Газогенераторний, це звичайно, добре, але «BUDERUS» (чавунний) іпрактично новий — дуже навіть непогано., прокинемося зимовимиКарпатами!
Чіпляю причіп і в суботу виїжджаємо о шостій ранку. Дорогоюпідбираємо Олега та Олю (брата «Н» з дружиною) і вперед і з піснями (бла-бла-бла).
На вулиці біля нуля, дорога мокра але не примерзла, до того ж йдесніг з дощем. А я якраз напередодні вдосконалив реле двірників ітепер паузу регулюю від однієї і до 20 секунд, тож підлаштовуюсьпід конкретні умови. Км по самій об'їзній і повертаємо на Стрий (чоп). Далі слідує 10 км по селах і вискакуємо на дворядку.Відмінна (за радянськими мірками) дорога, але я не розганяюся черезпричеп, тримаю швидкість близько 90 км/. Пам'ятне. Тут мало незагинув двоюрідний брат «Н» і Олега — Роман. br> Справа була днемв умовах відмінної видимості. Раптом зверху на величезнійшвидкості злетіла "аУДІ-80" і пролетівши за лічені сантиметри відРомана, збила на смерть його підлеглого. Удар був такої сили, щотой відлетів на тридцять метрів. Потім "аУДІ", не знижуючишвидкості, помчала далі.
Такого «менти» у всьому світі не пробачають. Машину знайшли того ждня за 70 км. Від Львова. Як з'ясувалося, «водила» була устілкап'яна. Отримав він своє на повну котушку. «Система» в такихвипадках нещадна. Ще трохи і дворядка закінчується після крутогоспуску. Зліва видніється грандіозний піщаний кар'єр (дві людини), що забезпечує відмінним піском львівські будови. «Гризують» цю горудавним-давно, але поки що спад не значний. Під'їжджаємо доМиколаєва, районного, а не до обласного. Об'їжджаємо його бетонкою, де праворуч мальовничо розташувався цементний завод. Зараз тутчисто, а от коли я проїжджав уперше тут років тридцять тому, то всяокруга була вкрита товстим шаром пилу чи цементу, я так і нерозібрав. Як тут жили люди в самому Миколаєві та навколишніх селах, у такій не «екології»? Недарма в «совковий» час тут була «хімія»для засуджених.
Сам Дністер тут не особливо широкий, так струмок (пр сибірськиммасштабам) шириною метрів у тридцять і глибиною по…, за цим самим, ну загалом вам до пояса буде.
<
Зате коли починаються дощі у Карпатах, він розливається на кількакілометрів. Досі свіжі спогади про повінь 2008 року, що наробилачимало бід.
Наприкінці насипу дорога робить різкий поворот і йде вниз. Хочувідзначити характерну особливість таких дамб, поєднаних із мостами— всі вони роблять різкий вигин, так їх спроектували. Здравницюмісто-курорт Трускавець. Ще пару десятків кілометрів і під'їжджаємодо Стрия (міста). Прямо перед мостом через залізничне розташувалосястійбище далекобійників.
Нам тут робити нічого, ми заправлені, як самі, так і машина. Замостом ідемо на об'їзну. Через місто їхати не раджу, нічогоцікавого — типове «рогульське» містечко з купою знаків, щозабороняють, і повною відсутністю покажчиків.
Чужі тут не ходять! <
Об'їзна більш-менш у стерпному стані, єдина незручність — кількарізких закритих поворотів. Їдемо — воліємо пити не «Моршинську», а«Поляну Квасову» (мінеральну воду). Весь час їдемо вздовж Стрия (річки). Води в ньому трохи. Вона ледве дзюрчить між камінням. Затепід час повені стояти на березі і то страшно — коричневий потікнесе все підряд зі страшним шумом. >
А ось і гори!
Їх вже чудово відео. Потрібно сказати, що за хорошої погоди Карпативидно і зі Львова. До них якихось 100 км. Проїжджаємо два села —Гірське та Любинці. Тут особливо не поспішаю — стара «добра» ДАІдуже любила тут «пастися». Воно й не дивно — села довгі, а будинкивіддалені від дороги, ось народ пильність і втрачав. Елементарновилетіти) і ми вже у Сколівському районі.
Далі йдуть кілька сіл і саме Сколе. У Межибродах перескакуємоодразу через дві річки – Стрий та Опір. На мосту зяють рани, що негояться, на стиках, від яких спрацював датчик удару увідеореєстраторі. Скільки їжджу тут, вони завжди готові«підрихтувати» диски автомобілям, що розігналися, так щопригальмовуйте! .
Заїдьте, не пошкодуєте!
До неї недалеко, кілометрів двадцять, правда дорога вбита, аленічого, потихеньку дістанетеся. Зате побачене з лишком компенсуєвсі незручності. Види звідти відкриваються величні. В Україні щосьподібне я бачив лише в одному місці — в Каневі на Чернечій Горі. ЗаСколе починаються вже гори, дорога йде прямо біля схилів, петляючивздовж Опора. За кілька кілометрів проїжджаємо поворот (лівий) нагірськолижний курорт Славське. Львів'яни туди їздять кататися наспеціальному лижному поїзді — вранці від'їзд і ввечері назад.
Ми в той бік їздимо на гриби, але це восени, а зараз прямуємоправом.
Зліва над річкою з'явилися білі труби нафтопроводу «Дружба», якимось уже 60 років качають «буржуїнам» спочатку радянську, а тепер іросійську нафту (інформацію надано для диверсантів).
>
А ось і Козьова. Тут зупиняємося на «водопій». Заодно я зобразивдва основні транспортні засоби «гуцулів» — «Урал», на якомувивозять ліс, в основному крадений і «Козёл» без вікон без дверей( "кРАЗ" дуже рідкісний виняток). До речі про ліс. Щоб далеко неходити, «гуцули» обчистили гору прямо навпроти села. Дорога помітнойде вгору, якість полотна погіршується, трапляються ями, але я засвоєю звичкою їду прямо. Як тонко помітив Den-r560vm30rus стильмоєї їзди дуже простий — наплювати на ями, благо що мої 205/70 R14навантажені наполовину. Далі пройшли через Оряву, за нею Плав'я, заяким слідує довгий підйом. Я тут якось взимку ледве встигпроскочити в «хвіртку», коли фуру, що йде попереду, почала складатив «ножиці».
Нагорі гори розташовується гірськолижний комплекс «Плай». Місцедосить-таки цивілізоване і легко доступне — до Львова лише 130 кмтерпимою дорогою, але людей щось не видно. Може ще рано, нагодиннику немає ще й дев'яти. Ще трохи і Тухолька. Тут можнаповернути ліворуч на старий (середньовірецький) перевал. Дорога таму такому стані, що на ній регулярно проводять етапи ЧемпіонатуУкраїни з авторалі. Може варто запросити сюди й Леба з компашкою, бо вони змучилися в пошуках «нормальних» ралійних трас, їздять упошуках їх по всьому світу, а тут, прямо в центрі Європи, можнапровести цілий чемпіонат світу:етапів можна «нарізати» елементарно.всі Карпати суцільна бездоріжжя (крім М-06). Зате піднявшись понескінченних поворотах нагору, Ви зможете насолодитися прекраснимикраєвидами. Я одного разу, повертаючись із Закарпаття, поїхавзаради інтересу через старий перевал і не пошкодував. Красаневимовна.
Тому і раджу Вам, особливо влітку, не гнати трасою, а згорнути білямагазину ліворуч і не поспішаючи, на першій передачі, піднятися.Заодно і перевірте свої «серпантинні» здібності. Виїзд з Тухольки єзатяжним підйомом, що закінчується правим, а потім і лівим (наневеликому спуску) поворотом. Цей лівий поворот дуже підступний —не один десяток «ухарів» зробив на ньому «вуха», тож знак «40» тамстоїть не просто так. Тепер ми їдемо по полонині. Все вкритеснігом, щоправда, трохи, сантиметрів п'ять, не більше. Дорогамокра, але чиста.
Тут Олег видає прогноз на завтра мінус п'ять. Враховуючи, щопіскорозкидувача тут бачать не частіше, ніж ведмедя (білого), то япочинаю трошки "нервуватись" — ковзанка забезпечена, а я буду зпричепом, до того ж ще й вантаженим.
< Їзда по полонині не дає особливо розслабитися — дорога петляє, як заячий слід, на всі боки, раз у раз пірнаючи і вискакуючи зулоговинок. Втім, любителям екстриму це, напевно, сподобається -навіщо їхати до Нюрбургрингу, коли все під боком. До того ж і візудля росіян (поки що) відкривати не треба. Користуйтесь моментом, потім шкодувати будете! > Назустріч нам рухається конвойросійських фур (не пущених через митницю до Європи), щосупроводжуються поліцейською машиною (щоб не розбіглися по горах упошуках потайних стежок за «горб») — результат чергових розбірокміж «панами».
< Поки «пани» б'ються, ми (холопи) їдемо далі. Дорогу обступаютькарпатські ялинки або як їх ще називають — смереки. Їхати стаєцікавіше, але я тримаю вушка на маківці — попереду йде фура, а томунамагаюся тримати дистанцію. Підйом.
Ура, ми на перевалі!
Закарпаття зустрічає невеликим снігом з туманом і дуже грізнимпопередженням. Так вже! Стати 79-м якось не хочеться, тому тихенькоспускаємося вниз серпантином. Хочемо зробити пару фото, але нічогоне виходить — видимість не більше ста метрів.
Скатившись вниз на десяток кілометрів, зупиняємось на знак«STOP” перед постом ПП.
На ньому купа прикордонників — після того галасу, який наробили«зацікавлені» сторони через гризню за шматок контробандноготютюнового пирога (із застосуванням великокаліберних кулеметів), Закарпаття очолив Москаль (геннадій) ). Той, довго не думаючи, закрив кордон на замок, а ключі віддав прачці. Побачивши, що машиназ причепом, до нас попрямував капітан, але побачивши, що я везупартію галицького менталітету (тьху ти, причепився! ) повітря, махнув рукою — проїжджайте! Слава Богу, пронесло, а то я вжебоявся, що зі мною вчинять як з уругвайцем.
Відразу за постом можна повернути праворуч і покататися до Свалявиабо Перечина. Місця дуже красиві й дикі, дорога, до речі, теж "дика". Озеру Синевір. Ми ж поперли прямо — на Абранський перевал.Довгий підйом, а потім крутий спуск. Я весь у увазі — «міни» надорозі.
На вершині аборигени пропонують нам купити проліски, але ми гнівновідмовляємося купувати квіти, занесені до Червоної Книги. >
Спустившись униз, ми вирішили пригальмувати і «погальмувати» —настав час ланчу.
Йде дощ, який часом переходить у зливу, а тому не затримуємося.Дорога знову починає петляти, але зараз їхати цікавіше — мивважаємо мости через Латорицю. Вам теж раджу — коли проїдетедванадцятий, значить, приїхали до Чопа.
У порівнянні з минулими роками цивілізація починає підбиратися ісюди. Починають з'являтися нові точки сервісу для мандрівників.
У «совковий» час до самої Сваляви не було нічого, тільки бігалиолені та ведмеді (бурі).
< br> Збившись з рахунку мостам, наближаємося до Сваляви.Дощ потихеньку стихає, але якісні фото не зробити через туман.
Дело примикає дорога, якою можна доїхати до санаторію «Поляна» іпопити водички прямо з бювету. Як я вже казав, туди можна потрапитий іншою дорогою.
Прямо за курсом станція Карпати.
Дело від неї розташувалося кілька санаторіїв.
Я якось в одному з них ночував узимку, але не в номері, як Виподумали, а в машині, закутавшись у все, що було. Мороз був такий, що ранком стартер не міг провернути колінвал — а що Ви хочете відрадянської олії М8А?
Добре, що я хлопець завбачливий і тому поставив машину на спуску., Що мій «Москвич-402» заводився за будь-якого морозу, головне, щобпровернути пару разів колінвал (хоча б і «кривим стартером»), апотім він «хапав».
Як же я не «дав дуба», раз масло і те замерзло?
Все дуже просто — у мене були шкарпетки з обігрівом відакумулятора, а раз ногам тепло, то не замерзнеш ніколи! >
За розмовами наближаємось до Мукачевого та повертаємо на Ужгород.Зліва видно Мукачівський Замок, але ми там уже бували, до того ж унас на сьогодні передбачена насичена «культурна» програма, а томуми прискорюємося на фінішній прямій (40 км).
Ближче до Ужгорода почалися виноградники. Деякі з них занедбані, але по інших видно, що тут ступала нога людини. Санітари»помийок.
Ще десять хвилин і ми на місці. br/>
Час у дорозі — 4 години 30 хвилин.
Продовження слідує.
" Зліва видно Мукачівський Замок, але ми там уже бували, до того жу нас на сьогодні передбачена насичена «культурна» програма, а томуми прискорюємося на фінішній прямій (40 км).
Ближче до Ужгорода почалися виноградники. Деякі з них занедбані, але по інших видно, що тут ступала нога людини. Санітари»помийок.
Ще десять хвилин і ми на місці. br/>
Час у дорозі — 4 години 30 хвилин.
Продовження слідує.
" Зліва видно Мукачівський Замок, але ми там уже бували, до того жу нас на сьогодні передбачена насичена «культурна» програма, а томуми прискорюємося на фінішній прямій (40 км).
Ближче до Ужгорода почалися виноградники. Деякі з них занедбані, але по інших видно, що тут ступала нога людини. Санітари»помийок.
Ще десять хвилин і ми на місці. br/>
Час у дорозі — 4 години 30 хвилин.
Продовження слідує.
Коментарі4
Так, все-таки, якщо вже і довелося жити на території колишнього СРСР, то краще вже де-небудь у подібному місці. У нас навіть їхати кудись або нудно - степ, пил, говнодороги.
Ну пряма розповідь, хороша розповідь, почитати відволіктися від машин, сподобалося. Батько в 70их служив у вас, досі тільки про Карпати, про Львів каже, раніше у СРСР служба в ВС була як подорож, потрапиш туди куди сам би просто так не поїхав, і поті...
У далекому 1990 році віз я одного військового, шкода не пам'ятаю його звання, який за переведенням їх Казахстану отримав нове місце служби на яворівському полігоні. спати.-Прокидаюся перед сходом сонця — розповідав бравий вояка. дивлюся, дружина стої...
гарні місця)) залип у розповідь на 5 хвилин (читаю швидко))