Про зневагу.

Результат зневажливого ставлення тут
І це далеко не все, що належить зробити, щоб Пархімич почавприносити задоволення від їзди, а не роздратування.
Це моя четверта машина Попередні троє навчили мене ставитись доавтомобіля, як до надійного друга, який вивезе, доставить, захистить, нарешті — просто принесе задоволення.Усі мої машини булимені рідними. Стан, моє самопочуття, мій настрій... Вонивідгукувалися на кожну мою дію адекватно.Мені погано, невтішно - імашина їде мляво, неохоче. Вони витягали мене і з бруду, і зіснігового полону... Вони дали мені можливість об'їхати, якщо не всюУкраїну, то основну її частину... Ні про одну свою машину я не можусказати погано... У кожної були свої косяки, не без цього. Але хтоз нас без гріха?
Не можу сказати, що я гіперзнавець усіх автопримочок таавтосекретів. Але деякі знання я отримав на курсах водіїв ще в 1991році, багато прочитав і вивчив сам, багато розповіли фахівці. Всеце дозволяло мені еексплуатувати своїх друзів у досить щадномурежимі і передавати їх наступним власникам у хорошому стані, небоячись, що в спину мені потім скажуть "ось вася! Як так можна? ". Явже звик, що народ любить свої машини, доглядає їх, і машиниплатять людям тією ж монетою. Я.
Ан ні! Колишні господарі Пархимича не з нашого тесту.
З 2007 року машині добре дали, вибачте, прорватися, абсолютно недумаючи про те, в якому він стані.
Повернемося до газу. Гонитва за економією палива показала (або непоказала) колишньому зворотному боці медалі. ВАС! Задушенийредуктор змушує тебе тиснути на гашетку ПОСТОЯННО! І газ валитьрічкою в інжектор, даючи не економію, а зворотний ефект! Свічкизаливає і машина рухається ривками, б'ється в конвульсіях... Проте, незважаючи на те, що педалька на підлогу, машина ніфіга не їде. Їїніби її хтось за дупу тримає. Фраза "його треба розігнати до 70-ти, тоді він КРАЩЕ їде! " привела мене до смутку. Хлопчик! Ти ніфіга нерозумієш, як працює автомобіль…
Жоден із сайлентблоків, які змінювали не вдалося простовипресувати. Їх довелося випилювати ножівкою та вибивати зубилом.Жодну гайку не вдалося відкрутити, хоч би скільки на неї вилилиВеДе-40… Все довелося зрізати болгаркою.
Короче, у мене таке враження, що машині НІЧОГО не робилося від їїнародження. Ну, на крайняк, олію міняли. (не вистачало, щоб навітьцього не робили).
Дивно, як у таких ЛАБУХІВ мотор ще не помер (він, до речі, відеальному стані. Ми заглядали в нього ендоскопом — ззаводська хонаще на стінках циліндра видно).
Я не сподівався, що отримаю машину, що була в експлуатаціїідеальний стан. Тим більше, що ми всі знаємо – сідаємо у джип –змінюється думка. Машина не стільки для міста та асфальту, скількидля путівців, бездоріжжя та говнозамісів.
Але щоб настільки в неідеальному — я й уявити не міг., питайте упрофесіоналів, консультуйтеся у фахівців, ремонтуйте машини умайстрів… Або просто ходите пішки…
Парихмич! Обіцяю тобі, що не пошкодую тобі грошей часу та сил, щобдати тобі друге життя! Я вірю, ти — надійний і вірний друг іпрослужиш мені вірою та правдою довгі роки!