Найкраща розповідь про 750 е32

Цей літературний шедевр створив Володимир Єрьомкін у 2001 році, натой момент студент 6-го курсу Московського авіаційного інституту., і відправив на конкурс молодих авторів у Авторевю.Оповіданняувійшло до трійки найкращих і як премію Володя отримав безкоштовнийкурс у школі контр-аварійної їзди.Читаю його вкотре й мурашки повсьому тілу.
>

"...БУЛА тоді, пам'ятається, осінь 1997 року. Скоріш за все, жовтень. Ішов дощ, і вітер ганяв рідке вже листя доріжками нашогоінституту. Я стояв і дивився у чорніє вікно, роздумуючи пропідсумки довгого, майже 30-годинного робочого дня. Audi 200 turbo -перебирання двигуна, 520-ю подивився - ходова по колу, лаби поаеродинаміці - відпрацював. Все добре, лихоманить тільки. Простонедосипання, мабуть. Не дай Боже захворіти:завтра аера, требаз'явитися… — Студент.
Повертаюся. Флегматичний теоретик Чулков запитливо дивиться черезочки.
— Заміна датчика швидкості. Впораєшся?
— На чому?
— «Сім-п'ятдесят».
— Немає проблем.
Чулков іде. Господи, що зі мною? Чому так б'ється серце?
Як давно це було — майже десять років тому. Журнал "за кермом", рубрика "у світі моторів". Світова прем'єра BMW 750i. Двістіп'ятдесят кілометрів на годину, дванадцять циліндрів, триста сил...А тепер ось вона, тільки десять кроків пройти! Як часто уві сні ягуляв по твоїх електронних ланцюгах і гідромагістралях, наче повулицях знайомого і з дитинства улюбленого міста.— Виходить, студент?
— Так. — Та ти просто сяєш, зі спини видно.
— Я її просто люблю. Датчик клацнув. — отже, влучив. Спускаємось наземлю. Яка гарна у тебе постава! Як чудово ти виглядаєш у своїх235-х «тапочках»! А двері в тебе зачиняються чи не краще, ніж у126-го Бенца. Хоча куди краще. А запах! Знайомий до запамороченнязапах BMW…Втім, адже я майбутній конструктор винищувачів, я повиненбути об'єктивним і неупередженим у своїх оцінках технікипотенційного супротивника. Спочатку - озирнутися в салоні, зліванаправо, як належить у літаку. Крісло - "механіка". Це добре.Значить, підганю його швидко, без зайвих експериментів. Як приємнорухати такі пружні, м'які важелі, насолоджуватися чіткими табезшумними рухами крісла! Особливо якщо знаєш, чого це варте —змусити механізм так заробити. Зараз ти розмовлятимеш зі мною.Waschwasser – це рівень рідини в бачку склоомивача. Потім долею.Більше за тебе нічого не турбує? Розумниця. Твій голос я не сплутаюні з чиїмось іншим. Коли ти запускаєшся, ти довго, більше секунди, свистити стартером, а потім вибухаєш одразу всіма дванадцятьмациліндрами. Ну, стривай, зігрійся. А я тебе поганяю трохи. Якщопедаль натиснути в підлогу і відразу відпустити, то двигун на митьзапрацює за зовнішньою швидкісною характеристикою. Це найпростіший, найпримітивніший тест систем запалювання, живлення, електродистанційного приводу дросельних заслінок, досконалостіпрограми управління DME… Який голос! Грудний, багатий «знизу», дошести тисяч він перетворюється на тихий, але майже «формульний»стогін. Пам'ятаю, бачив цей двигун М70 зсередини. Поршеньки, шатунчики майже іграшкові, дуже легкі, щоб жити на високихоборотах. Довгі впускні колектори — це для багатого, потужного«низу» прямо з холостого ходу. Зігрілася? Час на «перший виліт нановій матчі». Надворі вже ніч, дощова і тиха. Величезні «двірники»різкими рухами змітають краплі зі скла. Reverse - котимося на волю.Drive - їдемо. Неквапливо та акуратно. Мені треба до тебе звикнути.Розслабитися. Налаштуватись. Розгін. Гальмування. Поворот. Цікаво! Чудова, м'яка машина. Але майже не клює і не крениться, хіба трохи, рівно настільки, щоб позначити свої реакції. Поєднання плавності таенергії вражає.
Тепер швидше. Поки що жодних змін. Стоп! Мало не забув:ASC - aus! Яхочу пити твою енергію нерозбавленою, без жодної електроніки. Вжедруга передача, а я й не помітив. Тепер - газ у підлогу. Розумниця- асфальт шліфує, але легко ловиться. Незабаром поворот. Короткапряма, розгін, вхід на дугу… Не ковзає! А швидше не можу – страшно.Інститут – не полігон у Дмитрові, простори не ті. Той самийповорот, але в керованому заметі. Вхід, газ. Мете хвостом, мете! Головне – зберігати кут. Корекція кермом, газ відпустити. Гоп! Впіймав. Маленькі в тебе моменти інерції. Тепер вихід, педаль упідлогу, kick-down. Клади тахометр! Як приємно, коли ти такпотужно, плавно і з радісним стогом, як тигриця, захоплюєш меневперед. І ми з тобою, збожеволілі, мчимося крізь мокру ніч… Явтомився. Занадто багато емоцій для першого разу. Пора додому.Яскраве світло, багато машин. Куди б тебе поставити? Ось до того —так-так, до «шістсотого». Обличчям до обличчя. Помилуватися, жирний, з ким тобі сьогодні ночувати доведеться. Скло закрити - кітзалізе. Ключі - на дах, бігом переодягатися. Проходжу десятькроків, обертаюся. Мокра вся, сумна… Пробач. Мені було дуже добре зтобою. Адже ми не прощаємося, правда? «…Вважається, що машининесуть на собі відбиток людей, які їх створили. Якщо це так, тохотілося б і протилежного:мати і зберігати у собі відблиск цьогодива».