Поїздка з Сергійком у справах .

Сергій — це друг сім'ї мого друга. Живе у них другий рік.Займається бізнесом, щільненький такий, біленький, і дужебалакучий., все намагаюся прилаштувати цей незрозумілий моторчик, щоб він не бовтався як член у сімейних трусах.Капот і багажникпідпер палицями - амортам капота капець, добре підійшов черешок відлопати, а на багажнику амортів немає зовсім, - теж палицю знайшов ітуди. І тут підходить до мене Сергійко, глибокодумно дивиться надвигун і прорікає:- Даааа коли - то це був хороший двигун. - Коли -то і ти був мужиком, думаю я Раніше за, твоїми розповідями, тиїздив на мерсах, тепер два роки їздиш на автобусі, і як тут говоришпро двигун. — Ну так, у мене на завтра інтелектуальніші завдання, ніж носіння палиць, — загадково кажу я.
— Я тебе заправлю, відвезеш мене до Погребів?
— Нууу машина в аварійному стані, я б не ризикував :)
— Та гаразд тобі, вона ж їздить, я і шиномонтаж оплачу.
— Ну дивись я попередив.
Вночі пройшов дощ і машина не хотіла відкриватися. Замки клацаютьза склом весело так, але відкриватися - фіг.
Шукаємо Сашка. Сашка іронічно посміхається та пропонує розбитискло. Після чет там чаклує з брелоком сигналки біля замків, чик чик— відкрилася. Ура! Ключем моя машина не відкривається — на правихпасажирських дверях зовсім немає личинки, а на водійських, вона, мабуть, декоративна.
Пививши каву ми неквапливо виїжджаємо, близько 9 години ранку.безперервно говорить телефоном, це мені не подобається. У дзеркалозаднього виду я нічого не бачу, — глухе тонування, мабуть, у 90-тіце було модно. Їдеш як у катафалку, тому перебудови обережні танеквапливі.
У Хотянівці заправляємось, Серьожа, не відлипаючи від телефону, дає200 грн. Я іронічно посміхаюся і додаю своїх 100. О, так! У меневже з'явилися кишенькові гроші :)))
Їдемо, їдемо, проїжджаємо Богатирську, на мосту через Петрівку, починає бити колесо.
Відчиняю двері дивлюся — начебто колеса не здулися. Їдемо далі, машину починає трясти все сильніше. Сергій оглядає свій бік —начебто норм. Я розумію, що далі їхати не можна і зупиняюсянавпроти якогось шиномонтажу.
И, в колесі залишилося всього три напіввідкручені болти, два Сергіязнайшов метрів за 20 на дорозі, серед них модний, нікельований, щоя купував . Ось вам і індіанська хитрість про закручування колісзлизаним китайським ключем. Сергій йде на шиномонтаж, берехрестовину, і міцно - міцно пригвинчує всі колеса. Повертаю ключ іповна тиша. Прибирання не горить. Ну, я ці хитрощі машини вже знаю, — скидаю порізаний задній диван з похмурого гобелену, ворушу клемиакумулятора, Ццццц бууууум, завелася. Сідаємо і гордо котимо далі.Машина знову починає трахкати себе в зад. Дерг - Дерг. Мене ценервує. Сергій каже:— Та гаразд, їдь тихенько. А сам так неспокійнокрутиться на передньому сидінні. На Троєщині знаходимо шиномонтаж, залишаємо колесо та котимо до Погребів. Сергій постійно говорить усвій телефон — типу справи. І ми пропускаємо поворот, в останніймомент, Сергій махає пухкою ручкою, мовляв нам туди, і я ввалюю під90 градусів, і вилітаю на гравійку. У машині починає смердітибензином і запах посилюється. Зупиняємось біля якоїсь конторки.Лізу під капот, начебто сухо, шлангочки цілі. ХЗ че за фігня.Хвилин через 15 виходить Сергій і ми їдемо далі. Запах бензинузаполонює салон, хоча два вікна відкриті (водійське та одне іззадніх). Праве переднє опускається тільки вниз, а інше заднєвзагалі не рухається. Доїхали до якогось вагончика, Сергій пішов усправах, а я згадую, що в багажнику в мене каністра з НЗ бензином.Так і є. Каністру я ставив руба, бо горловина з-за пересохлої гумкитекла і розпирав палицею для капота. При ввалюванні в поворот вонавпала на бік, результат багажник плаває в бензині. Знову ставимоканістру на ребро, підпираємо багажник ціпком, сушимося. Запівгодини їдемо на правий берег. Сергій хотів, щоб я його відвізкудись — то в пердя, під Обухів у його справах, але дивлячись насвідчення бензину в баку, сумує, і каже, що вже їхати не треба, вінвсе по телефону вирішував. Я посміхаюся. Дерг - дерг, і бензинчикомсмердять. Шикарна подорож. Висаджую його на проспекті Перемоги таїду до лісових чиновників. Тож питання вирішувати. Вирішував, заїхав на Нивки до Дениса.
Деніс — мій друг, родом із Харкова. Коли його 3 ку 85 р.В.наздогнали в дупу, він на виручені гроші від страховки, купив собістару Ниву. За рік він привів її в стан, близький до ідеалу, ітепер жодної гірки чи калюжі не пропускає. Але все одно, пересаджування з бехи на Ниву мені не зовсім зрозуміло, він таквесело на ній стружив, але йому подобається нива, а біха спить ухарківському гаражі. І з насолодою вдихнув запах двигуна BMW. Типунудьгує. На його думку, моя біха виглядає краще, ніж я про неїрозповідав, ну так, у Харкові модно ганяти на іржавих BMW.
Мені потрібно було на Нову пошту, і я запропонував йому покерувати, щоб він відчув цю хрень з автоматом, що трахкає машину. Поїхали.РРРррр - двигун - шшшш гальма. Рваний стиль водіння БМВ, щорозгойдується. Угу, вона постійно переключається перша — друга абодруга — третя. Те не перемикається зовсім. Трохи дав їй під хвіст.Коли повернулися назад до нього на роботу, з-під машини щось веселокапало. Один із захилених шлангів системи охолодження помер.Спробували якось підлатати - фіг. Гаразд. Долив води, поїхав набазу, до Новосілки. Сергій мене не дочекався, — дзвонив дзвонив, урезультаті поїхав автобусом. ІІІ повернувся старий кошмар, 5000 -6000 оборотів, рев і швидкість 50 км/год. Психую, дзвоню Денису, чокричу. Зупинився, покурив, заспокоївся і з моторошним ревом і зішвидкістю інваліда як підбитий месершміт, повернувся на базу.
Дружина друга єхидно посміхалася, Сергійко захоплено розповідав пронашу поїздку. Ну ну. Чет втомився я якось:)