову… Пам'ятається, дорога там була пі-ц повний, яма наямі. А зараз-супер! Приємно котитися і розглядати навкруги гірськіпейзажі, луки, гірські річечки та картинні будиночки.
Зупинилися біля якоїсь бази зняти житло, але передумали і поїхалидалі. Що нас змусило пригальмувати біля цього будиночка-розуму недокладу. Мабуть капличка біля дороги, цікаво оформлена, із ключовоюводою. Загалом, на очі банер попався, який говорив про те, щоздається житло та тіл. 096-320-95-17. Я пішла на розвідку, поговорила з небалакучою господаркою — 350 грн./ніч. Якщо непалити, тоді 300 грн. Звісно, ​​ми погодилися. Скажу чесно, мипланували зупинку поряд із оз. Синевір, в одній із баз відпочинку.Але це випадково обране місце нас підкорило повністю. Оточеннісоснових лісів і гір, біля гірської річки, що шумить, розташованеневелике село. Будиночок, який ми зняли – це 2-х поверховийдерев'яний зруб, на околиці. Уздовж вузької дороги збудованакапличка - така красива, з чистою, прозорою питною водою. Цілком іповністю нам. Відкрита веранда з обіднім столом і тканими килимами, гаряча вода, туалет, кухня, що окремо стоїть, в якій все необхіднеє (розрахований будиночок на досить велику компанію) ... І ненадокучливі мовчазні господарі ... Наша кімната на 2-му поверсі.Вигляд з вікна-божевільний!
У дворі ставок, гойдалки під тентом, ну мрія! Ліси, гори, затуманені вечірнім серпанком і ТИША.
Ми були щасливі, що обрали саме це місце. Приготували вечерю, випрали, викупалися, перебрали речі, зарядили всю техніку. Увечерінарізали диню та пішли до себе в кімнату. У відчинене вікно, зліжка видно захід сонця в соснах, вечірній туманнийсерпанок…Романтика!
І тут ми почули виття. Довге, протяжне виття вовків. Їхнє виття ніз чим не переплутаєш! Стало навіть не по собі ... Сказати, що мибули шоковані - нічого не сказати. Вранці повторилося те саме.
Короче, одноголосно, ми вирішили затриматись тут на 2 доби. Цікавож.
А пояснилося все просто-господиня розповіла, що неподалікзнаходиться реабілітаційний центр вовків. Увечері та вранці їхгодують. Ось ми їх і чуємо. Все супер, вранці 14.09.20, мизалишаємо машину у дворі, і йдемо, взявши все необхідне, качатиноги. Відстань тут немаленька, а дивитися є на що… Над річкою щетуман, подих-пар. Ми в куртках, светрах – і не спекотно. Тожвраховуйте це. Середина вересня, погода хороша, але в горах вранціта ввечері досить прохолодно. Ідемо дорогою, по проїжджій частині (більше йти ніде), вздовж річки. І що ми бачимо:на узбіччях річки -страшні скупчення сміття. І по всій протяжності одна й та самакартина. Це саме будівельне сміття та побутові відходи, які людикидають із урвищ або несуть у пакетах у ліс. Мабуть, це проблемацих місць, тут немає і не було організованого збору та вивезеннясміття. Моторошно-ми перетворюємо природу на звалище! Чому цьогоніхто не бачить? До реабілітаційного центру бурих ведмедів (ми буливже тут), — ходьби хвилин 15-20. З минулих років тут нічого незмінилося. Ми з Льошкою дивилися на ведмедиків, і думали, а чисправді їм тут добре? Скільки тримають їх на карантині у цих тіснихклітинах? Екскурсій немає, є стенди з описом жорстоких історій ізжиття цих ведмедиків. Каса на вході. За вартістю квитків — 60грн/особа. Дісталися ми і до центру вовків. Це – за маршрутом- упротилежний бік. Точніше буде сказати, що це невеликий зоопарк, деє навіть вовки. Ось кого ми чули!
.
Купивши до квитка (вартість квитка- 100 грн/особа) пакет ізчастуваннями для звірят, побігли до них у гості. Тут все добрезроблено, зоопарк приватний, чистий, міститься на пожертвуваннятуристів, а також допомоги меценатів та волонтерів. А т.К. Цьогороку туристів практично немає, їм важко виживати. Саме виживати. Цюінфу ми дізналися, поспілкувавшись із господарями цього зоопарку.Цього року вовкам закуповують просто заморожені стегенця. Миспостерігали, як їх розбивають та розкладають на сонці, щоб трохирозморозити. Сумно це. Політика і тут грає злий жарт-тільки зтваринами. Вовків досить багато-білі, чорні та сірі, яких можнапогладити, два красені-верблюди, страуси, ослик, козулі, лані, кізочки і т.Д. Дуже непогана атмосфера тут… А далі вирішили йти доСиневиру… Начебто по карті не так далеко. Але за фактом…
Погода - клас, розігрілося, ми роздяглися, і нав'ючені верхнімодягом, купивши собі в магазинчику пачку соломки і радіючи життю, пейзажам тупаємо і тупаємо. Якби я знала, який шлях нам доведетьсяпротопати, я б навідріз відмовилася.Декілька селищ залишилосяпозаду, і нам запам'яталася картинка - молода дівчина стираєбілизну ... Увага! …у гірській річці… 21 століття на хвилиночку! Ось так автентично, закотивши поділ спідниці, з босими ногами.Дійшли, ура! Перед підйомом на озеро, забронювали столик тазамовили собі обід у колибі під дивною назвою «На Діцу до Цимборя», з таким розрахунком, що повернемося з озера та пообідаємо. Ізвичайно, ми заповнили прогалину 2017 року, і вздовж і впоперекдосліджували тепер усі стежки Синевиру. На жаль, озеро обміліло, через посуху. На фото озеро має блакитний відтінок, але зараз цебуло майже непомітно. Дуже приємно відпочити в тінистих альтанкахна березі, тим більше з огляду на пройдений кілометраж. Фотовиходять чудовими у цих місцях.
Спустилися ми вже далеко за полудень. Біля входу на озеро купилисобі сулію наливки з чорниці (130 грн/2л). Це неймовірна смакота! (треба було більше брати). І на додачу кілька пакетів сушених білихгрибів – собі та в подарунок рідним.
Тепер про колибу. Вибирала її я, вивчивши заздалегідь інфу. Тут усеяскраво, як у карпатському музеї. Можна ознайомитись зафотографіями. Але привабило мене сюди інше – ТРЕМБІТА (карпатськиймуз. Інструмент гуцулів-горців-довга до 4м труба, обгорнутаберестою). І можливість на кілька хвилин потримати її в руках іможливо навіть зіграти. Звучання. Основна складність виготовленняполягає в точному серединному розрізі стовбура та подальшомуакуратному видовбуванні деревини, ураженої блискавкою, щоб залишити3-7 мм по краю стовбура для корпусу майбутнього інструменту.Карпатські трембіти виготовляються з ялини європейської (смереки) іполовинки інструменту скріплюються без клею щільними кільцями зялинових гілок.
.
.

Увага! Бронь заздалегідь. Кафе відвідуване! Поки готувалася нашариба на мангалі, ми вбралися, взяли трембіту і… боже мій – їїнавіть утримати в руках важко, не те що підняти вгору та пограти. Зтретьої спроби, пристосувавши якось, у мене вдалося видавити деякізвуки ... Це не просто, я Вам скажу. Загалом, на пару з Льошикомоблизали ми дві трембіти (нам же ковід байдуже! ), Але дует у насвийшов дуже непоганий! Деякою мірою мелодійно навіть. З почуттямвиконаного обов'язку, задоволені, ми посідали за столик, покуштувати карпатські страви, замовлені заздалегідь-форель намангалі, салат, бограч, деруни та червоне вино. Вина багато небуває і ми, не довго думаючи, відкрили пляшку з чорницею наливкою.Блін, ну смачнотінь! Але:зворотний шлях ніхто не скасовував. Ішлине повільно, вечір на носі... У результаті за цей день ми пройшлиблизько 25 км.А Волжанка відпочивала.
Я знаю, що ці моменти ми згадуватимемо довго… Продовження тут. 3.Подорож на Газ 21 Західною Україною 2020. С.Колочава. Солотвинськіозера.