ч.3 Балкани (нац.парк Ловчен)

Будва
Вранці, виспавшись вдосталь і поснідавши ми здали номер і поїхалипідкорювати вершину гори, де стоїть усипальниця князя Негоша.Національний парк Ловчен, так називається те місце, куди мипопрямували, підйом був довгий, але не дуже страшний, дорогавузькувата, але розминуться, притиснувшись до краю можна безпроблем (правда не з автобусом) Коли піднімалися підвезли парупіших туристів з Австралії, які пішки в 40 градусну спеку йшли доусипальниці. Такі моменти розумієш, що ось приїду і сяду запідтягування своєї недоученої англійської мови.Я як пес, всерозумію, а сказати у відповідь ні хрону неможу.Соромно.Під'їжджаючи на верх вас зустріне маленька парковка, машин на 15, вмістити всіх звичайно не вийде, тому не вартопідніматися до неї, якщо побачите з обох боків вже варті авто, сміливо паркуйтесь біля узбіччя, кращого місця не буде, але миприїхали рано і одне місце ще залишилося.

Далі пішки сходами на верх.Іти не дуже далеко, але курці, сердечники та інші погано переносять кардіо навантаження, трохиприколіться., відкривається божевільний вид на Балкани, здається, що на долоні вся Чорногорія. Ти йдеш по самому хребту гори, почуваєшся якось піднесено, щось неземне прокидається у тобі, типросто ширяєш у хмарах, не відчуваючи земних дріб'язкових турбот, що хвилину тому тебе турбували. Забувається все, в такі моментихочеться тільки одне, повного єднання з природою, ні фотографувати, ні бігти дивитися усипальницю, просто вдихнути гірське повітря наповні груди, розправити руки (крила) і дивитися як чудово ширяєптах на висоті. Ти стоїш і просто насолоджуєшся моментом, якогочерез мить вже не буде. Вхід до гробниці теж платний, але вартовідвідати, якщо вже піднялися, тим більше за нею йде далі Булоцікаво дивитися з верху, як автобус намагається піднятися на горупо вузенькій доріжці, при цьому водій, травячи зчепленням мучивйого щоб рушити, після чергового крутого повороту. Жерсть я б нехотів сидіти в цьому автобусі, ось там адреналін зашкалює, та йтруси мокрі не від сексу. Крім цього на горі, як і належитьпідвищили карму, зібравши з каміння гірку. Без фотосесії необійшлося, як таке не сфотографувати.

Спуск був не менш емоційним ніж підйом, в одному місці довелосязупинитися, втиснутися в гору і скласти дзеркало щоб з автобусомрозминуться. На спуску я розійшовся, було цікаво входити вповороти, до речі дуже схоже на дорогу Ай-Петрі, правда вищепідйом.