Якось через брак гербової ми вирішили написати на просту — непоїхавши у відпустку куди подалі, вирішили змотатися наКінбурн.
< Кінбурнська коса в самому кінці серпня, що переходить удень знань і перший дзвінок — прекрасна! скупчення туристів Так от, у літньо-осінні дні 2014 року ці фактори там були зведені домінімуму. За пару років до цього ми облюбували собі містечкокілометрів за два від кінця коси, і вирішили дістатися туди ж, проте природа бере своє — стоянка виглядала менш привітно, ніжминулого разу, з чотирьох диких маслин, що утворюють такий собізатишний. Закуток, залишилося дві, а на піску килим з колючоїтрави, якої минулого разу не було... Шторма, вітру, екосистемазмінюється як настрій у хворого на маніакально-депресивний психоз, але ця стояночка на кілька днів притулила нас і цього разу.
Улюблена скво, свіжі вересневі ночі та тепло позднелітніх днів, вода 18-19 градусів, трохи алкоголю, старі добрі книги та ноут ізсезоном пригод професора-гвинтовара на харді, а також відсутністькомарів і людей — це казка)
особливо здорова відсутність людей; )
, з кожним роком землі, якими ходив ще Геродот, потихеньку всебільше заражаються повзучим провінційним курортним маркетингом удусі часу, а це, самі розумієте. Сумно, коротше)
Коментарі
Поки немає коментарів — будьте першим.