Перегін додому.

Два тижні тому, побачив оголошення з продажу цієї машини.
Дефендер 110 - 300tdi, 1996 року.

<
Зганяв до Києва, глянув.Стан — Хлам.Ціна — цікава:)
Дав завдаток і поїхав додому.
Попросив господаря зробити легкий марафет, щоб змогли самостійнодоїхати 450 км до вдома.Замінили ролик ременя, втулки, наконечники, колодки.
Ось і настав час їхати за машиною.
Попросив друга з'їздити зі мною для підстрахування. На буксирі йогодотягнути зможемо та й удвох веселіше.
Домовилися зустрітися в МРЕО до 11-ї.
Виїхали не поспішаючи з Одеси 7 ранку. Вже чекає на новуреєстрацію.За дві години переоформили машинку і додому.Зручно, щозараз видають номери області в якій проживаєш, а не деоформлюєш.Далі вибрати номери і я задоволений з Одеськими номерамисідаю у свій новий автомобіль:)
< br> Заправилися і вперед! Додому!
Проїхавши пару кілометрів, зауважую — датчик температури у червонійзоні. Прикольно! Рулю на узбіччя, глушу мотор, відкриваємо капот.Начебто все нормально. На дотик температура в нормі. Дивимосяуважно. А датчик температури тупо не підключено. Але й проводки невиявилося:) Гаразд, хрін із ним. Принагідно зауважимо, що двигунзабризкано свіжою соляркою. Знайшли де сочиться, з-під шайбизатиснутою болтом на звороті. У машині лише два ключі. Але вони непідходять, а мізків взяти комплект інструментів із собою якось невистачило. Сочиться не сильно, так що їдемо далі.
Перші відчуття.
Скажемо так, що пишуть про дефендер — правда:)
Особисто я очікував від дефа великої жорсткості та гримучостіпорівняно з паджериком. Але ні, на купині поводиться дуже гідно.Досить м'яко. Дорогу тримає добре.
Їхав до 100 км/год. Щиро кажучи, згадав дитинство. Батьковійськовий і в дитинстві, часто мене мало брав на полігони. Їхав яв кабіні Уралов, Зілов, Газів. Так ось, запахи, інтер'єр, комфорт удефендері від туди, з мого дитинства:))) Ностальгія! Запах олії тасолярки. Принадність порожній торпеди. Нічого зайвого!
На під'їзді до Умані (200 км шляху), друг, який весь час їде ззадуі підстраховує мене, повідомляє по рації, що у нього вся машина вмоїй солярці.
Дивлюся на кількість палива - пів бака.
Весело! Вважаю в умі, бак 80л, підлога бака 40л. Проїхали 200 км, витратили 40 літрів. Виходить витрата 20л на 100. Проте! Донайближчої заправки 20 км, вирішуємо там зупиниться. Під'їжджаємодо заправки і тут виявляється ще одна проблема. Херові гальма!
Від слова, зовсім хрінові! Натискаєш на гальмо і відбувається легкеповільне уповільнення руху. Сила натискання на процес зупинкивпливу не надає. Гаразд, їдемо обережніше.
Під'їжджаю до колонки, виходжу, а під машиною вже калюжа солярки! Жаль не сфоткав.
Пипець, їхати ще 280км.
Залив повний бак, їду на паркування до далекобоїв, в надії, що уних то інструменти є.
Відкриваю капот, дивлюся, а виявляється текло не з-під шайби, атупо злетіла трубка зворотної подачі палива. Дивлюся уважно, а вонав місці надягання тріснула. Ну ніж тобто. Відрізав тріснутучастину, надів назад. Погазував. Все тримається і не тече. Норм, їхати можна! Їдемо далі!
Далі дорога була вже без пригод. За винятком хронових гальм.
До Одеси приїхали о 19:30. Тут повною мірою позначається хроноваробота гальм. Але, субота, вечір. Машин мало! Те, що лікарпрописав. Спокійно доїжджаємо до паркінгу, паркуємось і бігом їстидо найближчого закладу. Через годину, приходжу забирати речі змашини та перепарковую мордою вперед. Заглядаю під машину.
Ось, будь ласка! Свіжа калюжа:) Тече схоже десь з мостів. Ну що ж, початок покладено! Прощай спокійне зимове життя:)