29 серпня у вівторок ми запланували поїздку на Говерлу, ну і власнепоставили мету підкорити вершину.
Що б встигнути і піднятися і спуститися (не знали як все пройде)вирішили виїхати раніше, щоб часу було з запасом.
Тому прокинулися неохоче о 6-й ранку, свіже гірське повітря ізручне ліжко взагалі не хотіли випускати з кайданів сну, але цільнад усе, тому встаємо, вмиваємося, щільно снідаємо і в дорогу.
Поки дружина закінчувала останні приготування, я пішов вигнавмашину з двору, перевірив тиск у шинах і просто чекав. Ранок бувпохмурим, в принципі як і весь день. Безпосередньо у вівторокпрогноз обіцяв похмуру погоду з невеликим дощем у другій половинідня, це ще один критерій який спонукав нас поїхати на горураніше.
> І так, виїхали і першу половину шляху чудово прошелестілиідеально рівним асфальтом гірських доріг від Яремчі до Ворохтичерез села Микуличі та Татарів. Бачимо покажчик на туристичну базуЗаросляк від куди ми й запланували сходження.
Згорнувши з основної дороги на шматок дороги, що веде до кпп дозаповідника, якість асфальту відразу впала. У тому році тежпроїжджали цією ж дорогою і вона була в кращому стані, булонабагато менше ям і практично не доводилося знижувати швидкість.Цього разу багато таких місць, де ями об'їхати не реально, доводилося переходити на першу і повільно їх переповзати. Їхати доКПП не довго. Під'їхавши до КПП необхідно зайти записатися вжурналі, скільки людей і з якою метою приїхали на територіюзаповідника, а також внести рекреаційний збір у сумі 20 грн зособи. Інструктують з питань якою стежкою краще піднятися, якоюспускатися, що можна побачити. Так само попередили про те, щозв'язок з'явиться тільки коли вийдемо з лісової частини стежки, дали брошурку з картою стежок та номерами рятувальних служб тапобажали гарного проведення часу та яскравих емоцій.
На відстані ми проїхали відсотків 90 шляху, а за часом половину.Від КПП до бази Заросляк ще 8 кілометрів по звивистій гірськійдорогі покритій камінням, це не бруківка, не гравій, і негрунтовка, це дорога з каменями, що стирчать і чим вище тим каміннястирчать більш хаотично і все сильніше виступають. Тому їхалиповільно, не більше 10-15 км/год, а іноді й повільніше, тому на цейшматок шляху ми витратили так само близько години часу.Всього відЯремче до бази Заросляк ми добиралися приблизно 2 години. Невеликийвидосик дороги на підйом. Перепрошую за вертикалку і не великутряску, дорога така =))) І ось через годину і моторошну тряску мипід'їжджаємо до бази. (можна було б їхати і швидше, але мені дужешкода автомобіль і підвіску, а так само нові шини, тому кращеповільно, але по грошах не так затратно, та й попереду нам ще малопроїхати)
Припаркували машину, взяли речі і пішли до сувенірних наметів, щостоять біля бази, щоб подивитися де можна взяти на прокат лижніпалиці.
Взяли на прокат по одній палиці на людину. Прокат коштує 10 грн заштуку і за кожну палицю потрібно залишити заставу в сумі 50 грн, яка потім повертається. Сюди ми й почали своє сходження. Вранці навулиці було близько 10 градусів, вдень напевно близько 15, але чимвище ми піднімалися, то ставало холодніше. Про всяк випадок ізсобою брали дощовики (але вони нам не знадобилися, пронесло).
Важливо надіти зручне спортивне взуття, найкраще підійдуть кросівкиз хорошою щільною підошвою, тому що йти доведеться по каменям і нетільки. Так само найкращі спортивні штани, в моєму випадку це булистарі джинси. Ми піднімалися наприкінці серпня і розуміли, щопогода на вершині буде підступною, тому нагору одягли футболку, побалахону та курточку. Обов'язково потрібно взяти головні убори, мивикористовували каптури. І не завадять шарфи, про них я забув, тожшия трохи мерзла.
З продуктів головне взяти воду. Так само взяли по бананчику ікруасани, щоб перекусити на вершині.
І ось ми біля початку стежки. Висота Говерли досягає 2061 метра.Перша частина шляху - підйом через ялиновий ліс, він закінчуєтьсяна висоті приблизно 1400 метрів. З бази на вершину ведуть двістежки - одна пологіша, загальною довжиною 4, 3 км, інша крутіша(3, 7 км). Прошерсти інтернет заздалегідь на рахунок сходження наГоверлу і надалі почувши рекомендацію жінки на КПП, своє сходженнями вирішили провести зеленим маршрутом, більш пологим, але трохидовшим, а спускатися вирішили по синій стежці, щоб подивитися різнівиди і не йти однією і тією ж дорогою про що ні краплі непошкодували.
< Пройшли трохи більше половини шляху менше ніж за годину. 2 кмпо самій пологій та легкій частині шляху. До вершини залишалося ще1.8 км, але чим далі тим йти стає все складніше і складніше. Другачастина по звивистій стежціпорослим чагарником, так званийсубальпійський пояс-низькорослі чагарники. Йти доводиться один заодним, часом доводиться виходити на русло маленького струмка і йтиним. Далі йти стає легше і приємніше, чагарників стає все менше, доріжка ширша і здається будто б ти ще трохи і піднімешся навершину. Але коли ти піднімаєшся на, як ти думав до цього, вершину, ти розумієш, що це ще не кінець. Це лише плато Говерлянка. На цьомуплато зазвичай роблять невеликий привал, щоб відпочити, перевестисили і зібратися подумки з останнім ривком. Це єдине плоске місцена всьому підйомі.
Звідси починається найскладніший психологічно відрізок шляху, останній ривок, якихось метрів 200-300 під кутом 45°, на що вдеяких вже просто не вистачає ні сил, ні натхнення.
До сходження на Говерлянку погода була відносно ясною, а піднявшисьсюди ми наблизилися до неба і погода почала змінюватися кожні п'ятьхвилин з кожним приходом або відходом хмар.
Позаду мене десь вершина.
Коли ми вийшли на Говерлянку якраз на саму вершину накотила хмара іми не бачили скільки нам ще підніматися, але коли хмара трохирозвіялася і ми побачили вершину, в цей момент дружина трохи впалаемоційно. Було ще пристойно тупотіти, а сил уже не було. Довелосяпідтримувати кохану та психологічно та фізично. Поборів невеликийпсихологічний момент продовжили сходження, але кожні метрів 50, ато й менше зупинялися на 20-30 секундні перепочинки і продовжувалишлях далі. Такими маленькими перебіжками ми всі -таки дісталисявершини. Як тільки вийшли на верх вершина була трохи затягнутахмарами, а потім як на замовлення хмари розступилися і далиможливість насолодитися виглядом. Вершина Говерли, 2061 метр надрівнем моря, це кам'янистий утоптаний майданчик площею близько 200м, де встановлено металевий хрест, мармуровий тризуб та бетоннийобеліск та плита з 25 капсулами із землею з кожного регіонуУкраїни.
Коли ми піднялися на вершину довкола було кілька туристичних груп, усі фоткалися, відпочивали, пили воду. Ми теж фотографувалися, віддзвонилися родичам (тут ловлять практично всі оператори, аленайкраще київстар). Поки ми фоткалися, дзвонили тощо. Народ почаврозходитись, а погода псується, різко накотила хмара і завідчуттями температура не перевищувала пари градусів, оскільки рукимиттєво стали леденіти і піднявся дуже сильний вітер, який і такпостійно дмухав на вершині.Обернувшись на всі боки, ми зрозуміли, що на вершині залишилися зовсім одні, накотила хмара так, щовидимість впала до пари метрів і стало страшно холодно. Вирішили, що час звідси валити, але не завдання, тому що через поганувидимість не зрозуміло де починається синя стежка якою потрібноспускатися. У результаті ми трохи промахнулися і пішли не туди, вчасно це зрозуміли і повернулися назад на вершину, до цьогомоменту трохи розвиднілося і ми впевнено почали спуск у правильномунапрямку.
Говерлянка спуск по синій стежці особливо не відрізняється відзеленої стежки. Спустившись на Говерлянку зробили привал хвилин на15, поїли (бо на вершині погодні умови не дали нам це зробити) іпішли далі. Попереду на нас чекав дуже крутий і кам'янистий спуск.Не знаю як тут підніматися, але спускатися було нелегко. Якщо йтисиньою стежкою в ясну погоду можна побачити водоспад початку річкиПрут, нам пощастило і ми його побачили. З цього приводу є одналегенда:Про Говерла і Прут існує кілька схожих між собою легенд. Заоднією з них, вони колись були хлопцем і дівчиною і кохали одинодного, доки не дізнався про це грізний Мольфар, батько дівчини.Щоб Прут не знайшов Говерлу, батько сховав її, перетворивши нагору. Прут же дізнався, що щоб розчарувати кохану, треба зійти навершину гори на світанку. Але він не встиг на світанку, сів насхилі Говерли і заплакав. Так і плаче й досі річка Прут, щовипливає зі схилів Говерли. З того часу Говерла і Прут завждиразом. Спустившись з гори ми повернули лижні палиці (дуже намдопомогли, без них було б набагато складніше підніматися), на цьомуж сувенірному риночку купили мило, шкарпетки дружині, подушкурогалик під голову в машину, подушку-іграшку та магнітики. Ціниприємно здивували, після приїзду до Яремчі порівняли ціни з Говерлиз цінами на сувенірному ринку в центрі та зрозуміли, що непомилилися. На Говерлі набагато дешевше.
Загалом сходження від бази Заросляк до вершини зайняло у нас 2години 40 хвилин зеленою стежкою, а спустилися ми за 2 години 20хвилин по синій стежці. Туди назад зганяли за 5 годин =)))
Стригнули в машину і покотили назад тією ж кам'янистою дорогою
Ще не великий видосик дороги з Говерли до КПП
І два видосики кайфових гірських доріг. Рівний асфальт, повороти=))) Суцільний кайф
Приїхавши додому, сходили в душ, приготували поїсти і завалилися вліжко, валятися, дивитися тілик і тупо відпочивати від наших пригод=))
А завтра на нас чекає поїздка до центру Європи, гірське озероСиневир та Львів, але про це в наступній частині…
Далі буде…
Коментарі6
по синій стежці саме воно підніматися)
ну не знаю не знаю =))) По синій прямо дертися по каменях довелося б. Вниз ми просто з них зістрибували =))
Ми після говерли в чанчику реабілітацію проходили, і наступного дня відновлювалися в ліжку.)))
А ми наступного дня провели в машині)) Ваш варіант напевно все ж таки цікавіший)))
Бомба)
Дякую =)))