Поліроль. Дійшли руки.

Давно валялася шайба поліролю. Років зо два. І ось, прокинувшисьякось із жорстким похмільним синдромом, чомусь наважився. Але, намазавши крило, я пошкодував про свій вчинок. Справа виявилася. Нез легких, враховуючи мій вік і горезвісний синдром." Назад шляхунемає! "- кричав мені білий янгол на лівому плечі. "та ти ж тутздохнеш! Іди, хлібни коктейлю і забий! " — шепотів крізь зубикудлатий, чорний чортенок на правому. Але я не здався.