І ось вони перед нами:дві великі чорні та блискучі металеві статуї, що стоять на виїзді зі столиці. Перше враження - за значним Hummer H2 робить G500 всуху, на його тлі строгий "німець" втрачає брутальність. Правда, рядовим екземпляром не стає - аура "автомобіля представницького класу" робить свою справу. "німець" виглядає дуже підтягнутим і зібраним, все продумано, ніяких кричучих деталей - справжній арієць, навіть блиск лаку в нього інший, глибший і чіткіший, а ось Hummer - чистий американець. Величезний, ситий і "випендрежний", на 34-х злобних шинах, прямо "біг-тесті" з "макдональдса". Що ж, поїхали! Однак перш ніж стартувати, в Hummer, який я вирішив випробувати першим, треба спробувати ще забратися. Зробити це, просто поставивши ногу в салон, не вдасться - висота надто велика. Спочатку влазю на поріг і лише потім, тримаючись за ручку на передній стійці, у надра цього Кінг-Конга. Велике і товсте рульове колесо нагадує про традиційні американські далекобійні вантажівки. Взагалі, всі деталі всередині вражають своїми об'ємами, сидіння водія та пасажира розділяє широчений підлокітник, в його ємність можна засунути пару дволітрових пляшок "кока-коли", до протилежних дверей дотягнутися абсолютно нереально, навіть підвівшись з місця. Рукоятка відчинення дверей - це не важіль, який треба смикати одним пальцем, а справжня поперечка - хапаєшся рукою і тягнеш одночасно назад, убік та вгору. Незвично, але дуже зручно. До речі, про важелі. Підрульовий перемикач на Hummer всього один, американці помістили в нього крім звичайних функцій перемикача поворотів, управління світлом і омивача скла ще й управління круїз-контролем, а тому, щоб розібратися в алгоритмі його роботи, бажано закінчити Гарвардський університет, інакше оперативно включити двірники при проїзді калюжі навряд чи вдасться! Провалююся у величезне, м'яке сидіння з помітною бічною підтримкою і помічаю, що маса корисного об'єму "з'їдена" внутрішнім оздобленням - всі ці виступаючі панелі залишають водієві і пасажирам не так багато місця. Незважаючи на невеликий спектр електрорегулювань, Зручне становище виходить прийняти майже відразу, не створює ергономічних проблем навіть той факт, що рульове колесо має лише один ступінь свободи - по вертикалі. Дивно, як американці примудряються заощаджувати на опціях, які стали нормою на машинах у 2-3 рази дешевше, і всерйоз розраховують на місце у серцях прагматичного європейського покупця! і натикаюся на дуже дивну деталь інтер'єру:центральні сопла системи вентиляції випирають над передньою панеллю салону! Взагалі, вся передня панель виглядає якось навмисне дешево і суперечливо, немов продукт американо-китайської творчості. Простенький, жорсткий пластик є сусідами з брутальними, нічим не прикритими головками болтів під шестигранник. Звичайні стрілочні прилади, чорні шкали на білому тлі - здається, щось подібне зовсім недавно ми бачили на Great Wall Sailor, хіба що тут все вдвічі більше і читаються вони краще краще.
У Gelaеndewagen, навпаки, все по-німецьки чітко та лаконічно. Щоб відкрити важкі двері, натискаєш на кнопку з істотним зусиллям, і перше, на що звертаєш увагу - напрочуд маленька в порівнянні з аналогічною деталлю в Hummer товщина. Ні грама зайвої ваги! Посадка дуже вертикальна, важливо розвалитися навряд чи вдасться. Сидиш як на табуретці, ці відчуття посилює і традиційна жорсткість німецьких крісел. Регулювань маса, навіть бічні підпори пневматичні, точне налаштування під себе займе кілька хвилин. Навіть підголовники і ті електричні:натискаєш на клавішу - вони з характерним дзижчанням піднімаються на потрібну висоту. На дверях знаходиться і зменшене зображення кермового колеса, яке можна регулювати як по вильоту, так і куту нахилу. Коли, нарешті, налаштуєш всі параметри, незайвим буде і запам'ятати регулювання спеціальною клавішею, щоб не повторювати щоразу тривалу процедуру. Занадто блискучі, як сальні, і напівкруглий козирок над комбінацією приладів на абсолютно прямокутному позашляховику вносить певний дисонанс. А яка тут якісна шкіра, на відміну від "американця"! Обидва автомобілі, які побували у нас на тесті, вже не нові, і за рівнем збереження інтер'єру "німець" виграє з величезним відривом. Марш! Hummer, як і належить справжньому "американцю", після натискання на педаль акселератора помітно замислюється своїм архаїчним чотириступінчастим автоматом і потім з агресивним риком зривається з місця настільки непокірно, що голови пасажирів мимоволі відкидаються до підголівників. Після такого приголомшливого старту подальший розгін вже не вражає:вантажний позашляховик прискорюється потужно, але не впевнено, іноді плутаючись у передачах. Перебудовуватися на Hummer можна наосліп, просто поморгаючи поворотником. Побачивши громилу, легковики вагою до трьох тонн поспішають поступитися дорогою - від гріха подалі. Та й ставити у провину подібні маневри власникам Hummer складно - огляд з місця водія катастрофічно поганий. Причому сліпа зона тягнеться навколо всієї машини. Перед капотом не видно пішоходів і крихітних малолітражок, ліворуч і праворуч може сховатися від погляду навіть вантажна "газель", а вже про те, що діється ззаду, простіше запитати у перехожих або покластися на парктронік.
Взагалі, в Hummer сидиш як у коконі космічного винищувача із "зоряних воєн". Бічні шибки нагадують вузькі амбразури, з усіх боків водій захищений товстими панелями, лобове скло теж вузьке, і нижній край його розташований високо. Величезний важіль автомата неінформативний, передачі наосліп перемикати не вдається, тому доводиться щоразу звірятися у вірності вибраного режиму з індикатором на панелі приладів. Огляд Gelaendewagen на порядок краще. Сидиш ніби в акваріумі - велика площа скління, низька віконна лінія, відмінні бічні дзеркала - все вивірено до дрібниць. -Військовому. Солдатам думати не належить, сказано - вперед, отже вперед, жодних затримок та ривків. Все просто:що сильніше натиснув на педаль, то швидше поїхав. Неприємно здивувало лише розташування гальмівної педалі, вона знаходиться набагато вище, ніж акселератор, і при швидкому перенесенні ноги постійно за неї чіпляєшся, що ускладнює безпечне керування автомобілем. Отже, знаючи про цей ергономічний недолік, доводиться сильно піднімати носок, і в міських пробках права нога швидко втомиться. Вниз, і без зайвої тяганини G-class вистрілює як керований реактивний снаряд. Приємні відчуття виникають при обгоні вузькою дорогою. На Hummer такий номер не пройде, тут він сам вирішує, чи зробити різкий ривок, перейшовши на пару ступенів вниз, чи спробувати витягнути махину "на моменті", на прямій передачі.
Gelaendewagen на асфальті веде себе значно легше і однозначно, ніж H2. Зі збільшенням швидкості реактивне зусилля на кермі зростає пропорційно, без втрати зв'язку з дорогою. "американець" на цьому тлі виглядає як накачаний молодик, який зловживає стероїдами. Начебто сила є, а керувати організмом не так просто. Курсова стійкість відмінна, але попадання шин на колійність може стати неприємним сюрпризом - громаду може і переставити на піврядки в бік, особливо при гальмуванні. А може, й не переставити. У поворотах кермо не блищить зворотним зв'язком, проте прописати на високій швидкості зв'язку поворотів або проскочити між двома вантажівками не проблема. Але все це справедливо, поки "американець" не долає поріг швидкості 140 км/год, після якого автомобіль стає ще менш прогнозованим. Не дивно, що виробники примусово обмежили максимальну швидкість 160 км/год! Gelaendеwagen ж на високих швидкостях поводиться зразково-показово і не змінює звичок. Ось це виправка! А ось по акустичному комфорту H2 виграє у Mercedes з помітним відривом. Тут і шумоізоляція більш досконала, і немає свисту вітру у ринвах, ніж відчайдушно грішить G-class. Мотор краще прослуховується Hummer, але це не шум, а справжня музика! Іноді помічаєш, що йдеш на інтенсивний розгін тільки заради звукового супроводу. Обидва автомобілі рамні, а тому й особливою жорсткістю кузовів похвалитися не можуть. При їзді бездоріжжям і розбитими дорогами позашляховики "дихають". У "американця" прокидаються пластик і масивні елементи оббивки салону, а у "німця" починають поскрипувати ущільнювачі дверей і невідомі "цвіркуни".
Дорога до заміської вілли власника Hummer або Gelaеndewagen найчастіше не тільки якісно асфальтована, але та обладнана ліхтарями та яскравою розміткою. Однак є ймовірність, що якийсь власник заводів, газет, пароплавів забажає відвідати старого друга-кооператора з Тульської губернії, до ранчо якого веде в минулому асфальтова, а нині незрозуміло, ніж присипана сільська дорога. Ось у цьому напрямку ми й поїхали перевірити поведінку наших піддослідних на розбитому асфальті, а також на ґрунтовці та легкому дачному бездоріжжі. Неподалік Таруси сільський тракт, схоже, нещодавно бомбили, проте Hummer все дарма - передня незалежна підвіска і задня на пневмоелементах проковтують майже будь-які вирви. Одну криницю я спеціально не став об'їжджати, але Hummer лише трохи струснуло, і він, як ні в чому не бувало, продовжив політ. Швидкість непомітно зростала, і нарешті пасажир поскаржився на дискомфорт. Стрілка спідометра вказувала на позначку 80 км/год, і це по ямах з рідкісними плямами асфальту… Сильно! Задній міст іноді переставляє на вибоїнах, але ця обставина не викликає неприємних емоцій, а лише додає адреналіну. Мерседес тримає марку і на розбитому асфальті, і якщо відстає від Hummer, то більше з міркувань розумності та солідності. Ну хіба пристойно на такому породистому скакуні гарцювати серед зруйнованих корівників? Така поведінка властива, скоріше, навіженому ковбою, що побажав самоствердитися. Так, Mercedes сильніше трусить, ніж комфортного і хитромудрого "янкі", але управління як і раніше залишається більш надійним. Щоправда, у випадку з Mercedes серце стискається перед кожною великою ямою в очікуванні удару (вискочка з Нового Світу в таких ситуаціях явно переважно), позначаються колеса меншого діаметру, проте подібні побоювання часто не обґрунтовані.
Тим часом залишки асфальту пішли в історію, і почалася суміш бетонки, грунтовки та бруківки. Hummer перейшов на галоп, але темпу не знижував, а ось Gelaеndewagen загубився десь у хмарах піднятого нами пилу, коли ж його дочекалися, водій визнав: "німець" на путівці за такої швидкості норовить витрусити душу - два нерозрізні мости хоч і на пружинах, але справу свою знають. Проте захоплюватися позашляховими якостями американського джипа краще в суху погоду, адже дідусь Н2, армійський Humvee, - боєць пустелі. До того ж Hummer H2 тільки зовні нагадує бойового предка, насправді він побудований на агрегатах цивільних автомобілів ChevroleTahoe і Suburban, попереду у нього незалежна підвіска на торсіонах, ззаду жорстка балка на пневмоелементах. Зате Mercedes - не підробка, за пару десятків років випуску він не сильно змінився зовні, та й знизу залишилися ті ж жорсткі балки мостів - справжнє дитя гонки озброєнь. Обидві машини мають постійний повний привід та оснащені жорсткими блокуваннями міжосьового диференціалу. Міжколісні диференціали блокуються повністю лише на G-class, на H2 є лише блокування заднього моста. І головне - ніякої допоміжної електроніки, що, погодьтеся, дивовижно в XXI столітті! До певної міри "німець" і "американець" на бездоріжжі майже рівні, тільки техніка подолання перешкод різна. На Gelaеndewagen краще проходити засадні місця обережно, внатяг, адже дорожній просвіт у нього поменше, тому завжди краще бути готовим увімкнути блокування моста і на зниженій передачі від'їхати назад, потім трохи вперед і так прокладати собі дорогу. Hummer ж, "взутий" в 34 гуму вже в стандарті, дозволяє проходити багато перешкод з ходу, напролом, при цьому пробивати головою стелю не доведеться. І чим далі в "пампаси", тим перевага "янкі" все більш очевидна - відмінна геометрія та розмір коліс, характерний для підготовлених "монстрів", роблять свою справу.
G 500 для задніх пасажирів дуже зручний. Комфорт забезпечує тримісний шкіряний диван з відмінним профілем сидінь та добре підібраним кутом нахилу спинки. Коліна не упираються у переднє сидіння, якщо водій, звичайно, не баскетболіст. У Hummer простіше сідати - двері відчиняються ширше, але в такій величезній зовні машині ззаду досить тісно. Спинка дивана занизька, та й подушка коротша, ніж у "німця". Місця для ніг не дуже багато, високі пасажири упиратимуться колінами, зате недолік комфорту скрасить індивідуальний пульт управління музикою та гнізда, в які можна вставити дві пари навушників. Якщо в H2 відкинути третину спинки заднього ряду, то потрапляєш у багажник, де встановлено самотнє сидіння третього ряду - автомобіль шестимісний! Навіть ремінь безпеки для самого заднього пасажира передбачений, але сидіти доведеться майже на рівні підлоги. Багажник з рівною підлогою, але за обсягом він значно менший за "хамеровський". Одна біда - у Hummer весь простір "з'їдають" встановлена в багажнику повнорозмірна запаска та сидіння третього ряду. З правого боку, над колісною аркою розташований дуже цікавий девайс. Так, оскільки задня пневматична підвіска (на приладовій панелі знаходяться дві кнопочки:одна компенсує завантаження власне автомобіля, а інша враховує вагу причепа), її компресор можна використовувати і для підкачування шин. В комплекті інструменту є шланг з перехідниками для коліс велосипедів і баскетбольних м'ячів. Ні на що - під ним все вкрите пластиковими ковпаками, мовляв, не лізь не в свою справу! А ось американці надійшли оригінальніше:відкидаєш дві пластикові псевдозастібки з боків (правда, функціонального навантаження вони практично не несуть, адже потім все одно доводиться тягнути за ручку звичного капотного замку в салоні), потім берешся за дві величезні рукоятки на капоті і тягнеш його на себе разом із крилами. Моторний відсік перед тобою як на долоні, милуйся V-подібною вісімкою скільки завгодно. Однак у всьому відчувається ілюзія, як і у випадку із горезвісними застібками капота. Так, грати повітрозабірника з тонкого пластику, бічні частини бампера того й дивись відваляться - біжутерія якась. Навіть срібляста решітка радіатора і та пластмасова! Воно і зрозуміло, вага зашкалює, а на цивільній машині бігати по капоту і валити передком дерева не передбачається, в російські норми треба було вписуватися, адже "справжній", американський, а не Калінінградський H2, за вітчизняними стандартами вже проходить у категорії вантажівок - автомобілів
масою понад 3 500 кг. Чи має сенс порівнювати чорне та біле, слухача консерваторії та світського тусовщика, автомобіль для забезпеченої еліти, яка не знає життя без проблискових маячків, і позашляховик, в який закохуються люди з абсолютно різних соціальних верств? і самому не гріх сісти за кермо, благо імідж дозволяє. А ось Н2 дуже дивний автомобіль - начебто і хиткий, і попсовий, і обмежувач на 160 км/год, а вилазити з-за керма не хочеться! Виникає бажання відірватися, повеселитися, поганяти по навколишніх полях, поштовхатися в міських пробках, прострілити по вечірньому проспекту… адже, незважаючи на всі "хамерівські" недоліки, за кермом цього монстрика відчуваєш якийсь хуліганистий "фан", веселощі і отримуєш потужний заряд. Емоцій. По приїзду вам залишиться лише поправити краватку, лацкани піджака, і оточуючі нізащо не здогадаються, навіть дивлячись на полум'яний рум'янець, що саме ви кілька хвилин тому були обурювачем суспільного спокою.
Тому якщо вам потрібен строгий, підкреслений статус - це, безумовно, G-class. Якщо ви молоді духом, але мілітаристський стиль вам близький і милий, то Hummer може прийтись точно в яблучко. Якщо ж ви щодня і так катаєтесь на G500 і трохи занудьгували, то купіть ще й Hummer Н2, для вихідних буде весело!










Коментарі
Коментарів ще немає.