14. Задній привід

Загалом, вирішив розповісти історію, за якою можна написати епізоду книзі. У мого старого, доброго друга був день народження, і начесть цього на вихідних він організував виїзд на природу... Благо, погода дозволяла... Місце вибрали за містом. Місця, треба подолати1 км пересіченої місцевості вздовж пляжної лінії. Значить, рано-вранці дзвонить мені іменинник і каже, що, так і так, потрібнозахопити його, а разом з ним забрати сумки з провізією, і відвезтице все на місце зустрічі, тобто доведеться зібратися раніше, ніжрешта людей, і дістатися пункту призначення до їхнього приїзду, тому що вони всі їдуть на таксі, звичайно ж, вживати я не збирався (з причини здоров'я), тому, благородно погодився на подвиг.Навіщо жще я купив машину? завантажили сумки та поїхали в дорогу вжевтрьох. Дорогою іменинник попросив зупинитися біля магазину, нібитовін хоче ще скупитися. А цього дня у нас якраз трапився парадбайкерів — кілька сотень мотоциклістів просто заповнили місто іцілими колонами їхали головними дорогами, утворюючи на вулицяхпробки. Я зрозумів, що до магазину шлях перекритий і, якнайрозумніший, вирішив припаркуватися на бордюрі. Ось тут і сталасяперша подія, яка започаткувала цей прекрасний день. Так, машинаблагополучно заїхала на бордюр, питань немає. Але я не врахував, щосама узбіччя являла собою повноцінну гірку — насип із землі, щопоросла травою. Я переїхав її і тут же сів на дно. Поверхня земліторкнулася лише бокового порогу, що здалося мені неймовірнимуспіхом. Як виявилося, машина добряче присіла від вантажу вбагажнику. А все тому, що в мене були приспущені шини в колесах, тому що я буквально щойно повернувся з поїздки, де дорога булазасіяна вибоїнами і колдобинами. За допомогою трохи спущених шин ядумав, так би мовити, згладити цей шлях і пом'якшити навантаженняна підвіску. І ось він — результат. Поки іменинник робив покупки, ми з дружиною спокійно розвантажили машину, склали всі сумки напарковці і я повільно виїхав з узбіччя. Поки наш спільний другповернувся до нас, ми вже завантажили торби назад у багажневідділення і, повною бойовою готовністю, чекали на нього білямагазину. Він приніс ще сумок і ми завалили багажник під зав'язку.І тут він ненароком каже — давайте ще заберемо мого друга з йоговагітною дружиною по дорозі. Поїхали за ними. Звичайно, у них булище речі та повна пляшка з водою на 20 л. Оскільки в багажнику місцявже не залишилося, взяли залишок із собою до салону. Пляшку поклалина іменинника на передньому пасажирському кріслі і вже п'ятьохпоїхали далі. Я прикинув, що 5 чоловік, мабуть, терпимо, і ризикнувперевірити. Знову заїхали до магазину, бо наш новий пасажир тежзахотів затаритись. Їхав від сили 50 км/год. Як не дивно, підвіскавідпрацювала на відмінно. При такому навантаженні — жодного пробою.Зрештою, вдало перетнули ліс і дісталися заміського пляжу. Дорогабула піщаною стежкою, накатаною машинами. Тут пісок виявивсяутрамбованим, тому не представляв особливої ​​небезпеки. Але я всеодно вивантажив усіх пасажирів і поїхав далі сам, поки вони йшлислідом. Зустрілися вже на місці. Крім постійних гойдалок вгору-внизпо горбах, нічого страшного я не зустрів. Єдиний момент, якийзмусив мене відчути напругу, було дерево, ствол якого впав надорогу. Ця колода змусила мене зробити об'їзд піском, і я трохивідхилився від курсу. Малеха дрифтанув із заметом, не втримався, щовдієш.

Описувати деталі заходу не буду, бо там все було весело. Розповімтільки про те, коли розпочався справжній драйв. Отже, коли насталаніч і на вулиці стемніло, ми вирішили рухатись додому. Усього насбуло близько 20 осіб, з яких 6 зібралися їхати в нашій машині, включаючи нас із дружиною. Решта, разом з іменинником, вважали закраще заночувати з наметами. А нам захотілося нормально поспати наліжку, в ліжку. Вже стукнув 1 годину за північ, а значить, до 2годин, можливо, ми вже будемо в відключенні і бачитимемо десятийсон. І спочатку, все до того благоговіло. Крізь непроглядну темрявузловісного пляжу, їдемо ми по пустельній набережній. Все та жз'їжджена стежка, гойдалки вгору-вниз, і ось перед нами такесамотнє повалене дерево. Як і вперше, я з'їхав зі стежки намічениммаршрутом і… Помилився. Я зрозумів, що, мабуть, у темряві звернувне там, де треба, і ось переді мною вже пісок, а не трава. А колидо мене дійшло, стало вже запізно. Із заростей трави, звідки невізьмись, з'явилася яма. Я навіть не встиг нічого зробити, як, замить, правим переднім колесом, машина провалилася і зупинилася, немов на краю урвища. Тобто виявилася буквально вивішеною подіагоналі, а ліве заднє колесо висіло над землею. Ми вийшли ізсалону, подивилися на це все й оніміли. Що тут лишалося говорити? Нас було 3 мужики і ми взялися до справи. Чи даремно ми, банкикачаємо? Знайшли гілки, колоди, все, що змогли знайти, потімпоклали їх під задні колеса і посадили за кермо мою дружину. Інші 2дівчата сіли на багажник з лівого боку, щоб притиснути колесо, щобовталося, до землі. Я квапливо пояснив їй, що робити з педалями, встромив задню передачу, і ми втрьох стали біля переднього бампера.На той момент ідея нам здалася геніальною, але нічого іншоговигадати не змогли. І на рахунок 3 давай відчайдушно підніматипередок. Методом розгойдування ми намагалися повернути обом заднімколесам зачіп і виштовхнути машину з ями. На мій невимовний подив, без підготовки і наявності прав, моя улюблена жінка впоралася іззавданням. І ось, разу так із 10, все вийшло. Але все б нічого, якби я випадково згадав, як зупинити машину. Як тільки колесасхопили поверхню, машина швидко дала задній хід. Якимось, незрозумілим мені, чином, кермо вивернулося вбік, і тільки завдякицьому тачка не опинилася у воді. Вона різко розвернулася навколосвоєї осі, ніби виконала прощальний пірует, і тепер, крізь кущі іповз дерев, помчала в зарості зі спуску. Все, що в цей час робив я, можна описати так:біг слідом і кричав “гальма, прибита! ”. Не знаю, чим би закінчився цей заїзд новоспеченої гонщиці, якби мій брат. Находу він героїчно перестрибує рів, відчиняє двері, застрибує вмашину і встромляє нейтральну передачу. Як він потім розповів, вінпросто не знайшов ручника і зробив те, що першим спало йому надумку. Машина зупинилася. Я втрачу моменти з криками, бо це вже неважливо зовсім і здається не серйозним, але смішним. На цьомуепопея не закінчилась. Адже ми стояли посеред пляжу та ще й насхилі. А навколо тільки грібаний пісок. Знову 3 блукаючи по березітіла носять дрова, каміння, цеглу на купу і складають під колеса.Що б ми робили без лопати в багажнику, яку про всяк випадокзапропонувала взяти дружина, я не уявляю. Тепер я за кермо, рештаззаду і, під рев мотора, давай рвати двигун. 3 метри вперед, 1 метртому, 1 вперед, 2 тому. Все в диму з вихлопної труби, в сажі, кіптяви, з повним ротом піску з-під коліс, ми зрозуміли, що справапогана. І біда була навіть не в тому, що вже 2 години ночі, а мисонні та втомлені, надірвали свої спини. За годину метушні мипрактично не просунулися вперед, коли машина розрила половину пляжуі зараз просто сиділа в ямі, яку сама собі і вирила. А засіла вонанастільки, що двері навряд чи відчинялися. У жінок страх і паніка, а чоловіки дивляться один на одного і гарячково думають, що жробити. Брат каже, діставай домкрат. Давай піднімати машину з ями.Піднімаємо, накладаємо каміння, цегли, сміття, та все, що було нацьому довбаному пляжі. Зробили. Але залишилася невирішеною іншапроблема — машина, як і раніше, під ухилом. На телефоні 3 годининочі. Я дзвоню людям, які залишились у таборі, пояснюю ситуацію.Через 10 хвилин нас уже 6 бравих мужиків, повних сил для новихзвершень. Вирішуємо міняти тактику і їхати назад із ями у напрямкумісця, де ми з'їхали з дороги. За кермо сміливо садимо іменинника, тому що користі від нього там буде набагато більше. А самі мужньорозвідуємо шлях, щоб знову не провалитися, і лопатою порівнюємо ямуз пляжем, щоб можна було відкотитись. Усі стали на свої місця, приготувалися. 3, 2, 1 — і давай спочатку. Тільки через півгодини, ціною неймовірних зусиль, машина, під переможні крикинедосвідчених, але завзятих хлопців, все-таки, виїжджає з ями істає на траві. Я сідаю на місце водія і, щоб знову не застрягти, заднім ходом, орієнтуючись хіба що по дзеркалах заднього виду, невпинно газую по пляжу. А в цей час переді мною з ліхтарем біжитьіменинник і вказує дорогу. І ось вона – перемога. За ліченісекунди, я опиняюся на злощасній стежці. Більше того, навіть по цейбік від такої ненависної колоди. Місія виконана, скрізь лунаютьрадісні крики, гучні крики. Це успіх. Готовий посперечатися, у лісівили навіть вовки. Потім ще одна вбита година на групові пошукимобільного телефону мого брата, який у результаті опинився врюкзаку його подруги, але це вже інша історія. Що не зовсімвписувалося в наше уявлення про цю ніч. Заснули о 5. Що хочетьсясказати. Якщо чесно, без цієї події день народження був би не такийвеселий. Так, пошматували нерви. Але стільки переживань я неотримував жодного разу за останні кілька років. Або ж ніколи.Пригода так пригода.