Сезон II. Запис 004. Купив автомобіль для нового проекту.

Та повстанемо ми з попелу! Або відродження легенди.
Усім доброго часу доби!

Для початку хочу привітати моїх відданих передплатників і тих, хтопідписався на нас нещодавно або незабаром підпишеться.

<
Так само пару вступних слів:будь-який більш-менш серйозний проектзаймає певний час, ні про які терміни тут мови бути і не може, особливо якщо цей проект – твоя мрія! набридло чекати, стежити задовгобудом – я раджу все ж таки відписатися, бо машинабудуватиметься так і стільки, як це бачу я зі своєю командою.

<
І так, у буде багато.Дуже багато. Але, якщо дійдеш до кінця, мій улюблений читачу, то знай – ти красень!

Історія починається з того, що в п'ятницю ввечері граю, я значить.вдома в симулятор козла – добиваю ачивки, поруч сидить друг, якийперебирає собі прилад на Беху під Кока-Колу. Тут починає вібруватистільниковий. Абонент записаний як "настя Інфініті". Думаю, що жтам такого може бути, щоб набирати мене ввечері п'ятниці? Піднімаютрубку – чую радісний вереск знайомої (вже добре, допомога – нетреба, бо спочатку так і подумав, вона у нас на сервісіобслуговується і нещодавно капіталювали двигун). Каже:- Я тобітачку по-дешману знайшла, збирайся - поїдемо. Я, вже точно неналаштований на якусь мозкову активність, Не можу зрозуміти допуття, яка тачка, куди їхати? Інстинктивно питаю у відповідь:—Нормальною мовою можна? Що за машина, навіщо? У відповідь отримую:—Тут сусід родичів продає дідову Омегу, дуже солодкийваріант.<

Запитую:— А конкретніше? Що станом? Скільки мертвих президентівхочуть? Відповідає, що кузов рівний, по навісному – як і всі Опеля.Двигун, коробка на зразок норм, але машина стояла п'ять років безруху. За ціною домовимося. Кажу у відповідь, що звучить привабливо, але бюджет у межах 2к. Не більше. На що отримую у відповідь:- Що типаришся? Я зараз заїду, — і кладе слухавку.

Переповідаю другу, той каже, «заби, у панночки свої приколи» і даліпродовжує колупати приладку у супроводі могутнього російськогоматюка. Я в принципі теж, визначившись із розкладом свого вечора –продовжив бігати козлом по локації, попиваючи огидний чай, якийзакупив у великій кількості, тільки одному мені відомо навіщо.Але, не суть.

Настя «Інфініті», хвилин через 40 таки приїхала до мене під будиноку супроводі телефонного дзвінка:– Виходь, я приїхала.

Дивившись від такого повороту подій ми з Деном зустріли дівчину, запропонувавши зайти на чай раз так, але переконавшись у серйознихнамірах і очманівши в край, пішли одягатися пристойніше ізастрибнули в її 35-й Фінік FX. За підсумком ухваливши рішення, що навіть якщо машину не куплю – то хоч проведу приємночас.

Принагідно дізнаюся, що машина колишньому власнику не потрібна, стоїть у гаражі з того моменту, як її туди запаркував востаннєдідусь і начебто була навіть у непоганому стані. Далі йшли звичайнідорожні розмови та прослуховування новинок ванільної музики, післячого пішла музика, яка була мені ближче за духом – російськийрепчик, упереміш із рок композиціями, які на свій смак включавДенис.

Після н-ї кількості годин ми були на місці. Починалосвітати. І я трохи жахнувся, в якому глушині ми опинилися.Навігатор дороги не знав і пропонував будь-яку дичину в стилі «прилісах і озерах». Настя набрала своїх родичів і за описом місцевостівиявилося, що ми проморгали якийсь хитрий поворот і знаходимосяприблизно в годині їзди від кінцевої локації, куди ми власне й малиприїхати. Чекаючи трохи більше години на місцевій заправці, наспід'їхала зустрічати або ж ми, чекаючи, зустріли, кому як зручно –«Ниву», яке побачило життя, але на впевненому ході. Це був СергійВолодимирович – родич Анастасії. Перезнайомившись, усі стрибнулибричками і погнали вже в потрібному напрямку. Так, як СергійВолодимирович був сусідом господаря Омеги, ми одразу завалилисявсім натовпом у будинок родичів Настюхи. Покуштували смачного чаю зватрушками та іншими смакотами, що додають, а так само поговорилиза жили-були. Дізналися, що онук сусіда отримав у спадок від дідайого будиночок і два автомобілі, один з яких і була та самаОмега. Але оскільки онучок працює у сфері IT, і йогопомітила якась модна закордонна компанія — він наважився валити убік заходу. Тут уже Ден зацікавився хлопцем, бо теж закінчуємагістратуру в цьому напрямку і охоче поставив би кілька запитань.Тим часом уже на годиннику було близько 12 (хто ж його пам'ятаєточно). У двері будинку пролунав характерний стукіт, дзвінок, яквиявилося – наказав довго жити.

Сергій Валерійович гостинно відчинив двері будинку і ми всіпобачили того самого сусіда Діму.Він люб'язно привітався з усіма іприєднався до спільного чаювання. Потім настав той самийдовгоочікуваний момент - Діма запропонував відправитися в гараж івже, нарешті, розібратися з цим раз і назавжди.

І ось, уявіть картину, всі ми виходимо з дому і прямуємо у біктого самого заповітного гаража. Тут мимоволі включаєтьсянапориста хода Торетто і в момент коли двері гаража відчиняються, ти очікуєш побачити той самий Чарджер… Але ні, ти живеш в Україні, і ціни на все космос, тож там стоїть звичайнісінька сіраОмега, як і тисячі друг Омег, який ти бачив, чіпав, мацав, ремонтував, тюнінгував. Вся в пилу шаром сантиметрів п'ять, напевно. Чи не запуститися це корито? в голові. — Що я тут забув? Зараз цінник буде космічний, а тачка то на перший погляд і грошаламаного не вартує. — Чорт би з ним. Все одно вже час провівкруто. Яке-небудь, та подорож. У гаражі світло якщо колись і був -то за п'ять років кудись пішов провітритися. Темрява – як у… як уфото-проявочній студії. Діма каже, що як дід поставив її, так вонаі стояла. Що з нею було, є тощо. Він не знає. Аргументувавши всетим, що у тачках повний профан. Лише простягнув так знайомий меніключ від моєї колишньої легенди… Добре не моєї, алекрапля ностальгії пройняла до тремтіння. Я знову тримав ключвід схожої машини, з якою мене багато чого пов'язувало. І, дякуватиБогу, на ній не було встановлено жодної сигналізації – подумав я.Так, як окрім ключа – жодних брелоків не було. Я ризикнув натиснутина кнопку відкриття дверей і нічого не сталося. Акум – труп.Відмінно – його я й не подумав взяти з собою, а варто було б.Враховуючи куди і навіщо я їду. Вставляю ключ у замок і відчиняюдвері водія вручну.

Мене зустрічає цей особливий запах Омег, чимось нагадує димсигарет з присмаком кави і витриманого старого одеколонурозбавлений запахом пилу. Варто зазначити, що комплектаціяMV6. Принаймні колись була такою чи прагнула нею стати.Шкіряний салон за винятком сидіння водія та карт – це добро всебуло велюровим. Таємниця, чому так сталося, була розкрита - дідусьДіми накаламутив, шкіряні обшивки і тупо поміняв все, крімводійської. Не встиг чи не захотів – цього ми вже не дізнаємося.Так само як і куди поділася та сама остання обшивка? Далі автомат –я не вірю своїм очам. Тут людська коробка. І відразу думка:-Воно працює? Тому, що якщо ні – користі від цього мало.

Затишно.

Пробіг. Пробіг за 300 - вселяла мені панель приладів. Мотали чине мотали? Та якось індиферентно взагалі! Головне, щоб сам кузовгаразд був і бажано виїхати своїм ходом. Салончик загалом унормальному стані — хоча в цьому гаражі мало що зрозумієш. Требавикочувати. Смикаю кришку капота і виходжу. Тут важливо йденазустріч зі свого будинку Володимирович – несучи заповітнийакумулятор і дві каністри чогось (гаразд, масло і тосол – я ж нетакий зрячий – побачити рентгенівським зором у не підписанійпосудині, що за рідина) .

300+, але не швидкість.

Поки Ден приймав дари сусіда і обговорював питання комп'ютернихтехнологій з Дімоном, що його цікавлять, я з ліхтарем полізнатягнути око на двигун . Три літри, шісточка! Начебто все + -нормально. Ставимо батарею на місце, кидаємо клеми. Олія нижчерівня, охолоджувач теж нижче рівня. Підлили рідин ну і ключ настарт. Чесно? Я думав, ми її не запустимо. Перший запуск.Якісь зітхання, ахи. Запитання «що ти хочеш від мене, я ж нормальноспав? ». Але не тут було, з третьої спроби двигун ожив...ненадовго. Ще спроба – схопив і… продовжував працювати! Обертиплавають, вібрація по кузову, але працює! Володимирович каже:–Треба розкочегаритися йому – вирівняється.

Каже, що колишній господар завжди стежив, розхідники зарегламентом змінював. Тому має бути все нормально. Чекаємо парухвилин, поки я вигинаюсь із ліхтарем по гаражу. Потім застрибую таперемикаю селектор передач. Положення "N", "D", "3", "2", "1" - всевідмінно, режим ракети "R" - невеликий стусан. Ок, виїжджаю згаражу. Зло прокинулося…

Затихло.

Але ми хоча б були вже на волі, а не в темній клітці – місці йогоп'ятирічного ув'язнення. На початку розповіді я вже казав, щонапружувати особливо свій мозок не планував, то ось до чого я? Тачка-то, так більше і не запустилася. Поки ми прикидали варіанти -повернувся Володимирович і видав геніальну фразу:- Ви бензин-топеревірили > ?

Точно! Бензин-то закінчився. Зрозуміло справа вона незапуститися. Погнали швиденько на Ниві на прилеглу заправку.
Каеф!

Загалом справа дійшла до моменту торгів. Бо машина вже булазаправлена ​​і якось, але впевнено працювала. Кажу, що машиноютреба не так займатися, то, се. Загалом стандартна біліберда зторгами.Діма з ходу все обриває і каже, що йому взагалі байдуже, щоз нею буде, треба скоро їхати, так що він її або здає наметалобрухт, або продає нам за запропоновану нами суму. Додавши, щопритримати машину, просила Настя. Відповідаю, що готовий датитисячу та їдемо оформлятися. Діма каже – давай накинеш ще сотку таїдемо. Погоджуюся. Завантажуємося все по машинах і їдемо у бікМРЕО. Поки тачка оформляється - йдемо з Деном у місцевийавтомагазин і купуємо там аккум, тому що нинішній треба повернутиколишньому власнику. Оформилися швидко - не без допомогиВолодимировича, звичайно. Виявилося, він дуже шанована людина вмісцевих колах. І зібралися в дорогу. Дорога додому. Сівши закермо, через пару хвилин, я зрозумів, що тачка валить. Але валитина всі гроші у такому стані я довго не ризикнув. Бо двигун начеживий, але треба було б перебрати.

Валіт. І нема чого тут говорити. Під'їжджаючи ближче до Києва –вирішили випити кави. Поки що робили замовлення на каву та хот-догиприїхав на фініці Денис, який трохи відставав у потоці. Каже:—Виходь, у нас проблема. Я питаю:— У сенсі, проблема? На що отримуювідповідь:— Йдемо, побачиш . Виходимо натовпом і бачимо картину –чувак на Рено Кенго притер Опелька. i> . «Ну, зашибісь» –думаю я.
Наслідки зіткнення з французом. Фото раз.
Наслідки зіткнення з французом. Фото два.
Наслідки зіткнення з французом. Фото три. Наслідки зіткнення зфранцузом. Фото чотири. Після недовгих розмов зійшлися, що вирішимоза місцем. Забравши сотку, попрямували додому. І вишенька на торті! Машина глухне, не доїжджаючи до дому… Викликаємо евакуатор ічекаємо. Завантажуємося і знову в дорогу.
Прокотимося, з вітерцем? Супроводивши Настю до її будинку, завантажилися в тісну затишну кабіну евакуатора і попрямували нанаше СТО – там і заночували. У понеділок уже відмили машину ізагнали мотористу. Але це і те, як я віддячив Настюху – вжезовсім інша історія.
Олежці є чим зайнятися.

Вважаю відмінним початком нової, довгограючої історії, сподіваюся з гарним кінцем, під назвою – відродження легенди! Німечці в багажнику. Особливо ДВП стало в нагоді.

PS Вартість покупки легенди склала $1100.

"