Тиждень.
Минув цілий тиждень нашої подорожі Туреччиною.<
Як же це мало.
Це дійсно дуже мало щоб побачити все.
Але цього достатньо, щоб зрозуміти, що сюди хочеться щеповернутися.
Ці види забути не можливо. Вони надовго залишаються в нашійпам'яті. Що ще хотілося розповісти. > Це про вулички маленькихселищ та місцеву кухню.
Ні не ресторани в туристичних центрах.
Там все гламурно, дорого і …
А ось вулична їжа — це щось.
Невелика забігайлівка.
Скляний холодильник.
А всередині нього висить м'ясо.
Прямо при вас вибирають шматок м'яса.
Його нарізають.
Тут же через м'ясорубочку.
Додають приправи, спеції, овочі.
І котлети, що виявилися, прямо на мангал.
На нашу компанію приготування їжі зайняло хвилин 15.
Дуже смачно і ситно.
І зовсім не дорого .
Ось така порція на людину не більше 10 лір.
Назад виїжджати з Туреччини ми вирішили вздовж Чорного моря.
> Так …
Це найсумніша сторінка нашої подорожі.
Берег моря дуже густонаселений.
Скажений трафік на дорозі.
Постійно купа поліцейських контролюють швидкість.
Фури, вантажівки, візки, тарантайки, сфетофори, пробки…
А найбільше розчарування — у турецькому Чорному морі некупаються.
На вулиці +34 а в морі нікого. А потім ми побачили сміттєзвалищапрямо на березі., ніхто після цього навіть не просився викупатисяв морі.
Реальна сумка.
Ми майже нічого не фотографували.
Так одна фотка із салону.
Просто підтвердження, що ми тут проїхали.
На прикордонному переході невелика пробка.
Попереду нас машин сто.
<
Але рухається черга дуже швидко.
Машини практично не доглядали.
Штампи в паспорті та щасливої дороги!
За годину ми вже мчали у напрямку Батумі.
Швидко кинули речі в готелі.
І в ресторан їсти.
Як говориться порівняйте різницю.
Жива музика.
Танці, пісні, море народу.
Рекомендуємо місцеву страву "гостру".
Але не всі стали їсти м'ясо.
Деякі замовили цілу тацю хинкали.
От чого не вистачало в Туреччині — так це хінкалі.
Так, їстівно…
Але…
Їжа в Батумі адаптована під європейського туриста.
/>
У офіціанта були дуже великі очі, коли ми попросили перець.
І ми сиділи і засипали перцем принесену їжу.
Я не хочу нікого образити.
А ось на сніданок треба їсти Аджарський хачапурі.
Смачніше ніж тут — його ніде не готують.
> Не хочете з сиром?
Можна замовити з шинкою і навіть квасолею. Теплому морі.
А далі невеликий переїзд.
На околицях Кутаїсі є селище Горді.
Там знаходиться відомий Окаце Каньйон.
Чим відомий?
Своєю красою та підвісними містками.
На висоті над каньйоном розташовані підвішені доріжки.
Потрібно пройти кілька сотень метрів цими доріжками.
Вражає.
Ви йдете, а каньйон під вами.
А ще можна спуститися вниз.
На дно каньйону.
І від туди відкривається зовсім інший вид.
Високі стіни.
Вузький прохід.
Кристально чиста вода.<
Море мікроводопадів та глибоких ванн.
Приголомшливе видовище.
А ще тут можна викупатися.
Що ми і зробили.
А ще ми побували в парку біля каньйону.
Найкрасивіші алеї.
Все чисто та прибрано.
> Зустрічаються просто величезні дерева.
Одне ми навіть не змогли обійняти у шістьох.
А що цікаво — це липа.
Ніколи не бачив липу такого розміру.
Час біжить…
Закінчується ще один день.
Закінчується не лише день, а й наша подорож.
/>
Тепер асфальт до Кутаїсі.
Автобан до Тбілісі.
Найкрасивіша військово-грузинська дорога.
Штамп у паспорті та …
Дорога Росією.
Владикавказ — Ростов-на-Дону — Бєлгород.
Ще один кордон…
Час і ми вдома!
Наша подорож закінчена!
Залишилося море спогадів і гігабайти фотографій.
Буде що згадати.
Як не сумно, але це все.
>
Дякую всім за увагу.
Команда "дікарі".
Коментарі4
Красівці!)))
дякую
ВИ і правда (ДЕКАРІ) У ХОРОШОМУ РОЗУМІННІ
Ліпота!