Історія покупки

i> Як це прийнято — у першому записі бортжурналу зафіксуємо, якже все-таки це сталося. А сталося це як, знову ж таки, часто буває, досить раптово. Приймають рішення з холодною головою, і, той самийвибір автомобіля, можуть здійснювати місяцями та роками.Я до них неналежу, чергова історія "прийшов, побачив, переміг купив". Чи цеперемога, чи поразка, покаже час. Після того, як я вже дозрів допокупки автомобіля, і всі питання звелися лише до моделі таконкретних екземплярів, я вирішив поділитися цією радісною звісткоюзі співробітниками автосервісу, в якому на той момент збиралася Е32. "друг, ти чотири рази еб? ", Вигукнула адміністратор. "чомучотири рази? " - Резонно уточнив я - "на один-два ще моженабереться, але на чотири рази - це надто". Разу мене відмовляливід вкладень у Е32, і рекомендували просто продати її, але ж ні, явпертий, тому що я вже півроку пішохід, і пишу цей пост.

Але все ж таки, незважаючи на відмови, персонал СТО активновключився в процес, і навіть підкинув варіантів на замітку, починаючи від клієнтського субарика, і закінчуючи 1.6 компактоме36. Субару - хороший автомобіль, не сперечаюся, крім відсутностіемблеми з пропелером на капоті. Але курс був твердо взятий на е36саме у турингу. Якщо чесно, курс було взято не те, що на модель, ана конкретну машину, а решта на той момент розглядалася лише якінструмент для порівняння та розуміння, в якому стані зараз взагаліринок 36-х кузовів.

>

Сказано - зроблено. Дякую тим легким на підйом людям, які менеоточують. Сам я останнім часом таким і близько не є, тому їхнаявність важлива подвійно. Їдемо за 100км в область, дивитисьперший за списком екземпляр. Дволітровий туринг на автоматі, учудовому кольорі Bostongruen metallic, "пляшковий", як назвав йогомій напарник. Машина за фактом такою і виявилося — як пляшка згарною етикеткою, в яку замість холодного пива вже налили продуктпереробки його людським організмом. Ставимо хрест на цій машині, беремо каву на найближчій заправці, і обговорюємо подальший пландій.

Інший автомобіль, що цікавить нас, знаходиться у Львові. Недовгодумаючи, зідзвонюємося з власником. Щодо розмови — машина бомба, треба брати. Тільки одна проблема, в зручний для нас день власникне зможе її показати, а в нас вже спалахнуло. Домовляємося їхати доЛьвова в ніч, щоб бути рано-вранці, а власник зрушить свої плани ізможе показати її. Якщо машина сподобається - повернемося іншогодня, щоб безпосередньо купити її.
Приблизно так я вперше побачив її на сайті оголошень

"якщо сподобається"... Та мені з самого початку подобалася саме цямашина, і я насилу б знаходив причини її не купувати. Воназакохала навіть мою другу половинку, яка спочатку була категоричнопроти турингу, романтизувала про кабріолет (дівчина, що з неївзяти), а туринг асоціювався з картоплевозом із Зажупілівки. Недопомагали ні покази чарівних європейських проектів із instagram чиyoutube, ні розповіді про те, що туринг це універсальний тафункціональний кузов. І лише яскраво-червоний автомобіль на авторіазміг змінити цю думку. П'ятниця, 12 ночі. Гребемо в оберемок усідоступні в супермаркеті редбули, поповнюємо запас байок, щоб немовчати в дорозі, виїжджаємо. За сім годин ми вже у Львові, уточнюємо у власника точку зустрічі, та їдемо на паркування Ашанадивитися нашу майбутню покупку. Знову ловлю себе на думці, я бувуже тоді впевнений, що її купуватимемо.

І от, власне, приїжджає автомобіль. Починаємо оглядати, за давньоютрадицією чіпляючись оком за будь-який одвірок. "о, а ось скольчик, а ви говорили що ЛКП в ідеалі", "о, а що тут у вас підтікає? НасосГура труїть? Ай-ай-ай". Не те, щоб машина була погана, зовсім ні, але грунт для торгу собі закласти треба. Їдемо покататися. Я несідав за кермо вже півроку, тому надав право власнику показати, нащо здатна ця мала. Дива не сталося, на нього ніхто й не чекав. Здволітровим мотором. Їде, навіть пришвидшується. Мотор живий.Коробка вібрує, мабуть подушки скінчилися. Рулиться добре, тількинасос несамовито виє. Але це все зрозуміло, 25 років і 400 тисячпробігу — ніхто не чекає на музейний стан. Головне, що видно –автомобіль живий. Його справді доглядали, немає жодного колгоспукрім газу та сигналки. У посаг — три коробки невстановленихзапчастин, серед яких багато оригіналу, сервісна книжка тадокументи за роки володіння. Чи це не диво? Беремо! Домовляємосяповернутися через два дні, у перший будній день після вихідних, тазавершити процедуру обміну зелених папірців на червону машинку.

Минуло три дні, проблеми налагоджені. Грузимо скарб, що діставсяразом з автомобілем, і їдемо додому Всі ці три дні відвертохвилювалося, раптом щось піде не так. Пішло, звичайно. Черезсвяткування Дня Незалежності вихідний понеділок у мрео перенісся навівторок, і ніхто навіть заради горезвісного зеленого папірця незбирається вставати з похмілля і їхати сприяти нам у встановленнізаконного контролю над автомобілем. Але квитки до Львова вжекуплені, вирішуємо їхати. Вплутуюсь у чергову авантюру, вкотре собіобіцяючи більше так не робити. По приїзду спілкуємося з власником, п'ємо чарівну львівську каву, довірливість наших стосунківзміцнюється, і вирішую що гаразд, ще раз можна. Їдемо до нотаріуса, беремо довіреність на машину, щоб я ставив її на облік уже в Києві.прощальний фотосет, вантажимося і висуваємось на Київ. Дорогапройшла чудово, я скучив за кермом, і жадібно ковтав кілометри, пропускаючи через дзеркало заднього виду вогняний захід сонця.Навіть житомирська окружна, де облаштували танковий полігон, немогла зіпсувати мені настрій. Як і злива, що вибухнула в тому жЖитомирі, і супроводжувала нас до самого Києва. Спонтанноюпокупкою. Так, автомобіль не в ідеалі, потребує дрібного ремонту.На пошук ідеального в такому віці можуть піти роки, я все-такихотів собі засіб пересування. Автомобіль на якому зможу отримуватизадоволення за кермом, і знову обертатися на нього назад, перш ніжсховатися за рогом.