Трансфагарашан. Трансальпіна. Подорож до Румунії

Румунія тренд кількох останніх років. І я теж не втримався івирішив відвідати найкращу дорогу за версією Топ Гіра. Їздити наавтомобілі я люблю і подорож обіцяла бути цікавою. Тим більше змоменту покупки автомобіля у мене було гостре бажання виїхатикудись у Європу на машині. Інструкції та чорнового варіантамаршруту.За що йому вдячність. 188грн ~$8), розтонування передньогоскла, регулювання розвал-сходження та велике ТО описане в пості, так само була прикуплена "євро" аптечка, помаранчеві жилети, знакUA на заднє скло та набір інструментів Top Tool, який, на щастя, незнадобився .

Подорож була запланована на День незалежності України 24 серпня ітривала з четверга ввечері 22 серпня до ранку вівторка 27 серпня.На жаль, з відпусткою була напружена, і вдалося взяти лише одинвихідний день у п'ятницю, а у вівторок уже треба було виходити нароботу. При цьому маршрут подорожі складав понад 3000 кілометрів на4.5 діб, тож не було часу розтягувати задоволення і їхатидоводилося швидко. У подорож вирушали разом із друзями на двохмашинах — другий учасник автозабігу був Ford Mustang 2.3 ecoboost уперфомансі пакеті на автоматі. Поїздка обіцяла бути захоплюючою.День перший. Відбуття

Так четвер, час 17:00, виїзд із центру Києва. За планом першалокація для ночівлі місто Чернівці, що за 40 кілометрів відрумунського кордону. Найкоротший маршрут Київ - Житомир -Хмельницький - Чернівці становить трохи більше 500 км. За всієїочевидності маршруту, почитавши відгуки на autostrada.info тавідгуки знайомих, які нещодавно там їздили, вирішили цим маршрутомне їхати, т.К. Стан доріг після Житомира залишає бажати кращого.Був неілюзорний шанс не доїхати, або доїхати з втратою колісбампера.
І був другий варіант, неочевидний — їхати через Львів. Маршрут Київ— Житомир — Львів — Івано-Франківськ — Чернівці становить трохибільше 800км, проте відрізняється дуже гарною якістю доріг, чи неавтобанівською (за винятком невеликих ділянок після Франика, але цедрібниці). Екіпаж на Форді висунувся раніше за нас — о 12:00 годинідня і їхали саме цим маршрутом. Якщо на початку шляху у мене щебули сумніви їхати навпростець чи об'їзд, то на під'їзді доЖитомира я ухвалив остаточне рішення їхати через Львів. Т.К.Дужеприємно коли можна рухатися в режимі 160-220кмч гарною дорогою. Ана деяких ділянках практично кладучи стрілку за 240 км/год. Утакому режимі зайві 300 кілометрів шляху лише на задоволення.Незважаючи на високу швидкість руху на багатьох ділянках, середняшвидкість виходить не дуже висока. На деяких ділянках траси ремонтдороги, наприклад, на Житомирській об'їзній. Плюс іноді селища депотрібно скидати швидкість, і іноді траплялися на обгін століття —випередження однієї фури іншою. Також пітстопи на заправках (у томучислі і для екіпажу:). Так чи інакше до окружної Львова дісталисялише о 22:30. Попереду було ще близько 300 кілометрів дорогамизахідної України.
Час 19:42. Піт стоп під Рівне
Дороги у Львівській та Івано-Франківській області дуже хороші, хочі переважно односмугові та петляючі серед лісів. Останнє, втім, навіть плюс входити у віражі на спорт підвісці одне задоволення.Середня швидкість руху на цій ділянці вписується в діапазон 110-160км. Тим більше, вночі трафік не завантажений. Але не обійшлось ібез ексцесів. На одній ділянці тягся за фурою, чекаючи моменту дляобгону. І в якийсь момент у фури бомбануло заднє колесо, а шматкигуми викинуло на зустрічну смугу. Якби в цей момент йшов на обгін, то прилетіло б у лобовуху. А так обійшлося. Зупинившись біляузбіччя оглянув наявність пошкодження і нічого не знайшов. Біляфури вибухнуло середнє колесо з трьох осей на напівпричепі. УЧернівцях було забукано номер у готелі в центрі міста. Заселилися одругій годині ночі. Шлях в 800км з невеликим зайняв 9 годин інеабияк вимотав. Номер невеликий, але із зручностями, хоч і безсніданку. За 850грн ($34) зійде. День другий. Чернівці. Кордон.Перший день у Румунії

Вранці підйом о дев'ятій, невелика прогулянка містом і сніданок.Місто з гарною архітектурою, але пекельними для автомобілістадорогами — бруківкою. В обід висунулися у бік кордону. ВідЧернівців до пропускного пункту Сірет приблизно 40 км. Заправилисяна прикордонному WOG і о 13:30 розпочали проходження кордону. Наконтроль пішло дві години, було чимало машин. При цьому ані наші, ані румунські прикордонники нічого не перевіряли. Попросили хіба щовідчинити багажник, і побачивши там дві сумки, одразу втрачалиінтерес. Навіть зелену карту не перевірили, хоча наші митникизапитували про її наявність, але не більше. Нічого не дивився.Хлопці на мустангу вирішили не знімати тонування та спокійнопроїхали. Більше того, у них попереду взагалі немає номерногознака, і нікого це не збентежило. Так і каталися Румунією.

Потрапивши на територію Румунії першою справу поспішили завіньєткою на найближчу заправку. Але там не було безготівковогорозрахунку, тільки за румунські леї. Купили в іншій АЗС через 20кмпо дорозі. Клеїти нічого на скло не треба, машину просто вносять добази за номером і дають чек. Ціна близько трьох євро.

Нашим першим туристичним місцем була ущелина Біказ. Їхати до ньоговід кордону приблизно 200 км. Дорогою зустрічали цілі автоколони зУкраїни, переважно з південних областей — Одеси, Миколаєва, Херсона. Були машини з Дніпра та Львова. Враження, що пів Українивирішило з'їздити до Румунії на свята :).

Дібралися до ущелини о восьмій годині вечора, вже починалосутеніти. Повечеряли на вершині в ресторанчику Панорама з видом наозеро.

Ущелина Биказ
Апартаменти були забукані до Альби Юлія недалеко від початку трасиТрансальпіну. Від ущелини до міста близько 280 км по звивистихгірських дорогах. Дороги у Румунії гладкі, як скло, навіть у горах.Їздити ними одне задоволення. Тому трохи вкотившись почав активнопедалювати у бік нашого ночівлі. Благо оновлена ​​головна оптикадозволяла собі ні в чому не відмовляти попри ніч за вікном. Подорозі наздогнали італійців, які також непогано тулили. З ними йпройшли тривалу частину шляху. Добралися до бабаюлі Альбаюлії ізасілися о першій годині ночі. Потрібно було пройти квест ізселф-чекіном та пошуком коробки, в якій лежить ключ від квартири.Загалом зняли шикарні апартаменти лише за $40. На столі на насчекали дві пляшечки туборга, а на ранок припасена кава машина зкавою-таблетками. Було приємно. День третій. Трансальпін. Нарештіми їх наздогнали. Т.К. З Києва вони виїхали значно раніше, то йзаночували вперше вже в Румунії. Наздогнати нам вдалося лише надругий день у Румунії.

Час дня. Попереду дорога 67С - Трансальпін, яка починається відміста Себеш. Саме місто розташоване на висоті близько 300 метрів, це найнижча точка Трансальпіни, далі дорога йде строго вгору. Нашляху нам зустрітися містечко Сугаг. Примітний він тим, що цеостання заправка перед сходженням. Наступна АЗС буде лише через 110км шляху. Я цього не знав і трохи на цьому погорів. У бакуплескався ще український бензин, залитий на кордоні. Незважаючи нате, що з дозаправки я вже проїхав близько 400 км, БК показувавзалишковим пробігом ще близько 150 км, і я вирішив не заправлятися.Мене збентежила лише одна заправна колонка та черга мотоциклістів.Даремно:).Перша видова точка мальовниче озеро Тау Бістрарозташоване на висоті 770 метрів за 45 км від Себеша. Утвореношляхом перекриття гірської річки Себеш греблею. Водна енергетикадуже розвинена в Румунії і надалі гірські ГЕС траплятимуться доситьчасто. На шляху нам попався Nissan Z350 на одеських номерах. Разомз ним і з Фордом ми влаштували веселе сходження по трансальпінськихгорах хвацько входячи в повороти і принагідно обганяючи всіхповільніших туристів. 330а в багнюку обличчям не вдарила, всі йшлина рівних. Хоча суб'єктивно у бмв потенціал проходження поворотіввищий, на віражах завжди нарощував відрив від переслідувачів домоменту, коли не впрєшся в повільний потік. Було весело :).

На озері ніссанівці поїхали трохи раніше за нас, так що сходженняпродовжували вже на дві машини і не так задерикувато. Приблизночерез 20 км знаходиться наступна туристична точка – ще одна ГЕС тагірське озеро Оаша, яке розташоване на висоті 1240 метрів. Весь цейчас підйом іде мальовничою звивистою гірською дорогою. Тут вартозупинитися погуляти, пофотографуватися, скуштувати місцевої їжі.Природа мальовнича. Трохи прогулявшись і перекусив я натрапив накарту місцевості. Мене цікавило найближче заправлення. По карті АЗСзнаходилося у селищі Новачі. Я уточнив у місцевих, скільки до неїїхати, виявилося близько 75км. По бортовику залишковий пробігпоказувало понад 110км менше чверті бака. Я вирішив, що маєвистачити, але дорога пішла вгору. Проїхавши буквально кількакілометрів бортовик перерахував і показав менше 80 км пробігу. Тутя вже стурбувався. Я зазвичай не доводжу навіть до стану жовтоїлампочки інідикатора палива, а тут загрожує викочуванням бензавзагалі під нуль. Та ще й у горах із дуже сильним ухилом дороги. Єперспектива затихнути прямо десь під час обгону на вузькійдорозі.

Робити нічого. Було ухвалено рішення повертатися назад до Сугакана дозаправку. Їхати туди близько 35км, при цьому завжди на узвозі.Хлопці на форді продовжили свій шлях, а ми пообіцяли наздогнати їхнезабаром. На заправці в бак влізло 58 літрів 95-го на 453 км шляхуРумунією + кордон. Середня витрата вийшла 12.8л на сотню - це вдуже динамічному режимі їзди по горах. По ділянці дороги Сугак -дамба Оаша я вже прокотиться два рази і встиг вивчити дорогу, товтретє була можливість відірватися на повну. Пройти весь підйомзавдовжки 35км вдалося на середній швидкості по бортовику в 70кмч, місцями закладаючи стрілку спідометра за 120кмч. Автомобільнастільки легко і невимушено проходить повороти, що виникаєвідчуття, що зайти можна практично в будь-який віраж на будь-якійшвидкості. І швидкість проходження залежить виключно відпсихологічної прохідності водія, а не від автомобіля.На всьомупідйомі у мене жодного разу не спрацювала стабілізація і навіть нерипнули шини. Хоча в останньому велика заслуга нових покришокMichelin Pilot Sport 4 описаних в БЖ у статті. Саме на цьомупідйомі я відчув що таке трійка бмв на спортпідвісці і навіщо вонотреба. І що будь-яка бмв, навіть стара, але у справному станізаслуговує на повагу, особливо топові версії. І офігенне відчуттяконтролю дає саме механічна коробка передач — усі ці перегазовки зізниженням передач, гальмування двигуном, регулювання швидкостівідсіканням — все те, що я так люблю.

Дамба Оаша

< Витративши на дозаправку зайві півтори години іповернувшись до греблі Оаша, необхідно було наздогнати хлопців. Зцим нам пощастило — у селищі Obârşia Lotrului фордівці переплуталипотрібний поворот, виїхавши кудись на ґрунтовку не в тому напрямку.Про що вони зрозуміли, проїхавши кілометрів десять. Наздогнали миїх на гірському перевалі котрий є на висоті над 2000 метрами. Зцього місця відкривається вся краса румунських Карпат.

Альтиметр на телефоні зафіксував максимальну висоту в 2130м. Післяперевалів дорога йде на спуск і в селищі Новачі, в якомурозташована заправка, заввишки падає до звичних 500 метрів. Нацьому, можна сказати, Трансальпін закінчується. Далі ми пройшли насхід у пошуках житла. Житло ми букали тільки на перші дві ночівлі уРумунії. Далі за планом шукати за місцем. Нам пощастило і черезбукінг ми зняли шикарні апартаменти на чотирьох у містіРимнику-Вилча лише за $80. Апартаменти представляють цілий поверхтриповерхового будинку в приватному секторі. На поверсі триспальні, зал, кухня, 2 ванні, передпокій. Загалом такий собімісцевий заможний румун здає:). День четвертий. Трансфагарашан

Оспівшись як слід наступного дня продовжили подорож. Наступна точкана карті — місто Куртя-де-Арджеш. У ньому розташований Успенськийархієрейський собор — православний собор, головний храм Валахії XVIстоліття, усипальня румунських королів. Трансфагарашан. Сама трасапід номером 7С завдовжки трохи більше 100 кілометрів знаходиться всамому центрі країни і безпосередньо з'єднує місто Куртя де Арджешз селищем Картішоара. Перша видова точка дамба Відрару побудована1966-го. На шляху до греблі кілька гарних ракурсів:Сама дамбазаввишки 155 метрів і утворює велике гірське озеро, я навіть сказавби море.

>

Загалом дорога не така мальовнича як Трансальпіна, т.Е.К. Прихованаза деревами. Цікаві види починаються вже на під'їзді до самогоперевалу. Приблизно в цьому ж місці трапилася перша і єдинапроблема з автомобілем у всій подорожі. У якийсь момент рухаючись угірку 40кмч на третій передачі відчув пропажу тяги та дикудетонацію при наступі на акселератор. Довелося піти на другупередачу, а через деякий час почало смердити паленим. Були думкипро зчеплення, але воно не буксувало. Наступний кандидат ручник. Якйого перевірити думок особливо не було. Зупинилися, піддомкратилипо черзі задні колеса і було видно, що вони якось туго крутяться.Трохи посмикали ручник із салону і начебто колеса "відпустило". Щоз цим робити було не зрозуміло, вирішили продовжити рух і просто некористуватися ручником. Через кілька кілометрів машину справдівідпустило, паленим більше не смерділо, і ефект пригальмовуванняпішов. Але виникла інша проблема — суто рефлекторне на кожнійстоянці я по-звичці смикав ручник, чим повертав усі проблеми назад.Навчити себе не чіпати ручник було ой як не просто. Довелосявдатися до хитрості:Ось з таким лайфхаком і продовжили подорож Навершину перевалу потрапляємо через гірський тунель, де довелосяпостояти в пробці. Але нам пощастило, т.К. Ми їхали з півдня напівніч, а ось пробка у зворотному напрямку була кілометрів такп'ять, причому на підйом. Тиркатися вгору пару годин у гірку намеханіці було б ще тим задоволенням. Тянучка явно не на одну годинуВідразу за тунелем знаходиться останнє туристичне місце на трасі —озеро Балео розташоване на висоті 2034 метри. На жаль, черезвеличезну кількість туристів ми протупили і не стали тутзупинятися, а далі вже банально не було місць де кинути машину.Стояти ж назад у багатокілометровій пробці на підйом не буложодного бажання. Житло ми заздалегідь не бронювали, тож заночуватидовелося у гарному готелі в історичному центрі міста. Шикарнийномер на двох зі сніданком коштував $80.

День п'ятий. Шлях додому Понеділок, 8:30 ранку. Поснідавшивирушаємо в дорогу додому. Були думки поїхати через Молдову і далічерез Одесу, але, оцінивши ризики, вирішили повертатися тим самиммаршрутом. А тим самим маршрутом це 1200 км шляху. У вівторок усімна роботу, тож був вельми амбітний план подолати цю відстань незупиняючись на ночівлю. . Дороги в Румунії ідеальні, але трафік тапробки у містах сильно нас затримали.Середня швидкість потокуприблизно 80км\ч. Камер ми не бачили взагалі, поліцію дуже рідко, інас жодного разу не зупиняли. Їх навіть жодного разу не зацікавивфорд без переднього номера і з тонуванням, тож до старої BMW тимбільше ніякої справи. Не знаю яка дозволена швидкість по країні, але місцями цілком комфортно їхали 130-150кмч міжміськими дорогами.До кордону ми дісталися тільки о 16:30. Саме проходження кордонузайняло близько двох годин. Як і минулого разу перевірили лишедокументи, а багажник навіть не просили відчинити. Фордовців жпопросили з'їхати убік перевірити vin номер. Як я зрозумів згодом, румунській митниці було просто цікаво подивитися на автомобіль. Цеу нас мустангів як бруду Києвом катається, для Румунії ж це надиво. Він номер так і не знайшли, з чим і відпустили. О 19:00заправилися на прикордонному WOG та отруїлися у бік Львова. Добудинку близько 850км. На кордоні о 23:30 ми були вже на львівськійокружній, де вкотре заправилися до повного бака. Залишався спринт у550км до Києва по всій улюбленій трасі Львів – Рівне – Житомир –Київ. Час стискав, у дорозі вже 15 годин. Тож їхати довелосяшвидко. Ніч і трафік помірний, тому вдавалося їхати районі160-200км\ч, місцями за 220. Але т.К. Траса до Рівного переважноодносмугова, то середня швидкість все одно не висока. Десь ширяєш200, а десь тягнешся 80 за фурою. Хлопці на форді вже втомилися, іо другій ночі у них почали розвиватися поразницькі настрої — хотілишукати нічліг. На що ми відповіли, що наш екіпаж бадьорком тількивкотився, і ночувати буде вже в Києві:). У будь-якому випадкузаночувати вони могли б десь уже в Житомирі, а від нього до Києвавже й рукою подати., перебігши майже всю дорогу, тупо зупиняєтьсяу моїй правій смузі та завмирає. Мабуть, так діє світло фар надиких тварин. Але нічого, я відреагував і на 130 км/год своєчасно іоб'їхав "перешкоду". Так само по дорозі трапилася фура, що згорілана трасі і перевозила пропанові балони. Втім, згорів лишенапівпричіп, самої фури не було видно. Проїжджаючи об'їзну Житомиравід екіпажу Форда надійшов сигнал sos — закінчується паливо, залишилося 20км по бортовику. Тут трохи здивувався, т.К.заправлялися ми одночасно до повного бака, а в мене на показометріще 150 км залишкового шляху. Це ж у мене старий трилітровийненажерливий атмосферник, а не свіжий економний турбомотор. Щебільший подив мене застав на заправці. Як завжди ми заправлялися доповного, і бензину у форд влізло більше! Не набагато, літра напівтора, але все ж таки! Як би я не іронізував, але все-такирозраховував, що витрата на форді буде нижчою. Все-таки турбіназначно підвищує ккд двигуна.Але за фактом виявилося плюс мінусоднаково. Так, форд важчий на 100кг і він на автоматі, проте машинана 13 років і 300 тисяч кілометрів молодша, а технології не стоятьна місці.

На ділянці Львів — Житомир витрата вийшла 13.5 л
Окружна Житомира, Сокар. Час 3:10. До Києва залишилося 120 км. Назаправці трохи перекусивши і підбадьорившись, виступаємо в останнійзабіг. Дорога чотири смуги з відбійником, всі дуже хотіли додому —як наслідок топили за всі гроші. Швидкість була максимальна за всюпоїздку - в районі 220-245 км/год. Мчить по освітленій ліхтарямигладкій дорозі і відчуття як NFS Underground. Десь у далечинівидніється фура, ти до неї стрімко наближаєшся і твоє завданнявписатися в ліву смугу між фурою та відбійником. Відчуття цікаві:).Форд після 200км\ч постійно відстає, наздоганяє тільки коливимушено скидаєш швидкість. Чи то хлопці втомилися, чи їхати наньому так швидко не комфортно. На BMW ж навпаки, що 150, що 200, що250 — почуваєшся впевнено, їдеш як по рейках, хоч кермо однієюрукою тримай. Ніякого дискомфорту. По дорозі зачепився з е39 540.Ну як зачепився, спочатку різко обійшов п'ятірку перебудувавшись управий ряд. Далі слідував пост, де я скинув швидкість, а е39 нестав і помчав вдалину. Довелося його наздоганяти. Десь до 200кмчвдалося його наздогнати, до 220кмч він ще боровся, а потім поморгававарійкою і пішов у правий ряд. Я ж вийшов на свої крейсерські 240км і продовжив рух. У битві старих відер 540 vs 330 здобувперемогу, приємно :D. На тлі цієї зарубки форд взагалі десьзагубився. Ми вже вирішили що вони поїхали спати та трохи зменшилишвидкість. Але виявилося немає і хвилин через 15 вони насназдогнали.

О 04:04 вже були у Києві та запарковалися додому. Славний20-ти годинний марафон за кермом та позаду. Ура. Вражень відпоїздки на півроку вперед, особливо від нічних спринтів. Машинавідпрацювала на всі 100 і не підвела. Витрата палива Витрата паливаВитрата палива Трохи статистики щодо витрат палива. Оскільки накожній заправці я заправлявся до повного бака, то порахувативитрату палива на кожній ділянці не важко. Загалом він варіювавсявід 8.5л сільськими дорогами Румунії, де їхав переважно 80км/год начетвертій передачі в потоці, до 17, 3л у нічному спринті Житомир —Київ. По горах по всіх ділянках виходило 11-11.5 літрів - за дужеактивної їзди. На коло вийшло рівно 12 літрів. У форда середнявитрата також вийшла близько 12 літрів за поїздку. Але що примітно, грошей витрачено більше, т.К. За наявності заливався завжди 98-йбензин. З цим у Румунії проблем жодних. А зі слів власника на 98-мурізниця відчутна в порівнянні з 95-им.

Середня витрата за всю поїздку
Бензин же в Румунії не дуже дорожчий за наш український брендовий, буквально на пару гривень. Якщо на Сокарі літр звичайного 95гокоштує 31.50грн, то в Румунії бенз виходив по 33.50 — 33.80 гривень— буквально на 7% дорожче. Підсумкові результати вийшли такі:
Дистанція:3144км
Бензин:378л
Середня витрата по бортовику :11.8л
Середня реальна витрата 12.02л
Витрачено на паливо:$480
/>
Вартість кілометра шляху:$0.15

Порівняння е46 330 і форд мустанг
< /p>
Оскільки в дорозі ми провели більше 3000км то можна провестиневелике порівняння експлуатаційних характеристик двох машин. Якщопорівнювати в лоб, то 330-та програє у всьому — старий атмо моторзамість сучасного економічного турбомотора, потужність всього 230сил проти паспортних 312 (а за словами власника на мустангувстановлено чіп до 350 сил у спорт режимі). Величезні 245-тіковзанки навколо на 19-их дисках з величезними супортами ігальмівними дисками повинні надавати впевненості на трасі навеликих швидкостях, але їхати так швидко чомусь не комфортно і немає. Але при цьому е46 почувається абсолютно комфортно в ролі "наздоганяючого", без проблем виходить н...