Пробач мені, мій Батискафе!

і ось, невпевнено вдивляючись у далечінь і занурений у розмазані позморщеному гіпоталамусі спогади я кермував.— Гей, водила! Не ганяйтак! Не дрова везеш! в салоні нікого не було: "та це ж колодизакликають до мого блукаючого розуму! " Неїї... Потрібно їхатипохмелятися" — подумав я, дав собі пару підбадьорливих ляпасів іплавно піддав газку. На борту разом зі мною їхало десь кілограмівтак триста дров. Запасатися на зиму 2017-2018 я починав уже звесни. А таких ходок не одна й не дві... Жаль... Але нічого... Навулиці підсихає, і я, як та одіозна бабка Федора, вимою коритцесвоє з любов'ю, почищу пісочком, обкачаю окропом, і він знову, начесонечко, сяятиме.