ч.11. Румунія. Трансфегераське шосе

Пообідавши ми пішли подивитися, куди будемо спускатися, і застигли, такої змієподібної траси я ще не бачив, повороти радіус яких був за200 градусів передчували складний та емоційний спуск. Мені звичайнохотілося піти на самий хребет Карпат, але залишати своїх нехотілося, та й їхати ще було далеко. Тож є що ще подивитися в іншийраз, як співав Макаревич, «я сюди ще повернуся, мені б тількивибрати день! »

Спуск справді був приголомшливим, сильно не розженешся, та й ненавіщо, в повороти входив плавно намагаючись триматися подалі відурвищ. При спуску обнулив комп'ютер, витрата показував 1, 6.
Періодично на спуску зупинявся, щоб охолонули колодки, а визначавпросто, якщо наприкінці гальмування починають уже їсти, требавідпочити. Зустріли, які проводжали нас.

За відбійником виднілося плато з урвищем на 1500-1700 метрів нижче, наче намальоване все внизу.

Кінець світу.
Спустившись з гір ми виїхали на рівнину, почали з'являтисяполіцейські, які ховалися в кущах на кінці дерев. До речі, в горахжодного обмеження швидкості, навігатор писав «90», а на нормальнихдорогах навіть не в населеній місцевості були обмеження 70, 60., маячня. >
Прямували ми у бік містечка Медіаш, номер в якому я забронював цієїночі, він був єдиним вільним для сімейного проживання шляхом нашогопрямування.
У Медіаш дісталися близько 7 вечора, знайшли готель, а точнішебудинок без огорож, постукавши металеві ворота і не дочекавшисьвідповіді, зайшли у двір через гаражні ворота, у дворі теж ні кого.Поблукавши, зрозуміли, що господарів немає, вийшли з двору. Поручбуло видно і чути крики футбольних фанатів, видно грала місцевакоманда з кимось, але нам було не до футболу, треба було селитися.На дверях цього «гаражного кооперативу» був напис готелю і номер, дзвонити з київстара або лайфу на румунський номер булонеприйнятним, тому молодому чоловікові, що проходив повз нього, довелося на пальцях (оскільки він не розумів англійською, та і ятеж) пояснювати щоб він зателефонував з вивіски і сказав, щоприїхала Україна. Людина мило зателефонувала, що щось пояснювала, після розмови сказала п'ять хвилин. Опісля прийшла бабуся божакульбаба з запискою, на якій було моє прізвище та сума 34 євро.Дала нам ключа, але він не підходив до дверей, пішла за іншим. Намвона сказала, що вона мати господаря готелю, а господар сьогодні нафутболі буде вранці.У букінгу було написано номер із безкоштовнимпаркінгом, вай-фаєм. На запитання чи можна загнати авто у двір, вона сказала що там він ставить свій намист, а нашу машинувідставляйте біля вікна, нічого не буде. Довелося всю нічсхоплюватися і стежити за машинкою. Крім того, пароль що вонанаписала на вай-фай був не дійсним, довелося знову йти до неї іпояснювати на пальцях що Файйа-ні вай-фая. Вона зателефонуваласвоєму синові (Boy як вона говорила) і дала мені слухавку, що з нимрозмовляти. Немає одна справа спілкуватися англійською за допомогоюжестів та інших слів, що впихуються, інша намагатися пояснити ізрозуміти що тобі говорять це все по телефону. У мене рівеньанглійського 5-6 класу, та й то коли це було, далі вчителі змінилина фуферну дамочку, англійська для мене закінчилася. Втім по буквахі цифрах він продиктував мені пароль, і оп-па підходить, всепрацює. Вранці він з мене ще 3 євро за користування вай-фаю здер, треба було говорити, що не працював. Згадувати не хочеться жах, алевсе закінчилося. Для себе виніс великий урок, що замовляти готельпотрібно заздалегідь, ретельніше вивчати відгуки, і бажано знатидосконало хоча б англійську. Після цього в Румунії я більше нехотів ночувати, тим більше в Кам'янці-Подільському на нас чекавбудиночок біля фортеці, його забронював по телефону, ще вІзмаїлі.

Наступний записhttps://megadriver.org/p702838-c12-doroga-dodomu