DreamCar TRIP - пролог

Зовсім небагато є на світі людей, яким незнайомий твір відомогошотландського письменника Роберта Стівенсона «Острів скарбів».Young Folks» більше 130 років тому і з тих пір видавався десяткиразів), дивилися одну з безлічі екранізацій (включаючи шедевральнийрадянський мультфільм 1988 року) або зовсім фантазували підаудіопостановку. Сплутати і, тим більше, забути, адже самеСтівенсону належить крилата фраза: "я подорожую не для того, щобприїхати кудись, але щоб їхати. Найкрасивіше в подорожі - церух".
Є навіть інтернет та шоломи віртуальної реальності — з їхньоюдопомогою взагалі нікуди їхати не потрібно:будь-яке місто, будь-якапам'ятка та навіть експозиція музею щодо натискання пари клавіш. Тонавіщо ж тоді люди мандрують? Чому терплять «позбавлення» танезручності, проводять багато годин і цілі дні в дорозі за кермомавтомобіля, мотоцикла і навіть велосипеда? Все просто, Стівенсонмав рацію — весь сенс у самому русі, а не в кінцевому пунктіподорожі! Звісно, ​​безцільно кружляти навколо рідного міста, намотуючи сотні та тисячі кілометрів без зміни пейзажів за вікном -не найкраща з можливих подорожей. І чим різноманітнішими місця, пояких проходить Ваш рух, чим цікавішими люди та події — тимяскравішою стане пригода! І якщо Ви гурман і любите їстівнівишукування - у Вас гастрономічні подорожі. Якщо Вас приваблюєподійний туризм – їдьте за враженнями на виставки та фестивалі. Нуа ми, petrol-head'и шукаємо цікаві шматки асфальту для отриманняадреналіну від спортивного пілотування! Цього року наш маршрутпролягав не лише через усю рідну Україну, а й через Угорщину, Словаччину, Австрію, Італію, Німеччину, Бельгію та навітьЛюксембург! Усього подолано понад 7000 кілометрів, з яких кількасотень у «бойовому» режимі на гоночних треках. Але про все попорядку — це буде розповідь у трьох частинах — по одній на кожну зключових точок подорожі:високогірна дорога Тіммельсйох(Timmelsjoch);
<
автомобільна мекка Нюрбургрінг (Nürburgring);
«червона вода» на Спа-Франкоршам (Spa-francorchamps). Першого кроку— для нас це був перший день, за який ми проїхали всю Україну зіСходу на Захід, змінили автомобіль, дочекалися друзів, кілька годинпровели на чудових перевалах рідних Карпатських гір і зупинилися нанічліг у майже прикордонному Мукачеві. Вже вранці на нас чекалаЄвропа — спочатку Угорщина і далі перша зупинка у Братиславі. Хочби як банально звучали ці слова, але навіть на під'їзді доформального кордону вже відчуваються зміни — звичні двометровіцегляні паркани змінюють ґратчасті «паркани» заввишки до поясадорослого. Чому тут ніхто нічого не приховує? Рух автобаном М3взагалі шокує - добре обладнані зупинки для відпочинку кожні 5-10км. Відсутність на шляху прямування населених пунктів, пішохіднихпереходів та інших перешкод для комфортного пересування надозволеній швидкості 130 км/год. Відбійники з двох сторін, огородження, щоб уникнути виходу на проїжджу частину людей ітварин, а також надземні переходи для цих самих людей і окремо длятварин. Так, ті самі переходи, на яких висаджені дерева, ростегазон і угорський олень під час переходу автобану навіть нерозуміє, що він покинув межі рідного лісу…
Словом щоразу, відвідуючи Європу перші кілька сотень кілометріввідбувається адаптація, коли Ви та Ваші пасажири відкривши ротиобговорюєте «воооот, як люди живуть, а не те що у нас під Полтавоюдороги. Тут навіть їжачкам краще переходи будують, аніж у нас дляпішоходів». Як зараз заведено говорити, суцільна «зрада». Хоча дохорошого, як відомо, звикаєш швидко — буквально через три-чотиригодини всі краси цивілізації вже сприймаються як належне. У нас цеймомент якраз випав на час проїзду прекрасним Будапештом — і тут ужероти були відкриті від архітектурних красот. Якщо Ви любитеісторичні пам'ятки - столиця Угорщини одне з найдоступніших, найколоритніших і вражаючих місць як мінімум у Східній Європі. Далінаш шлях лежав до Братислави, а наступною точкою здивування для насстала межа між Угорщиною та Словаччиною — кордон, по суті, формальний, як і більшість кордонів усередині Європейського Союзу.Але саме ця — одна з небагатьох, де зберегли пункти пропуску, якінині порожні. Створюється особливий настрій покинутого, занедбаногомісця — майже як у Чорнобилі. Порожні кабінки операторів, щозавмерли назавжди шлагбауми і потрібні зараз лише птахам даху надусім пунктом — там так зручно вити гнізда! Все це виглядає як явненастанова майбутнім поколінням, що не завжди Союз був єдиний інепорушний. І що відкриті кордони треба цінувати, поважати, а длянавколишніх країн, як Україна — прагнути. Складно переоцінитинедавнє остаточне прийняття «безвізу» для наших співгромадян — аджетепер не десятки і сотні тисяч, а мільйони наших співгромадянзможуть відвідати Старий Світ і на власні очі побачити, що такерозвинений капіталізм, куди наводить демократія та іншийлібералізм. Ось це справжня «перемога», друзі!
" Вже вранці на нас чекала Європа — спочатку Угорщина і далі першазупинка у Братиславі. Хоч би як банально звучали ці слова, аленавіть на під'їзді до формального кордону вже відчуваються зміни —звичні двометрові цегляні паркани змінюють ґратчасті «паркани»заввишки до пояса дорослого. Чому тут ніхто нічого не приховує? Рухавтобаном М3 взагалі шокує - добре обладнані зупинки для відпочинкукожні 5-10 км. Відсутність на шляху прямування населених пунктів, пішохідних переходів та інших перешкод для комфортного пересуванняна дозволеній швидкості 130 км/год. Відбійники з двох сторін, огородження, щоб уникнути виходу на проїжджу частину людей ітварин, а також надземні переходи для цих самих людей і окремо длятварин. Так, ті самі переходи, на яких висаджені дерева, ростегазон і угорський олень під час переходу автобану навіть нерозуміє, що він покинув межі рідного лісу…
Словом щоразу, відвідуючи Європу перші кілька сотень кілометріввідбувається адаптація, коли Ви та Ваші пасажири відкривши ротиобговорюєте «воооот, як люди живуть, а не те що у нас під Полтавоюдороги. Тут навіть їжачкам краще переходи будують, аніж у нас дляпішоходів». Як зараз заведено говорити, суцільна «зрада». Хоча дохорошого, як відомо, звикаєш швидко — буквально через три-чотиригодини всі краси цивілізації вже сприймаються як належне. У нас цеймомент якраз випав на час проїзду прекрасним Будапештом — і тут ужероти були відкриті від архітектурних красот. Якщо Ви любитеісторичні пам'ятки - столиця Угорщини одне з найдоступніших, найколоритніших і вражаючих місць як мінімум у Східній Європі. Далінаш шлях лежав до Братислави, а наступною точкою здивування для насстала межа між Угорщиною та Словаччиною — кордон, по суті, формальний, як і більшість кордонів усередині Європейського Союзу.Але саме ця — одна з небагатьох, де зберегли пункти пропуску, якінині порожні. Створюється особливий настрій покинутого, занедбаногомісця — майже як у Чорнобилі. Порожні кабінки операторів, щозавмерли назавжди шлагбауми і потрібні зараз лише птахам даху надусім пунктом — там так зручно вити гнізда! Все це виглядає як явненастанова майбутнім поколінням, що не завжди Союз був єдиний інепорушний. І що відкриті кордони треба цінувати, поважати, а длянавколишніх країн, як Україна — прагнути. Складно переоцінитинедавнє остаточне прийняття «безвізу» для наших співгромадян — аджетепер не десятки і сотні тисяч, а мільйони наших співгромадянзможуть відвідати Старий Світ і на власні очі побачити, що такерозвинений капіталізм, куди наводить демократія та іншийлібералізм. Ось це справжня «перемога», друзі!
" Вже вранці на нас чекала Європа — спочатку Угорщина і далі першазупинка у Братиславі. Хоч би як банально звучали ці слова, аленавіть на під'їзді до формального кордону вже відчуваються зміни —звичні двометрові цегляні паркани змінюють ґратчасті «паркани»заввишки до пояса дорослого. Чому тут ніхто нічого не приховує? Рухавтобаном М3 взагалі шокує - добре обладнані зупинки для відпочинкукожні 5-10 км. Відсутність на шляху прямування населених пунктів, пішохідних переходів та інших перешкод для комфортного пересуванняна дозволеній швидкості 130 км/год. Відбійники з двох сторін, огородження, щоб уникнути виходу на проїжджу частину людей ітварин, а також надземні переходи для цих самих людей і окремо длятварин. Так, ті самі переходи, на яких висаджені дерева, ростегазон і угорський олень під час переходу автобану навіть нерозуміє, що він покинув межі рідного лісу…
Словом щоразу, відвідуючи Європу перші кілька сотень кілометріввідбувається адаптація, коли Ви та Ваші пасажири відкривши ротиобговорюєте «воооот, як люди живуть, а не те що у нас під Полтавоюдороги. Тут навіть їжачкам краще переходи будують, аніж у нас дляпішоходів». Як зараз заведено говорити, суцільна «зрада». Хоча дохорошого, як відомо, звикаєш швидко — буквально через три-чотиригодини всі краси цивілізації вже сприймаються як належне. У нас цеймомент якраз випав на час проїзду прекрасним Будапештом — і тут ужероти були відкриті від архітектурних красот. Якщо Ви любитеісторичні пам'ятки - столиця Угорщини одне з найдоступніших, найколоритніших і вражаючих місць як мінімум у Східній Європі. Далінаш шлях лежав до Братислави, а наступною точкою здивування для насстала межа між Угорщиною та Словаччиною — кордон, по суті, формальний, як і більшість кордонів усередині Європейського Союзу.Але саме ця — одна з небагатьох, де зберегли пункти пропуску, якінині порожні. Створюється особливий настрій покинутого, занедбаногомісця — майже як у Чорнобилі. Порожні кабінки операторів, щозавмерли назавжди шлагбауми і потрібні зараз лише птахам даху надусім пунктом — там так зручно вити гнізда! Все це виглядає як явненастанова майбутнім поколінням, що не завжди Союз був єдиний інепорушний. І що відкриті кордони треба цінувати, поважати, а длянавколишніх країн, як Україна — прагнути. Складно переоцінитинедавнє остаточне прийняття «безвізу» для наших співгромадян — аджетепер не десятки і сотні тисяч, а мільйони наших співгромадянзможуть відвідати Старий Світ і на власні очі побачити, що такерозвинений капіталізм, куди наводить демократія та іншийлібералізм. Ось це справжня «перемога», друзі!
" але навіть на під'їзді до формального кордону вже відчуваютьсязміни — звичні двометрові цегляні паркани змінюють ґратчасті«паркани» заввишки до пояса дорослого. Чому тут ніхто нічого неприховує? Рух автобаном М3 взагалі шокує - добре обладнані зупинкидля відпочинку кожні 5-10 км. Відсутність на шляху прямуваннянаселених пунктів, пішохідних переходів та інших перешкод длякомфортного пересування на дозволеній швидкості 130 км/год.Відбійники з двох сторін, огородження, щоб уникнути виходу напроїжджу частину людей і тварин, а також надземні переходи для цихсамих людей і окремо для тварин. Так, ті самі переходи, на якихвисаджені дерева, росте газон і угорський олень під час переходуавтобану навіть не розуміє, що він покинув межі рідного лісу…
Словом щоразу, відвідуючи Європу перші кілька сотень кілометріввідбувається адаптація, коли Ви та Ваші пасажири відкривши ротиобговорюєте «воооот, як люди живуть, а не те що у нас під Полтавоюдороги. Тут навіть їжачкам краще переходи будують, аніж у нас дляпішоходів». Як зараз заведено говорити, суцільна «зрада». Хоча дохорошого, як відомо, звикаєш швидко — буквально через три-чотиригодини всі краси цивілізації вже сприймаються як належне. У нас цеймомент якраз випав на час проїзду прекрасним Будапештом — і тут ужероти були відкриті від архітектурних красот. Якщо Ви любитеісторичні пам'ятки - столиця Угорщини одне з найдоступніших, найколоритніших і вражаючих місць як мінімум у Східній Європі. Далінаш шлях лежав до Братислави, а наступною точкою здивування для насстала межа між Угорщиною та Словаччиною — кордон, по суті, формальний, як і більшість кордонів усередині Європейського Союзу.Але саме ця — одна з небагатьох, де зберегли пункти пропуску, якінині порожні. Створюється особливий настрій покинутого, занедбаногомісця — майже як у Чорнобилі. Порожні кабінки операторів, щозавмерли назавжди шлагбауми і потрібні зараз лише птахам даху надусім пунктом — там так зручно вити гнізда! Все це виглядає як явненастанова майбутнім поколінням, що не завжди Союз був єдиний інепорушний. І що відкриті кордони треба цінувати, поважати, а длянавколишніх країн, як Україна — прагнути. Складно переоцінитинедавнє остаточне прийняття «безвізу» для наших співгромадян — аджетепер не десятки і сотні тисяч, а мільйони наших співгромадянзможуть відвідати Старий Світ і на власні очі побачити, що такерозвинений капіталізм, куди наводить демократія та іншийлібералізм. Ось це справжня «перемога», друзі!
" але навіть на під'їзді до формального кордону вже відчуваютьсязміни — звичні двометрові цегляні паркани змінюють ґратчасті«паркани» заввишки до пояса дорослого. Чому тут ніхто нічого неприховує? Рух автобаном М3 взагалі шокує - добре обладнані зупинкидля відпочинку кожні 5-10 км. Відсутність на шляху прямуваннянаселених пунктів, пішохідних переходів та інших перешкод длякомфортного пересування на дозволеній швидкості 130 км/год.Відбійники з двох сторін, огородження, щоб уникнути виходу напроїжджу частину людей і тварин, а також надземні переходи для цихсамих людей і окремо для тварин. Так, ті самі переходи, на якихвисаджені дерева, росте газон і угорський олень під час переходуавтобану навіть не розуміє, що він покинув межі рідного лісу…
Словом щоразу, відвідуючи Європу перші кілька сотень кілометріввідбувається адаптація, коли Ви та Ваші пасажири відкривши ротиобговорюєте «воооот, як люди живуть, а не те що у нас під Полтавоюдороги. Тут навіть їжачкам краще переходи будують, аніж у нас дляпішоходів». Як зараз заведено говорити, суцільна «зрада». Хоча дохорошого, як відомо, звикаєш швидко — буквально через три-чотиригодини всі краси цивілізації вже сприймаються як належне. У нас цеймомент якраз випав на час проїзду прекрасним Будапештом — і тут ужероти були відкриті від архітектурних красот. Якщо Ви любитеісторичні пам'ятки - столиця Угорщини одне з найдоступніших, найколоритніших і вражаючих місць як мінімум у Східній Європі. Далінаш шлях лежав до Братислави, а наступною точкою здивування для насстала межа між Угорщиною та Словаччиною — кордон, по суті, формальний, як і більшість кордонів усередині Європейського Союзу.Але саме ця — одна з небагатьох, де зберегли пункти пропуску, якінині порожні. Створюється особливий настрій покинутого, занедбаногомісця — майже як у Чорнобилі. Порожні кабінки операторів, щозавмерли назавжди шлагбауми і потрібні зараз лише птахам даху надусім пунктом — там так зручно вити гнізда! Все це виглядає як явненастанова майбутнім поколінням, що не завжди Союз був єдиний інепорушний. І що відкриті кордони треба цінувати, поважати, а длянавколишніх країн, як Україна — прагнути. Складно переоцінитинедавнє остаточне прийняття «безвізу» для наших співгромадян — аджетепер не десятки і сотні тисяч, а мільйони наших співгромадянзможуть відвідати Старий Світ і на власні очі побачити, що такерозвинений капіталізм, куди наводить демократія та іншийлібералізм. Ось це справжня «перемога», друзі!
" пішохідних переходів та інших перешкод для комфортногопересування на дозволеній швидкості 130 км/год. Відбійники з двохсторін, огородження, щоб уникнути виходу на проїжджу частину людейі тварин, а також надземні переходи для цих самих людей і окремодля тварин. Так, ті самі переходи, на яких висаджені дерева, ростегазон і угорський олень під час переходу автобану навіть нерозуміє, що він покинув межі рідного лісу…
Словом щоразу, відвідуючи Європу перші кілька сотень кілометріввідбувається адаптація, коли Ви та Ваші пасажири відкривши ротиобговорюєте «воооот, як люди живуть, а не те що у нас під Полтавоюдороги. Тут навіть їжачкам краще переходи будують, аніж у нас дляпішоходів». Як зараз заведено говорити, суцільна «зрада». Хоча дохорошого, як відомо, звикаєш швидко — буквально через три-чотиригодини всі краси цивілізації вже сприймаються як належне. У нас цеймомент якраз випав на час проїзду прекрасним Будапештом — і тут ужероти були відкриті від архітектурних красот. Якщо Ви любитеісторичні пам'ятки - столиця Угорщини одне з найдоступніших, найколоритніших і вражаючих місць як мінімум у Східній Європі. Далінаш шлях лежав до Братислави, а наступною точкою здивування для насстала межа між Угорщиною та Словаччиною — кордон, по суті, формальний, як і більшість кордонів усередині Європейського Союзу.Але саме ця — одна з небагатьох, де зберегли пункти пропуску, якінині порожні. Створюється особливий настрій покинутого, занедбаногомісця — майже як у Чорнобилі. Порожні кабінки операторів, щозавмерли назавжди шлагбауми і потрібні зараз лише птахам даху надусім пунктом — там так зручно вити гнізда! Все це виглядає як явненастанова майбутнім поколінням, що не завжди Союз був єдиний інепорушний. І що відкриті кордони треба цінувати, поважати, а длянавколишніх країн, як Україна — прагнути. Складно переоцінитинедавнє остаточне прийняття «безвізу» для наших співгромадян — аджетепер не десятки і сотні тисяч, а мільйони наших співгромадянзможуть відвідати Старий Світ і на власні очі побачити, що такерозвинений капіталізм, куди наводить демократія та іншийлібералізм. Ось це справжня «перемога», друзі!
" пішохідних переходів та інших перешкод для комфортногопересування на дозволеній швидкості 130 км/год. Відбійники з двохсторін, огородження, щоб уникнути виходу на проїжджу частину людейі тварин, а також надземні переходи для цих самих людей і окремодля тварин. Так, ті самі переходи, на яких висаджені дерева, ростегазон і угорський олень під час переходу автобану навіть нерозуміє, що він покинув межі рідного лісу…
Словом щоразу, відвідуючи Європу перші кілька сотень кілометріввідбувається адаптація, коли Ви та Ваші пасажири відкривши ротиобговорюєте «воооот, як люди живуть, а не те що у нас під Полтавоюдороги. Тут навіть їжачкам краще переходи будують, аніж у нас дляпішоходів». Як зараз заведено говорити, суцільна «зрада». Хоча дохорошого, як відомо, звикаєш швидко — буквально через три-чотиригодини всі краси цивілізації вже сприймаються як належне. У нас цеймомент якраз випав на час проїзду прекрасним Будапештом — і тут ужероти були відкриті від архітектурних красот. Якщо Ви любитеісторичні пам'ятки - столиця Угорщини одне з найдоступніших, найколоритніших і вражаючих місць як мінімум у Східній Європі. Далінаш шлях лежав до Братислави, а наступною точкою здивування для насстала межа між Угорщиною та Словаччиною — кордон, по суті, формальний, як і більшість кордонів усередині Європейського Союзу.Але саме ця — одна з небагатьох, де зберегли пункти пропуску, якінині порожні. Створюється особливий настрій покинутого, занедбаногомісця — майже як у Чорнобилі. Порожні кабінки операторів, щозавмерли назавжди шлагбауми і потрібні зараз лише птахам даху надусім пунктом — там так зручно вити гнізда! Все це виглядає як явненастанова майбутнім поколінням, що не завжди Союз був єдиний інепорушний. І що відкриті кордони треба цінувати, поважати, а длянавколишніх країн, як Україна — прагнути. Складно переоцінитинедавнє остаточне прийняття «безвізу» для наших співгромадян — аджетепер не десятки і сотні тисяч, а мільйони наших співгромадянзможуть відвідати Старий Світ і на власні очі побачити, що такерозвинений капіталізм, куди наводить демократія та іншийлібералізм. Ось це справжня «перемога», друзі!
" Як зараз заведено говорити, суцільна «зрада». Хоча до хорошого, як відомо, звикаєш швидко — буквально через три-чотири години всікраси цивілізації вже сприймаються як належне. У нас цей моментякраз випав на час проїзду прекрасним Будапештом — і тут уже ротибули відкриті від архітектурних красот. Якщо Ви любите історичніпам'ятки - столиця Угорщини одне з найдоступніших, найколоритнішихі вражаючих місць як мінімум у Східній Європі. Далі наш шлях лежавдо Братислави, а наступною точкою здивування для нас стала межа міжУгорщиною та Словаччиною — кордон, по суті, формальний, як ібільшість кордонів усередині Європейського Союзу. Але саме ця —одна з небагатьох, де зберегли пункти пропуску, які нині порожні.Створюється особливий настрій покинутого, занедбаного місця — майжеяк у Чорнобилі. Порожні кабінки операторів, що завмерли назавждишлагбауми і потрібні зараз лише птахам даху над усім пунктом — тамтак зручно вити гнізда! Все це виглядає як явне настанова майбутнімпоколінням, що не завжди Союз був єдиний і непорушний. І щовідкриті кордони треба цінувати, поважати, а для навколишніх країн, як Україна — прагнути. Складно переоцінити недавнє остаточнеприйняття «безвізу» для наших співгромадян — адже тепер не десяткиі сотні тисяч, а мільйони наших співгромадян зможуть відвідатиСтарий Світ і на власні очі побачити, що таке розвиненийкапіталізм, куди наводить демократія та інший лібералізм. Ось цесправжня «перемога», друзі!
" Як зараз заведено говорити, суцільна «зрада». Хоча до хорошого, як відомо, звикаєш швидко — буквально через три-чотири години всікраси цивілізації вже сприймаються як належне. У нас цей моментякраз випав на час проїзду прекрасним Будапештом — і тут уже ротибули відкриті від архітектурних красот. Якщо Ви любите історичніпам'ятки - столиця Угорщини одне з найдоступніших, найколоритнішихі вражаючих місць як мінімум у Східній Європі. Далі наш шлях лежавдо Братислави, а наступною то...