Як козаки за перемогою ходили

Машина в гаражі і ще її навіть не викочували первинний оглядхарківською бригадою вже затятих шанувальників старовиниПрокачування гальм під керівництвом Романа Монстр, такий улюбленийі привабливий монстр. Михайло заздрить обновці друга, на фоторульове колесо з великим виносом, при моїй комплекції дуже незручний варіант.
Два Михайла, мій товариш ліворуч і господар авто праворуч.відпочиває.
Перше фото на тлі легенди, на кадрі Антон.
Кріплю Георгіївську стрічку, без неї ні як!
Перший автомобіль і одразу втілення мрії — ПЕРЕМОГА.
<
Підходящий варіант був знайдений в інтернеті, — Перемога з ГАЗ 24двигуном, мостом і коробкою + ГБО з доками все ок. Фото відсутнє, але ціна в 750 доларів шептала.
5 ранку підйом та виїзд екіпажем у 5 осіб і цілим вагономпередчуття.О 9 ранку ми вже дивилися як господар відкривав гараж, атам ВОНА.
Коли пульс прийшов у норму і вся наша експедиція уважно нюхалаавтомобіль з усіх боків, причому не на предмет того чи варто їїбрати, а з точки зору чи доїмо ми до Харкова, бо те, що я не підубез Перемоги, вже було очевидно.< Невеликий відступ про те, щоце за автомобіль, — це монстр, який на вигляд важить більше ніжКрАЗ. Машина в якій одні двері перевершує за масою автомобільТаврія з чотирма пасажирами на борту. У салоні два дивани накожному з яких можна злягатися з пишною дівчиною, не заважаючи прицьому іншому пасажирові робити те ж саме. Годинник без зозулі, алезі стрілками, море місця для високих і вгодованих. Підкапотнийпростір на перший погляд дозволяє запрягти там трійку коней, хочаякщо дорослі коні помістити можна тільки двох. Старі пружини накапотному механізмі скреготять як ворота у замку Дракули з фільмужахів. А колеса і кліренс цього динозавра змушує Ренж Ровер нервовокурити осторонь., - завелася за 10 метрів толкалава! Заглушили іпобачили проводок, що відпав, від стартера і тепер машина самазаводиться з півоберта! І їсть! Та так що хрін зупиниш, - гальмнемає; -) тобто вони є але з 3 качка.
Вирішила раз час є і дорога дальня прокачати гальма, поки друзінасолоджувалися кульмінацією авантюри в яку я їх вплутав, я згосподарем виріши проїхати на Перемозі до базарчика за гальмівноюрідиною.
Вже там я відчував погляди пішоходів, що розуміють. Повернувшись угараж із покупками ми з власником вирішив залагодити питанняоформлення тощо.Поки були у нотаріуса і робив страховку, моїтовариші відзначили, що на передньому дивані перемоги дуже зручнорозливати коньячок. З тієї хвилини для моїх друзів:Олександра, Романа та Антона сонце світило ще яскравіше, пташки співали чіткішеі гальма прокачувалися продуктивніше. Ні, а безпечно їхати можнахіба що 40 км.
Думаєте нас це зупинило? Я був сповнений рішучості, Михайло їхав насвоєму авто йому було майже все одно або переживав він потай аАнтон, Олександр і Роман дивлячись на Сонце світяче як ніколияскраво, слухаючи пташиний хор качали гальма вже по другому колувсе енергійніше (друга пляшка коньяку не змусила на себе чекати).Не зумівши умовити примхливий механізм гальмувати з першого разу назаході сонця наш караван з 2-машин, 3-х п'яних і 2-х тверезихводіїв вирушив у дорогу.
Ми виїхали. Забігаючи на перед скажу що вдома розібравшись зосновними вузлами автомобілі я був у шоці як ми взагалі від'їхаливід Горлівки.
Максимальна швидкість в 95 км\ч мене засмучувала, але ми їхали, швидкість була максимальна і з гори, причому це дані машинисупроводу, мій музейний експонат востаннє відображав швидкість щеколи телевізор був розкішшю. Куди довше засмучувала вихлопна яка нетільки не глушила, а ще й підспівувала двигуну холостий оберт якогоне опускався нижче півтори тисячі. Коли стемніло виявилося, щопідсвічування телефоном перед машиною це вихід, фари видавалитільки дуже ближнє світло з лівого боку і злегка далеке з правого, були ще протитуманки вірніше дитинчати протитуманних фар у дужеослабленому вигляді. П'яний і адекватний штурман Рома як мігпідтримував розмову, перекрикуючи рев злітаючого винищувача, алейого бесіда не могла компенсувати неправильно підключену грубку, ів салоні як і за бортом ми відчували всі +5 градусів при відкритихвікнах.
У шумній і холодної темряви ми їхали. Що не переставало радуватитак це підсвічування приладів, вона створювала такий затишок який іякусь романтику яку відчуваєш сидячи під місяцем з гітарою тадрузями біля багаття злегка замерзнувши, але вже трохи прийнявши нагруди, коли прекрасна дівчина пригорнулася до тебе під курткупогрітися. Наскільки емоційним може бути підсвічування приладів, —ніколи б раніше не подумав. Двічі мало не врізалися. Точніше одинраз мало не врізалися другий мало не подряпали бампер, — вперше цебуло Прадо в другий Таврія вилізла під колеса, і чим вона тількидумала. Як водиться не доїхавши якихось 10 км до міста бензинскінчився . А мій Ангел Хранитель намагався щосили, — відвівши відмене проблеми на кшталт Прадо і Таврії він вирішив, що бензин маєзакінчитися за 200 метрів від заправки. Беремо німецьку каністру1943 року з багажника і чешим до заправки.На останні грошізаливаємо підлогу каністри і намагаємося в думці прикинути витратумашини щоб зрозуміти чи доїмо ми до гаража. Відкалькулювавши 16.5літрів для їзди за містом вже затьмарений такою цифрою заливаюсвіжий 92-й і на фінальний акорд. Додому дістався і впав без сил, хоча перед цим і зміг сонного батька в халаті потягти до обновки, щоб похвалитися.
Ось так почалася моя з Перемогою історія.
(фотозвіт та результати огляду машини вдома будуть завтра)