Нью-Йорк - Київ. Частина 3.

Отже. Порт. Субота.
Зустрічаюся з представником логіста. Їдемо до конториЄвротерміналу.
Перепустка — купую, за разовий прохід — плачу. Якщо вам потрібеневакуатор — його в'їзд на Євротермінал треба зареєструвати ісплатити в конторі біля порту — тобто за кілька кілометрів відЄвротерміналу.Зручно — аж жах. На територію Євротерміналу.
ОК.
Їдемо на Євротермінал Принагідно з'ясовуємо, що на Хаджибейськійдорозі між центром та ЄвроТерміналом поліції в цей день немає.
Проїжджаємо зовнішній периметр ЄвроТерміналу Паркуємося передвнутрішнім Бустер у зуби і йдемо пішки всередину. Щоб завести назаду митну зону.
Приїжджаємо до 9:30.Пусто.Карщики ліниво йдуть прогріватинавантажувачі.Такі забирають? Своїм ходом? Ти дивлячись...Ну щадокурю і поїду...
Усередині Євротерміралу є сервіс. По суботах його закрито.Усередині Євротерміналу є тип МРЕО і тип страховики. Знаменитийавтохаб. Про страховиків ніхто й не чув. МРЕО типу є, але не працюєу суботу і взагалі невідомо коли працює. Взагалі АвтоХаб швидшемертвий, ніж живий.
На внутрішніх парканах скрізь висять таблички "прикордонна зона.Вхід заборонено."
Зрештою хвилин через 45 зсередини прикордонної зони підлітаєнавантажувач. У закритій зоні вони їздять, як справжні шумахери, мотиляючи машинами абияк. Ледве не гублячи авто, що розгойдується звил, навантажувач різко гальмує перед воротами і поважно виїжджаєчерез них. Типу я ж так ніжно віз вашу машинку. Машина продовжуєзрадливо розгойдуватись на вилах, після бурхливої ​​поїздки…
Опустили машину. Задні праві двері прикриті лише на 1 клацання.Звичайно салон обшарили. Але знаючи це заздалегідь - в ньому нічогонемає. Акамулятор - в 0. Перевірили рівень масла - як не дивно внормі. Прикурили. Завелася. Машина вся у шарі були й бруду.Двірники насилу продирають скло. Бензин на лампочці - це вимогаперевізника. Прогріваюсь і по швидку валю на вихід. На воротахмашина не глушиться - як не повнявся ще. А озранники хвилин 10дивляться все під килимками та папери… Головне, щоб вистачивбензину на це. Виїхати може лише одна людина в машині, бо менеджерлогіста з бустером прощається і йде пішки.
Виїхав. На виїзді заправка у стилі контейнер із колонкою.Заправляюся чим дають, не глушаючи машину — вибору немає.
Повалілі.
Бо між центром та ЄвроТерміналом поліції немає, то напевно вона єміж ЄвроТерміналом та Окружною. Потму валю в центр Звідти на ПосКотдо друга. Дорогою заїжджаю на шиномонтаж докачати тиск і докрутитиколісні гайки. Через пару годин виїжджаю з ПосКоту і виїжджаю наокружну. Заїжджаю на WOG, глушусь і… Взагалі акк вирішив, що йомуважко. Припалити на WOG нічим і не звідки. Викликаю друга.Прикурюємося від запасного акка, бо дві машини поруч там непоставити. Тепеоь знову надар не глушитися - х.З. Що там закком.
Знаючи, що в Дачному стоять мисливці за безномірними авто, звалюю вКотівці на дорогу між лиманами. Дорога цілком прийнятна доМаринівки. Після цього дорога та трафік на ній закінчуються.Асфальт, залитий зверху глиною та з тракторними слідами. І нікого.Ні. Іноді трапляються трактори. Сміливо ламаються з поля в полі подіагоналі. Мобільного зв'язку також немає. Навіть у центрі сіл.
Доїжджаю до Іванівки, там позначена якась каламутна напівґрунтовкау бік Е95, яка виявляється порядком завантаженим новим асфальтом.Звалюю на неї і незабаром вилітаю на Е-95. Ну, а далі вже всепросто. Про всяк випадок не глушачись до Києва.
Там "сертифікація" та постановка на облік одним днем.
Заміна пульників ШРУСів, правої кульової, ГРМ та помпи.
> Ну і власне все поки що.