Був звичайний жовтневий день, нічим особливо не примітний. Я сидів в офісі, працював. У якийсь (здається передобідній) момент часу розмова з дівчиною плавно перейшла в русло" як сумно, що машинку везуть так довго". Від смутку я відкрив авторіа, не дивлячись, завченим рухом задав параметри пошуку і сів гортати оголошення, кожне з яких я бачив уже кілька десятків разів. У якийсь момент часу погляд упирається в небачене досі оголошення про продаж білої соренты "з салону". Ну, думаю, подивлюся, що ж там у салоні пропонують. До речі, в оголошенні зазначено, що це Вінниця., дивлюся - звичайне оголошення, дещо не особливо якісних фото, короткий безглуздий опис машини І внизу підпис "комплектація ТОП. Гарантія 5 років або 150 000 км". Тут у мене очі і округлилися. Топ? Офіціал? Білий? Загорніть два! Хоча ні, зачекайте, не загортайте… Маючи досвід усіляких оголошень і маркетингових вишукувань я вирішив раніше не радіти, кинув оголошення дівчині зі словами "дивись яке оголошення! набери, спитай. А я за обідом схожу". І пішов.
Після повернення новин особливо не було - на тому кінці трубку не брали, точніше ця сама трубка була вимкнена ( "телефон вашого абонента тимчасово перебуває на радіобазарі", Одеська шутонька ). Я пішов віднести обід на кухню, сходив помив руки, загалом звичайнісіньке приготування до трапези. І тут, на підході до кухні, на мене летить моя дівчина, очі величезні, усмішка від вуха до вуха, емоції не стримуються. Є! вона! у них! топ! є! біла! перламутр! є! в наявності! стоїть на майданчику! ". Ну тут, ясна річ, було вже не до їжі. Телефон у руки і починаємо обробку.
За півгодини було з'ясовано всі подробиці, а саме - це офіційний дилер КІА у Вінниці, це дійсно комплектація ТОП для ринку України, її колір - білий перламутр, вона таки стоїть на майданчику і ще ніким не заавансована.Я обговорив усі питання щодо оформлення купівлі, переліку документів та іншого, а також попросив вказати, як я можу внести аванс Це був четвер.
У суботу аванс було вже перераховано на рахунок автосалону, у вівторок машина вже поїхала до тамтешнього МРЕВ на оформлення, а в ніч із вівторка на середу ми вирушили до Вінниці на Вінницю. Остаточне підписання всіх папірців та отримання машини.
Вже кілька років відчуваючи стійку ворожість до будь-якого виду громадського транспорту я вирішив, що краще буде дістатися до Вінниці автобусом (якраз на початку року каталися так до Києва на кілька концертів ) Але поспілкувавшись із знаючими людьми з'ясував, що з автобусами туди напружено, а до всього іншого вони йдуть чи не довше за поїзд (завдяки дуже гарній дорозі в т.Ч.). Довелося терміново перекваліфікуватися на поїзд. Розмірковував між купе та люксом. Вирішив, що краще буде люкс, нас якраз двоє, ніхто не заважатиме, можна буде виспатися перед важливим днем. У вівторок увечері приїхали додому, зібрали усі документи, речі, викликали таксі. Чекаємо години Х.
Таксі було від компанії Бонд, якщо хтось знає таку. Викликати можна зі смартфона, там можна спостерігати за рухом машини. Спостерігаю, отже, як машина повертає на вулицю, яка наприкінці перекопана та наскрізного проїзду там немає. Я це знаю, тому що ця вулиця майже впирається в нас (питання 1-2км), а ось чому таксист цього не знав - я не зрозумів. Під'їжджає він до місця, де власне перекопано. Дивлюся - машина зупинилася. Постояла-постояла, поїхала в один провулок. А там у провулочки їхати марно, це приватний сектор та інших виїздів із нього особливо немає, якщо не знаєш, звичайно, хитрих доріжок. Загалом катається таксист із кишки в кишку, не знаючи куди подітися. Я не витримую, дзвоню йому. Відповідає мені зовсім неросійський голос у тому, що " слухай, дорогий! дорога тут сафсем перикопана, але вже зараз буду, буквально ще 5 хвилин " . Я йому, у свою чергу, порадив їжджати назад тією вулицею, якою приїхав, і добиратися до нас іншою, паралельною і, заразом, не перекопаною вулицею. Навіть погрожував тим, що у нас поїзд, нам не на п'янку. Почувши ще кілограм невиразних, нерозбірливих "слюшай" і "дорогих" я повісив трубку і став далі спостерігати за розвитком подій. Власне, у подіях нічого особливо не змінилося, і він продовжував виписувати різні геометричні фігури біля перекопаного виїзду на потрібну дорогу. Настав мій другий дзвінок. Розмова повторилася, причому майже один на один. Мене починають відвідувати дві думки. Перша - виходити на основну дорогу, а там якщо буде попутка - то ну його в болото. Але розумію, що в цьому районі попутку ловити о 12-й ночі буде проблематично. Дійшло до того, що я подумав їхати на вокзал машиною і залишати її десь неподалік на стоянці. Але в цей момент цей диво-водій у якийсь незрозумілий мені спосіб знайшов таки щілину, через яку можна просочитися на нормальну вулицю, просочився на неї і полетів до нас. Дорогою дзвонить, каже що вже їде. І питає куди, власне, їхати. Від такого питання я впав у ступор, причому не дуже й легкий. Але знайшов у собі сили відповісти. Далі було питання, коли поїзд. Я відповів, що за півгодини (насправді там було ще майже 50 хвилин, але йому цього знати не обов'язково). На що отримав радісну та переповнену впевненості заяву "за десять хвилин доїдемо". Цікаво, а якби я сказав, що залишилося 15 хвилин, то була б обіцянка доїхати за п'ять, чи що? ..
Загалом дісталися ми на вокзал, знайшли свій вагон, забігли до нього, пройшли у своє купе. Там було добре. Затишно, два дивани всього, дзеркала висять. Ліжко вже розстелено. Все, що потрібно, є і нічого (точніше - нікого) зайвого. Я сходив до провідниці, уточнив час прибуття, отримав підтвердження того, що вони нас розбудять і подався назад. Ми вирішили відразу ж відійти до сну, тому що спати залишалося всього п'ять годин і попереду був важкий день. Прийняли навіть по таблетці снодійного, щоб швидше заснути. Але не тут то було, поїзди ж у нас особливі…
Мало того, що під дупою окрім стукоту коліс був скрип якихось конструкцій, що їх утримують, мало того, що зчіпний механізм грюкав щоразу так, ніби по ньому кувалдою вдаряли… Так ще й купе ходило ходуном. Точніше - обшивка. Скрипів диван, рипіли стіни, скрипіла стеля. Загалом скрипіло все. Це було нестерпно, але й вдіяти було нічого не можна… За ніч я поспав максимум годину й то з перебоями. Та ще була путівочка…
Після прибуття на вокзал я зрозумів, що ми, як прохані поїздати мандрівники ніфіга не взяли з собою перекусити, а прибуття було о 6:30 (дякую, що запізнилися і приїхали о 7:00). 15, хоча особливо це допомогло). Вийшли в місто, вирішили йти пішки, поки не знайдемо, де зупиниться б перекусити. Як показала практика, знайти у Вінниці заклад, який працюватиме на цей час, - дуже непросте завдання. Поки ми йшли у бік міста (яке нам треба було перетнути наскрізь, тому що вокзал знаходиться в одному кінці, а салон у протилежному), годинник пробив уже 8:00. Попереду замиготів Макдональдс. Ми, щасливі і вивісок режиму роботи, що надивилися по дорозі, з 10, а то й з 11, радісно кинулися до нього. Коли ми до нього підійшли, то з'ясувалося, що його режим роботи хоч і з 7:00 але він відкриється через 4 дні, т.К. Зараз там триває реконструкція. Ну гаразд, йдемо далі.
Далі за рогом знайшлася картопляна чогось там, у якої на розкладі красувалася цифра 8:00 (а вже 8:05). Усередині горіло світло, біля дверей стояло стілець. Дівчина всередині, коли ми зустрілися з нею поглядом, заперечливо похитала головою, давши зрозуміти, що на увазі вона мала табличку, і найближчим часом заклад працювати не буде. Мило, що сказати, йдемо далі… Далі навігатор привів нас до пузатої хати. Точніше до будівлі, де вона колись розташовувалася, тому що в даний момент часу там їй і не пахло. Третій фейл. Що ж таке діється? На цей час ми вже пройшли більше половини шляху до салону. Вирішили, що ну їх нафіг, якщо що - поголодаємо, і попрямували до салону, бо там нас чекали до 9.
Не доходячи до салону 3 кварталу ми раптово натикаємося на працюючий макдак. Ось це поворот, треба було всю Вінницю пішки пройти, щоб його знайти. Час уже був 9:00, так що трохи посумнівавшись ми таки вирішили запізнитися в салон, але хоч щось перекусити, щоб, не дай боже, ще погано не стало. Для нас було сюрпризом, що незважаючи на час роботи (аж з 7 годин), нормальне меню в Макдак доступне лише після 10, а до цього часу там їх фірмові сніданки. Та ще погань. Ні, я звичайно розумію, що взагалі їжа в макдаку - це не їжа, а погань, але їх сніданки - це особливо. Підошвоподібна котлета між двома гумовими булочками, приправленою сиром (точніше однією скибочкою бутербродного сиру з магазину) - це був максимум, чим вони могли нас порадувати. Але голод не тітка, довелося їсти що є. Через півгодини ми вже входили в двері салону. Начальник відділу продажів нас помітив з іншого кінця залу і одразу ж кинувся до нас (мабуть запам'ятав фотку по скану паспорта). Привітав, супроводив до автомобіля, все показав, розповів. Загалом все красиво, чинно. Далі ми вирушили на оформлення документів. Тут нічого цікавого розповісти не вийде, документи звичайнісінькі, оформлення найпростіше. Загалом о третій годині дня ми вже були біля машини і збиралися їхати.
Я вирішив, що килимками потрібно захистити салон відразу, а то попереду 500 км шляху, мало що. І купив килимки прямий в салоні, благо справа ціни у всіх дилерів однакові. І ось я сідаю за кермо своєї нової машини і вирушаю в дорогу, точніше - везу її в її новий будинок :)
Дорога не близька, незабаром почне темніти, а я хочу дістатися до Умані засвітло, т.К. . З минулого разу коли ми їхали через Вінницю, у нас залишилися найнеприємніші враження. Дорога місцями просто відсутня, таке враження, що була бомбардування, загалом - у найкращих традиціях Українських доріг.
Там, де ми минулого разу кралися (на Максимі) цього разу вийшло дуже бадьоро проїхати, випереджаючи різні фури та інші тихоходи. Вражень була маса, всі дуже позитивні. Їзда приносила задоволення навіть не дивлячись на жахливий стан дороги. Я не міг натішитися автомобілю, його поведінці і взагалі всьому, що відбувається. До 8-ї години ми проїхали Умань і виїжджали на трасу Київ - Одеса. За неї я вже не хвилювався, вона (зокрема ділянка Умань - Одеса) завжди була в хорошому стані, тож переживати не було за що. Виїхали на трасу і полетіли.
Точніше не просто таки полетіли, а просто впевнено поїхали, т.К. Я вирішив, що незважаючи на всі написи та рекомендації в інструкції щодо обкатки (а писали там, що автомобіль не потребує обкатки), її провести таки необхідно. Тому поначитавшись розумних статей з цього приводу, я дотримувався порад. 15 хвилин їхав третьою передачі, швидкість 80 км/год, обороти від 2, 5 до 3х. Наступні 15 хвилин - 4-а передача, швидкість 90 км/год, обороти від 2х до 2, 5. І так по колу. Приспане, треба сказати, заняття, навіть дуже. А враховуючи "відмінно проведену ніч напередодні", так і зовсім вичавлює останні соки. У зв'язку з цим доводилося через кожну годину шляху робити зупинки, дихати свіжим прохолодним повітрям, пити каву.
До 12 години ми під'їжджали до Одеси, пробіг був 460 км. Подивившись на пізній час і на пробіг я вирішив добити до 500 і поїхав не навпростець через місто, а об'їзною дорогою в інший кінець міста і звідти через все місто додому. У результаті гараж я ставив машину з пробігом 496 км. Майже ідеально! :) Увійшовши додому, переодягнувшись, ми вирішили відзначити вдалу подорож, але, як і слід було очікувати, після першої ж склянки пива нас настільки жорстко вирубало, що ми, все кинувши, ледве доповзли до ліжка і моментально вирубалися.
Засипалося, треба сказати, з непередаваним почуттям задоволеності, радості, ейфорії… Загалом суміш почуттів була велика, дуже велика і дуже приємно-розслаблююча.
Подумавши над процесом обкатки, я вирішив четвер і п'ятницю кататися ще на Максимі, а в суботу закінчити з питанням обкатки і вже з понеділка починати повноцінно кататися на новій машинці містом.
У суботу ввечері, як і планувалося, ми зібралися і просто безцільно виїхали на київську трасу, щоб влаштувати марш-кидок Одеса - Умань - Одеса.
На перших 100 км шляху стрілка палива почала повзти нижче 1/8 бака (останній поділ) і ми почали виглядати по карті найближчі заправки. Незабаром мав з'явитися сокар і ми вирішили заправитися саме там, а заразом і перепочити. І ця заправка запам'яталася нам надовго :)
Заїхавши на неї ми стали біля колонки, але лише на півдорозі до будівлі магазину дізналися, що стали на місце, призначене для фур. Довелося від'їжджати і стає в іншому кінці. Заправилися, набрали снеків, взяли каву. Вийшли надвір його попити, подихати повітрям. Навколо машини бігав заправник. Помітивши нас він перестав метушитися і став терпляче чекати, коли ми підійдемо до машини. Ми підійшли, закинули усі речі. Він ненав'язливо поцікавився, чи ми не бачимо проблем із колесом. Я глянув на колесо і сказав, що візуально нічого кримінального не спостерігаю, на що він відповів, що його спущено. Я спробував натякнути, що 5 годин тому я був на шиномонтажі, і що воно не може бути спущене. Він заперечив, сказавши, що шиномонтаж такий добрий був і що колесо спущене. Заодно поцікавився, як я купував колеса. Я перепитав, точніше перепитував разів п'ять, тому що з першого зрозуміти місцевий суржик не міг. Виявилося, що його цікавило чи це готівка чи безготівка. Я сказав, що безготів. Він із дуже серйозним і навіть трохи змовницьким виглядом заявив, як би по секрету, що "треба купувати за готівку. Серйозно! подумай над цим! за безготівку це не те". Я не знав, як на це реагувати, тому вирішив ніяк не реагувати і пішов викидати стаканчики від кави. На підході до машини він знову мене спіймав, сказав, що колесо таки спущене і вказав на їхнє обслуговування підкачки коліс. Я був упевнений, що колеса гаразд, але вирішив заїхати про всяк випадок, чим чорт не жартує. Коли я сідав у машину, він мене гукнув і поставив питання "вам у бізнесі веселі люди не потрібні? ". Я здивувався. По-перше, у мене немає свого бізнесу, а по-друге, такі веселі як він мені ніде не потрібні і краще б я його взагалі не зустрічав. Але виховання озвучити ці думки не дозволило, і я з усмішкою відповів, що ні, не потрібні, тим більше, що бізнесом я не володію. Хоча по очах зрозумів, що він не повірив ... Під'їхавши до сервісу підкачки я виявив, що тиск в шинах 2.2 (замість 2.3), але виправилося це в "два пуки автомата", ну тобто зрозуміло - колеса накачали, на авто поставили, авто з домкрата спустили, кудись та одна десята (а скоріше навіть менше) поділася. Усміхаючись з цього профі я сідав назад в машину, але тут він приспів (в інший кінець заправки! і не ліньки було бігти) і почав розповідати, що диски у мене ліві ... Ну тут я вже не витримав і відверто його проігнорував сів у машину і швиденько звалив. Треба, напевно, написати керівництву компанії сокар, щоб перевіряли своїх співробітників не тільки на проф.Навички (хоча якісь там навички…), а й на адекватність. А то якось…
Загалом за ~5 годин ми здійснили безцільну подорож до Умані і назад, заробивши по дорозі клубну картку сокар і купивши на вікно накидку для задніх сидінь (якщо на них доведеться перевозити щось брудне або просто захочеться їх прикрити). Після повернення до Одеси пробіг становив 1100 км (навіть пісня Арії згадалася на цю тему). Далі мав бути ТО-0 і катаца-катаца-катаца-катаца!
Розміняв першу тисячу! :)

paulkeyбув 1 рік тому
Їжджу на KIA Sorento Top Snow White Pearl і ще 1 машина
25










Коментарі(4)
odessitterбув 3 роки тому
Їжджу на KIA Sorento 2.2 CRDI AT і ще 1 машина
Одеса, Одеська область
Із задоволенням читаю. У тебе прямий письменницький дар =)
paulkeyавторбув 1 рік тому
засоромив прямо)) не знаю, як на рахунок дару, але писати мені подобається, задоволення приносить
danny32642був 2 роки тому
Денні Герман
Їжджу на Audi 80 German Car
Чернівці, Вінницька область
Маленька порада коли великий, його краще поміщати під посилання (кнопка Ножиці в панелі написання). Тоді в стрічці не буде таких величезних ів. По темі. Обкатка автомобіля потребує, це стандартна процедура.
paulkeyавторбув 1 рік тому
не знав, ща виправлю)