Рухнули, в сенсі, рушили. День 9

Цей день описувати складно, він весь на емоціях. Я багато чогочекав від північної Норвегії, але такого … обухом по голові –ефекту менше. Виїхали як завжди о 6:00, по сонечку, по порожніхдорогах, вздовж кордону зі Швецією. Не кинув нас на зустрічку, дощі вилетів на нас перший фіорд.І почалося – дощ, сонце, дощ, сонце…Дорога перетворилася на стрічку стружки від токарного верстата.Часом здавалося, що їдемо назустріч самим собі. - суміш Казахстануі штату Монтана.Пряма стріла дороги, в оточенні пологих гір.І осьтут вже олені не спали, зображуючи з себе "альпійськихжебраків".Дехто можна було доторкнутися, не виходячи з авто.Ідиліятривала не довго - до наступного фіорда І знову – дощ, сонце, петлідороги, урвища, водоспади, порожисті річки та горби стрімчаків дляфону. І все це за обмеження швидкості «80». У довжелезному каньйоніякоїсь річки, де дорога затиснута між урвищем і стіною скель, звиваючись, як (ну я вже писав), на мене ззаду накотив місцевийбензовоз. Для нього ця дорога, як мені до холодильника сходити. А явже година як мокра від поту, бо з'їхати нікуди. І ось він на мененасідає, я, переставши милуватися красою, тримаю марку вітчизняногоавто… Напевно це нагадувало погоню вовка за зайцем на швидкості під80. Норвезькі будівельники вирішили нашу проблему – я пірнув у«кишеню» завширшки два метри. «Вовк», з голодним ревом пролетівмимо і тиша …тільки шум річки під урвищем і наше з Малим віддуванняпісля гонки.
З наближенням до Nordkapp асортимент транспорту на дорозірозділився на чотири рівні частини – кемпери, легкові, мотоциклісти (яких тільки "харлеїв" я не побачив), велосипедисти. Північна Меккатуризму. Усі погляди туди. Спільність мети згуртовує та ріднить. Якже я заздрив хлопчакам-велосипедистам з Італії! Де мої 25 років? Аяк заздрили вони мені, підбираючись на черговий стрімчак? Але язаздрив більше, бо міг порівнювати.
Почалися тунелі. Найдовший (близько 7км) під протокою. Різкий спуск (обмеження «70») та різкий підйом. Глибина мабуть пристойна, т.К.заклало вуха.
І ось ми в кемпінгу. Чисто, затишно, впорядковано. На рецепшинідівчинка із Латвії, російськомовна, на заробітку. Вселилися, змоталися в Хоннінгсваг за продуктами (зі спиртного знайшов тількипиво. Добре, що передбачав і запасся…) і рушили ТУДИ. Цим живе весьострів - сюди тільки за цим і приїжджають. Дорогу на північний мисописати взагалі неможливо. Таких доріг у природі немає! МешканціКавказу, Карпат та інших гір нехай не ображаються – тут не все так.Не логічні повороти, відсутність огорожі, де треба було б, дощ, вітер, сонце, вузька дорога, кемпери в дві третини дороги, велосипедисти, колони байкерів, що петляють з останніх сил, схожихчи то на лицарів, чи то на самураїв… І посеред цього неподобства, Малий, що гордо пробиває дорогу до наміченої мною мети. ВодиЛьодовитого океану. Внизу вируючі хвилі, вгорі бурхливе небо, навкруги шаленіли «прочани». Масштаб і нереальність того, щовідбувається, переконують, що не дарма.
Добре, що на цій скелі зроблено турцентр, що йде в граніт на чотириповерхи. Є, де зігрітися і віддихатися.
Повернувшись у кемпінг, насмажили на спільній кухні картоплі, форелі, та й інші смаколики були присутні. Німці-байкери, щовминали варену картоплю, дивилися з підлоба, але потім відтанули ірозговорилися. Спати лягли пізно, хоча тут це відносне поняття.Освітленість, що опівночі, що опівдні …
PS Фото викладатиму в міру можливості.