До - Гаплик - Після. 63 години.

Як я писав у минулому щоденнику - день М настав раптово, коли нанього ніхто не чекав — п'ятниця перед Гаплик-Трофі — це вже неперші трофійні змагання в моєму житті, але на машині — перші… Плюссаме з минулого Гаплика почалося моє нездорове захоплення повнимприводом.

Ніч останньої гайки з середи на четвер виявилася насправді вночіПРЕДостанньої гайки.Вийшло ось це:

Тому наша команда зібрала всі сили, щоб з кузова з мотором імостами за одну ніч зібрати здатний протриматися добу змагань боліді вранці висунутися на старт змагань у класі "туризм". "бараном" —APP B100 autobit
— встановити скло
— встановити бак і розвести систему розвітрювання
— закутувати стельову консоль і розвести проводку по споживачам
— укласти нову силову проводку у зв'язкуакумулятор-генератор-стартер
— встановити амортизатори в нові кріплення
— встановити сидіння та ремені безпеки
— укомплектувати машину до змагань (речі, такелаж, інструмент, їжа, навігаційне обладнання).

Зібравшись після робіт у боксі нашого товариша ми запаслися булкамита шоколадками та взялися до роботи. Найбільш трудомісткимвиявилася комутація нової проводки, яка була виконана за абсолютноновою схемою:
схема проводки в стельовій консолі
Були й неприємні сюрпризи — лобове скло вперто не хотіло сідати насвоє місце, внаслідок чого затримало тріщини. Слід зазначити, що щепопередні власники її перетравлювали після ДТП, і рамка склаповедена трохи. Плюс о 5-й ранку ми вже не могли особливосконцентруватися. Результат – кілька великих тріщин на склі. Самескло сідає на поліуретановий герметик 3М і страхується скотчем:))
Комутація проводки теж принесла трохи сюрпризів. Під ранок, колимозок завзято відмовився думати, настав час розв'язувати системуповоротників-аварійки. В результаті, через майже півгодинипоневірянь у нездатності осмислити схему було вирішено їхати безповоротників та аварійки. Непрацюючий датчик заднього ходу тежзапропонував забити на нього болт так і було зроблено. Часу нарозв'язку панелі приладів не залишалося зовсім, тому за неї навітьне брався.

Дедлайн — 7.00. Слід виїжджати, т.К. До точки "0" більше 50 кмїзди, о 8.00 має розпочатися брифінг, щоб о 10.00 стартував клас. Внас машина неготова.Штурмана відпускаю додому за каскою та похіднимінструментом. 8.55 — закручую крайній болт кріплення сидінь, закидаю все спорядження тупо в багажник і кулею лечу вмитися іперевдягатися прямо в змагальне. Поки я це роблю, хлопцірозкріплюють той бардак, що я влаштував у багажнику. Трофійногоштурмана вид на стельову консоль 9.15 - виїжджаю. Чітко усвідомлюю, що на 10.00 не встигну за жодних розкладів. Намагаюся прислухатисядо машини — вона сира та необкатана. Заправивши повний бак, рухаюсядо місця зустрічі зі штурманом. Звертаю увагу на запах тосолу умашині. Мааааамочки! Я ж забув увімкнути карлсон! За новою схемою язробив його відключається для бродів. І саме в цьому положенніперебував тумблер, внаслідок чого двигун трохи підігрівся.Включивши карлсон на примус я швидко виправив положення незупиняючи машину. Після перевів тумблер у положення "автомат" ібільше не турбувався про температуру мотора. 10.00 - зустрічаємосязі штурманом і виїжджаємо з Києва. Потрібно подолати близько 30 км.В'їжджаємо до табору — і одразу на техком. Пройшовши реєстрацію, комісію, отримуємо наклейки та бортномери "44" - клеїмося. Суддідозволяють нам старт, але ми не готові - продовжуємо барахолитибагажник, готувати радійки-батарейки-їжу-ліхтарики. Нагадаю, щопоки для всіх учасників почалася гонка, для нас зі штурманомрозпочалася друга доба оранки без сну та відпочинку. Тому ми трохитупили, якщо не сказати більше. 11.00 — дано старт категоріям ТР1, ТР2, ТР3. Ми їдемо фотографувати точку "0"
> Частина друга. ГАПЛИК.

Моїм штурманом було прийнято радикальне стратегічно вірне рішення —зайти на точки з півночі (м.Остер, Чернігівська область). До неїбуло близько 40 км. Трасами. Стратегія була в тому, що поки я керуютрасою, він (штурман) вивчає карту, робить кроки маршруту, тренується в машині, що тремтить, працювати з навігацією наноутбуці.

ось ми з'їжджаємо з траси і почалося…
Осінь цього року видалася суха. І якщо для ТРів бруд ОРГи привезлина замовлення, то для туристів трофі перетворилося на ралі жорсткимгрунтом.

Наша перша точка. На знімку добре видно загадковий сонний інтелектштурмана, лобове скло на скотчі і невсохлий поліуретановий герметикпо периметру. Крім того, що ця гонка була дуже суха, вона була ще йгранично довга. Відстань між ближніми точками зазвичай була близькокілометра, іноді на переходах - до 5ти кілометрів. І протрусившисьдо нудоти на перших трьох точках я нарешті вирішив "здутся" до 1атм. О, диво! Їхати стало набагато м'якше, ніж на рідних 1, 8 тм, але балаканина все одно нікуди не поділася ))

Втім, ми трусилися, брали крапку, знову трусилися, знову браликрапку… І так, здавалося, без кінця.
Коли захотілося пригод — вирішили один яр подолати повзмааааленького болотця по його краю. Не до кінця зрозумівши напрям, який мені показував штурман після розвідки, я примудряюся посадитимашину мордою по балку в болото. Повз проїжджає дефендер із такимиж туристами. Пропонують допомогти, ми не відмовляємось. Вони насвисмикують, ми їм дякуємо, вони їдуть. Я сідаю виїжджати — і зновусажаю машину на черево. Досі не розумію як так вийшло, начебто йтапки в підлогу не було — завжди виїжджаю внатяг. А тут закопався івсе тут… Причому вдруге. І тут у хід пішла ручна лебідка. Є відео, яке викладу трохи пізніше))
Потім ми продовжували труситись-брати точки-труситись-брати точки.У перервах карма підкидала нам дрібні неприємності. То у виглядіпробитої саморізом, що завалявся, пластикової каністри з запаснимбензином, який з цієї каністри перекочував в інші речі в багажникуну і в наші організми. То у вигляді дзвінка від боса із завданнямшвидко переслати ряд листів — благо, люди придумали інтернет утелефонах, хоча якби я зміг зараз зустріти самого Белла, то скорішезламав би йому щось нині замість подяки. То на черговій ковдобині явмащу головою об кут стельової консолі, благо - в шоломі. Іздавалося, цьому пеклі ніколи не буде кінця. Поступово темніло. Напід'їзді до однієї точки на косі в руслі Десни я вирішую переїхатималеньку канаву, щоб не об'їжджати довго. Сходивши на розвідку, з'ясував, що канава глибиною не вище коліна, дно досить тверде, густо вкрите осотом. До канави веде спуск метрів 5 із ухиломблизько 30 градусів - крутувато. Виїзд - коротше і більш пологий... Втім, не зміг я туди виїхати ... Благо, повз проїжджала 70 зТРів, екіпаж якої не відмовив нам у допомозі і не витягнув нас. Навсе про все пішло близько двох хвилин. З ручною лебідкою ми бколупалися не менше години. Коли хлопці нас витягли у нас відбувсяприблизно такий діалог:— Дякую вам, хлопці, величезне! — ​​Будьласка! Хлопці, тільки не лізьте в дупу, гаразд? !
— Так адже хооочеться!

Втома робила свою справу, уважність зникала на очах, темп падав. Наодній із швидкісних ділянок отримуємо потужний удар по задньомумосту, після якого ззаду періодично почали лунати неприємні стуки.Озирнувшись, помічаємо вигнутий майданчик задньої пружини іпокотані аморти. Але все працює.Приймаємо рішення закінчувати групуточок та їхати на дозаправку за бензином та кавою. Тим більше, щодатчика рівня палива у нас немає, а резервна каністра пробита.салону. Зібравшись із силами смикаємо на наступну групу точок -починаючи з крайньої точки з півдня. Нові сили, нове прагнення.Штурман освоївся повністю з навігацією, я відчув машину і тепер мігне напружуючись перти 60-80 по ґрунтовці без ударів по підвісці, відпрацьовуючи нерівності газом. У нас все виходило. Крім одного —неможливо орати дві доби поспіль у шаленому темпі на однихшоколадках та арахісі. Близько першої години ночі нас стало поодному вимикати.
Це було схоже на наркоманське марення і на фільм Тарантіноодночасно. Грунтовка у світлі фар, все трясеться і крутиться, кермовириває з рук, то засинаю, то прокидаюсь, то знову засинаю все посекундах і на ходу. Об'їжджаючи по периметру чергове озерце, отримавши вказівки від штурмана — триматися правої сторони —сконцентрував себе на дорозі, щоб не заснути. Їду, тримаюся, скриплю зубами. Вже яку розвилку йду праворуч, і ось на черговійрозв'язці я засумнівався куди педалити:— Димон! Дім! Нам ліворуч чипрямо?
А у відповідь тиша. Повертаюся, а мій штурман спить. Жорсткагорбиста ґрунтовка, їжу 40-50, трясе так, що в очах двоїться, а вінспить як дитина, тримаючись рукою за ручку над головою і поклавшина цю руку голову. Гаразд, думаю, сказав же правіше триматися, от ітриматимуся. Ще через якийсь час, коли я зрозумів, що остаточнозаблукав і не можу зрозуміти че робити, бужу штурмана зісловами: "димон, глянь де ми. Я заблукав і заї #ався! ". Він різкопідривається, заглядає у озик і видає: "так ми прямо на точці! " Яопускаю скло своїх дверей, і бачу за метр від себе дерево іззаповітною цифрою ))) Містика і фарт ))) Але але всьому є своя межа— нашим силам теж . Коли я зрозумів, що за кермом я більше сплю, аніж не сплю, і що моє пілотування може загрожувати не тільки намдвом, а й іншим учасникам змагань, я зупинив мотор на відкритіймісцевості і не туша фар провалився в сон. Через 20 хвилин менерозбудив штурман на моє прохання. До цього моменту він уже "виспався" і розібрав цю ділянку карти на кроки з точками тавиробив стратегію взяття. І ми помчали далі. Через 10 хвилин мизловили чергову парафію прухи, на якій протрималися до самогофінішу. Після трьох точок за годину взяти чотири крапки за 15хвилин було дуже круто. Поступово світало, їхати ставало легше.

Приблизно о восьмій ранку ми взяли крайню обов'язкову точку длякласу. > Після цього ми вирушили брати точки інших класів.Зарегламентом, заїзд "туристів" на точку ТРів караєтьсядискваліфікацією. Ці точки беруться без машини. І тут за 1, 5 годиними зібрали 22 крапки. Ось така ось пруха)) Фінішувавши практично надедлайні 10.00 відзначилися, злили фотки з точками і стали чекатирезультатів.

Частина третя. ПІСЛЯ.

Мій штурман придавив масу практично відразу, я колупався вКабасіці, перекладав, чистив, комплектував та ін. Близько 12типрисів у холодній машині на сидіньці і також відключився.Прокинувся за годину від того, що дико замерзли ноги. Ну і мізки, напевно, бо завести і нагріти машину я не здогадався. Зі своїхмашин ми вийшли разом зі штурманом одночасно. Попивши каву білянамету оргів, попрощалися, і Дімка поїхав додому до немовля, а язалишився чекати. Про перемогу я і не думав — надто низькимпідсумком був наш сумарний темп гонки. Можна було на три ладишвидше. Але надія на тумбочку теплилася з надр свідомості —все-таки надто багато сил було витрачено за ці дві з хвостом доби, не кажучи вже про гроші. Мого терпіння вистачило до пів на п'ятувечора. Спати було холодно. Чого я тільки не робив — і поворотникизакомутував, і техінспекцію вузлами Кабасика провів, і шмот убагажнику перекладав. Навіть на фотосесію по потребі виїхав ))

І ось, коли терпець мій урвався, пішов я до намету оргів, денечисленні та найживучі учасники чекали нагородження біля вогнища —погрітися . І вже проходячи до машини їхати додому, краєм вухапочув своє прізвище. Ну, гадаю, напевно варто залишитися. Звичайно, я дочекався нагородження. Воно відбулося близько 18:00, я вже ледвестояв на ногах, але сидіти було холодно. А потім – а що потім? -Нагородження! Наші з Дімкою імена, кубок, грамота, призи, рукостискання, оплески, бризки шампанського — все як і минулогороку))))
Потім дорога додому — вечеря — ванна - сон. Відмінна гонка.Відмінні 63 години життя, які були цікавіші за деякі окремо взятімісяці.

Замість постскриптуму. Кілька корисних зауважень щодотрофі-рейдів.— Їдеш для задоволення — лізь у гівно. Їдеш длярезультату — не лізь. — Низький тиск рулить! — Готуйте машинузаздалегідь! Намітив термін — забери ще 2 тижні.
— Працюй з навігацією. На карті є все. Якщо ні — подивися на іншійкарті.
— Вночі при фіксації точки слід підсвічувати ліхтариком.Фокусування краще ручне.
— Не лінуйся перезнімати фіксацію точки.
— Жодних пластикових каністр з бензином. Лише метал! Тільки жорсткозакріплений.
— Розкріплюй вантаж у машині заздалегідь і надійно.Тумбочка чекатине буде.