За зимовими Карпатами. Частина третя - Зимовий Ужгород.

Вранці на нас чекав неприємний сюрприз — пішов сніг (раптово влютому)!

Справді, раптово — для Ужгорода сніг, особливо останніми роками, велика рідкість… Тут, у закарпатській улоговині, набагато тепліше, ніж у тій же Галичині. В Ужгород, то був убитий наповал — у Львові (у квітні місяці) було +7 з дощем та вітром, а тут, за якихось 300км — +25 і сонце світить на повну силу.
От і вчора, після приїзду, було +7, а перед цим +17.
І це в лютому!

Порадившись, вирішуємо зробити невелику вилазку до міста Я ззадоволенням підтримую... Справа в тому, що мені доводилося не разбувати тут, але все якось похапцем, проїздом.

Перебираємось мостом через Вже ближче до центру, трохи побродилинабережною. Місто, в якому немає повноводної річки, нудне. Ось уЛьвові закатали Полтву в колектор і що?
Вийшла «стометрівка», хай і оригінальна, але все одно немає тієїатмосфери затишку відпочинку біля води. Ось влітку народ іпрагнутиме виїхати за місто ближче до прохолоди.

Візьміть Київ, особливо лівий берег. Одне задоволення простопобути в прибережній зоні. Або ще один приклад для заздрощів (білої) — Воронеж.
Я якось заблукав у ним і прокотився набережною правого берега.Справа йшла до вечора, літо, тепло — так і хотілося кинути всю цюсуєту мирську і поставити намет прямо на березі і заночувати! >

Ну і звичайно ж Волгоград.
Даремно Zeppelin1943 так незадоволений. Життя біля великоїросійської річки має переваги. Чого варта лише заплава. Знайти собігарне місце для відпочинку не складно, візьміть, наприклад, СтасовХутор, куди я із задоволенням приїжджаю, коли буваю в Сарай-Берку.Хочете гори — будь ласка, якихось 800 км і Ви в Сочі . Моя сестрапостійно їздить у Лазаревське відпочити «дикуном» на березі моря.Що таке за російськими мірками кілька сотень кілометрів, такдурниця.
< Недарма кажуть, що для скаженого собаки сім верст не гак! Тутнас знову завантажили по машинах і повезли до кафе «Під замком»пам'ятка) пити чай.
Я через свій скептичний характер покрутив носом — такенагромадження «антикваріату» надто скидається на «рогалізм».

Їдемо додому, по дорогою зупинилися біля Ужгородського замку. Нажаль, часу на екскурсію не було, але нічого, я сподіваюся, щоприїду ще й не раз і не на добу, а на пару днів, та й погоду виберутепліше, тоді й покладу містом від душі.
< /
Отобедав (з "калганівкою"), в три години вирушаємо додому безнічого. Виявилося, що котел все ще стоїть у підвалі. Я булосмикнувся — що варто витягнути його по сходах, всього якихосьнещасних 400 кг. Можна стояти на повний зріст, а не лазити рачки, але мене відмовили. Виявилося, що фірма, яка поставила новий котел, бере товар у Львові і як попутний вантаж доставить його мені прямододому. За собою причіп, але погодився. Як пам'ятаєте, в горахобіцяли ожеледь. Але оскільки порожняк ганяти мені не личить, товзяв лопату і вивантажив «галицький» повітря, а натомістьнавантажив повний причіп «і закарпатського» і добре втоптав йогоногами, щоб не розсипався по дорозі. Дорогою заїжджаємо назаправку. Вийшло 32 з «полтиною» літра газу на 305 км колії зпричепом і горами — зовсім не поганий результат. Здавалося б, щовсе про дорогу розповів у першій частині, а от і ні!
Їдемо не поспішаючи, розглядаємо уважно те, на що звернули увагувчора, але не встигли зреагувати.
Хоча нові точки сервісу по дорозі
або дуже дивні знаки. Я таких штук п'ять нарахував.

Ну і звичайно ж ведемо розмову про дива погоди:в Ужгороді йде сніг, ближче до Мукачева він перестає йти, а коли спустилися з гір, топісля Стрия дорога взагалі була суха.

Я їду не поспішаючи, дається взнаки вчорашній «розслабон», підкріплений вдома «Невицьким Замком», цього разу коньяком.>
Перед Свалявою нас наздоганяє сербський далекобійник. Висить «нахвості», але обігнати не може — у нього швидкість обмежена 88км/год і все, ні краплі більше. Тобі треба встигнути засвітлопроїхати побільше. На відміну від вчорашнього, на посту в НижніхВоротах нас не чіпають, проїжджаємо без зупинки.

У горах снігу додалося, але не особливо багато — сантиметрів 10, не більше. Ожеледиці немає, дорога мокра, але чиста.
Заодно вириваємо з коренем кілька глечиків. Зараз зима і час їхсадити — приживаність 100%.
Я привіз собі кілька років тому «зморшки» завдовжки з олівець. Наволі вони виросли справжніми красунями. Одну я посадив перед вікномі тепер вбираємо її на Новий Рік.
Якщо хтось думає, що ми браконьєри, то помиляється. Смерічки рослив придорожній канаві і тому підлягають вирубці при чищенніводовідведення.
Народу знову немає, цього разу охоронець каже, що всі вжепоїхали.
Може «свистить», а може й ні, хто його знає? Нещодавно донька Олегаїздила сюди з друзями на один день покататися. Тільки ми від'їхаливід «Плаю» і повернули на спуск, як від лівої узбіччя, не включаючиповоротника, від'їхав «L-200». В принципі, я його міг би і непустити, гарненько папугавши фарами і сигналом, але перебуваючи вхорошому настрої, пригальмував. Він «повз» близько 50 км/год, тримаючись осьовий і пригальмовуючи перед будь-яким поворотом, авони там чи не через кожні 100-200 метрів. br/>
Проїхавши за ним кілька кілометрів, я «прокинувся». Будь-хто можепідтвердити, що гірше немає, коли наздоганяєш «черепаху», а той недає обігнати! Таких дебілів клянуть, чим світло, всі «попутники». Атут, як на зло, пішли та пішли зустрічні машини. У порівнянні зсуботою число їх виросло значно. Так я плився за ним до Козьови, аза нею не витримав і натиснувши на сигнал, пішов на обгін. Тойнавіть і оком не моргнув і далі йшов своїм курсом. Порівнявшись зним, ми побачили смертника, прикутого до кулемету. Руки «душили»кермо. Біля Сколе ми зробили останні фотографії нашої подорожі. Утих, хто читав мою статтю про новорічне «божевілля» у Львові, могласкластися думка, що «гуцули» люди темні, коли живуть у горах. Це незовсім так, у кожного в будинку є «тарілка» (часто й не одна), івони в курсі всіх подій. А те, що в них, з «міської» точки зорудосить-таки своєрідне мислення, так усі сільські жителі, перебуваючи ближче до землі, думають так само. Ще на шляху доУжгорода я хотів сфотографувати пам'ятник трембіті, але забув, девін знаходиться. А виявляється, що він стоїть просто біля в'їзду вСколе.
Темрява, коли ми виїхали з гір. Від Любінців їхали вже у темряві, примостившись за паровозом. Рух став набагато інтенсивнішим інебезпечнішим — всякий «Рогуль», який побував у рідному селі ізавантажив у багажник свого «Ланоса» мішок картоплі, вважав за свійобов'язок «підрізати» машину з причепом. Так вони роблять з простоїпричини — ніколи не їздили з причепом і не відчули на своїй шкурі, що таке їзда з причепом, хай навіть і порожнім. Стоять у ДТП, з'ясовуючи хто правий і хто винен, а тому заздалегідь скидав газ іпускав «квапигу» перед собою, чого і Вам раджу. Так, без особливихпригод, через 4 години 40 хвилин нас радісно зустрічала наш«Красуня».