Автомобіль агента та його історія… трішки захоплююча

Знаєте, іноді буває, що загоришся ідеєю і на очі, ніби опускаютьсяшори — навколо нічого не бачиш. Так сталося, що захворів я напокупку "чемодану", хоча мене й відмовляли... Відмовляла дружина, мовляв, навіщо нам машина, тим більше ще старіша, — відмовлявбатько:ти, каже, одне відро з болтами міняєш на інше, кинь ти цеділо, відмовляли і на роботі, мовляв, куди тобі зараз у сезонмашину, ти ж все кинеш і будеш її відновлювати, а без тебе ми невпораємося. Як добре.
з цього ряду я оглянув цей автомобіль, його водієм виявився молодийхлопець, який був явно радий інтересу до його авто. На вигляд вінмене і вразив і засмутив. Вразив відсутністю іржі. Ну, ніде її небуло зовні. А засмутив тим, що товариш водій упустив його з ручника (точніше, ножа) у дерево, внаслідок чого постраждав рідкіснийлюксовий суцільнометалевий бампер, краєчок лівого крила та капота.Але не в цьому суть. Такі так, у перші дні володіння машиною менідовелося зробити передню підвіску (про це трішечки потім), підвісний, відрегулювати пережаті клапани, розібрати нежиті упроводці та інше, але все, що ви читаєте вище — епілог, який лишетрішки розтягнувся від часу і надлишку емоцій, а тепер досправи.

Водій розповів, що машин належить його тестеві, якого мипотурбували для процесу переоформлення. Хазяїн авто виявився бравимвісімдесяти чотирирічним старцем із явно вираженою одеськоюхаризмою та невичерпною енергетикою. У перші хвилини знайомства зрозмови я зрозумів, що він — людина військова — сувора іпунктуальна. Ще б пак, приїхавши за п'ять хвилин до призначеноїзустрічі, він уже справлявся про те, чи їду я. Приїхав, вийшов змашини, а він — Олександр Іванович — стоїть на ґанку. - Таки і віднас вам - підтримав я колоритну ноту, дякую вам, що зберегли машинув такому шикарному стані. - Ви говорите за машину, а самі нічого незнаєте, ну та гаразд. Значить, послухайте мене сюди:ви — мій родич, я вам віддаю машину, бо вже не можу сам керувати, а ви обіцяєтемене возити до лікарні, санаторію і на дачу до Фонтанки! — Легендуусік? - підморгнув старий. - Навіщо? - Так треба! Не ставте зайвихпитань, сказав він, діставши з паперового пакету ксиву, в якомубуло написано "ветеран Розвідки". Далі ми стояли в черзі, аОлександр Іванович розповів мені свою історію:як пацаном вокупаційній Одесі з даху закидав камінням румунських солдатів, якісмажили кукурудзу на вогнищах у його рідному двоє, як під дуломшмайсера здавав кров для німецьких солдатів, будучи семирічнимщеглом, як вчився в інституті сільського господарства. З легкоїатлетики і навіть працював головним інженером на Стальканаті, аленіщо з цього не відповідало на запитання про документ із нагородою.— Звідки ж у вас це почесне звання? спитав я його, чим ви займалисяв житті? — Я професійно займався крадіжками — збентежив мене дід. —Це як так? — обурився я такій зухвалій відповіді на все почуття
— Я — міжнародний злодій
— (контрабандист, чи що? ) ... Подумав я, знайшов чимхизуватися.
- А машинка то у вас непроста, мені самому важко з нею прощатися, ашо робити, якщо я вже "секонд-хенд", а цей Мерс ще тричі менепереживе? — Чого я тільки не крав за кордоном, — продовжив власникмашини, — це були цінні для нашої Батьківщини креслення:відобчислювальних машин до підводних човнів. У 1964 році я потрапив доголовного розвідуправління, там і застряг до 1991 року. Де митільки не провертали гешефт:і у ФРН, і у Швейцарії, Франції, Марокко і навіть Бутані гроші валізами возили, але ніхто й недодумав собі хоч пачку взяти. Я займався науково-технічноюрозвідкою — крав ідеї за кордоном, тому то я і злодій міжнародногокласу — підморгує він із самоіронією. — Але все ж таки, ОлександреІвановичу, що це за машина, що в ній особливого, крім люксовоїкомплектації? - Це машина мого агента у ФРН. Ми з ним двадцятьроків пліч-о-пліч мали працювати. Коли Стіну збиралися валити (розвідка все знала, як і знали ми, шо тикати треба) я завершив, якраз операцію і прощався з ним назавжди. Так ось, на знак нашоїдружби і на довгу пам'ять він подарував мені свою машину — ту саму, на яку ви, молодик тепер маєте їздити.
І мови не може бути — я здивувався.
— Так це — майже як Мерседес Штірліца, виходить? — Майже — відповівстарий розвідник, — тільки у нього стародавній був і зовсім нелюксовий, а це геть який красень!
< /Помітити не встиг, а час пролетів, ми заповнили всі документи, проходячи без черги, наче Вольф Мессінг у Кремль. Настав часроз'їжджатися по домівках, але моя цікава натура вимагала далірозповідей про спецзавдання, "міжнародну крадіжку" і долюсріблястої "валізи" в цій справі. Я запросив Олександра Івановича вгості на чай, і до вечора слухав його розповіді про КДБ ташпигунство, мудрі прийоми та життєві настанови. Ось так, товариші, у житті буває :робиш базар, купуєш нагодою кота в мішку, а цейнегідник виявляється ще й з родоводом.