<
Пакую в багажник про всяк випадок регулятор холостого ходу тарідина для промивання карбюраторів (минулої поїздки забув і був заце покараний небагато).
6:30 ранку. Місце зустрічі.Метро Дорогожичі.Злива.Машина запотіваєтак6 що тільки включений кондиціонер рятує.Саша спізнюється.Дзвінок- "запізнився на 30 секунд - затримаюся на 10 хвилин". Непринципово. Дорога довга, ніяких термінів, можна і почекати :)
6:45 Саша приїхав, занурили його пожитки в багажник і потихенькупоїхали.Я включив Гарміна Івановича, щоб контролювати реальнушвидкість і пройдену відстань (але він ще свою "вагому") словоскаже).Злива продовжується, але двірники та туманкидопомагають.Головне — встигнути до загального звалу з міста, колипробка на виїзді може розтягнутися на кілька кілометрів.Поїхали.Дощвщух і до моменту виїзду на Житомирську трасу двірники вже можнабуло вимкнути. Власне, дорога до самого Житомира нічим примітнимине запам'яталася. Ну нова дорого, ну дуже непогано зроблена, алевсе ще доробляється — подекуди наносять останній шар асфальту абомонтують огорожу. Я вперше розігнав машинку до допустимих на ційтрасі 130 і майже весь час до повороту на Житомир так і їхали. Наповороті на Бердичів на нас чекав сюрприз — повороту не було. Тобтовін, звичайно був, але ми його чи то протикали, чи то не доїхали донього. Загалом — звернули на Житомир, від'їхали від розв'язки трохиі там у лісі я (о жах! ) розвернувся через подвійну осьову і поїхавназад. Поворот на Бердичів не змусив себе довго чекати, чим ми йскористалися. Бердичів. Я - пепсі з незмінною "бельвітою", Саша -бутерброди з сиром та воду. Місце для сніданку було обрано з видомна костел, що й видно на фото. Я до цього ніколи не бував уБердичеві. Кумедне місто цілком виправдовує свою репутацію великогоштетле. Але про це, мабуть, вдруге. Саша багато знімав і найчастішейого можна було побачити приблизно як на наступному фото
Далі наша дорога лежала у бік Хмільника. Треба сказати, що тутдорога — одне задоволення. Рівна, практично чиста та з дужекрасивими пейзажами. Ось ми під'їхали до Південного Бугу. Саме підчас зупинки зателефонувала дружина Олександра і повідомила, що воназнайшла нам житло. Не в самому Кам'янці, але на прийнятній для насвідстані 2 км. Ми зателефонували та підтвердили замовлення.Їхатистало трохи веселіше. До Бара дорога стала більш рельєфною і щемальовничішою. А до Старої вухи дорога стала схожою на добрезгладжені американські гірки з перепадами по 50-100 метрів.Передгір'я стародавніх гір. Товтри.
У самій Ушиці було одне місце, яке довелося штурмувати на 2-йпередачі, але воно якось забулося, оскільки це був справжнісінькийсерпантин, добре знайомий по рейдах автомобілем горами Криму.
За вухою дорога трохи спрощувалась, знову невеликі американськіпагорби (хотів сказати гірки, але це було б не зовсім коректно). Ітак — до Дунаєвців, де був шматочок зовсім поганої дороги, на якійстояло обмеження 40, але тільки відчайдушні шибеники їхали 30. Уф, виїхали на Хмельницьке шосе, зовсім небагато. Дорога розкотенафурами майже до самого Кам'янця і швидко їхати не виходило ніяк, тай фур було чимало. В'їхали в місто, зупинилися в обумовленомумісці, чекаємо на агента з поселення. Я навіть не встиг випитиковток-другої коли, як з'явилася панночка, яка займалася нашимпоселенням.
Коментарі
Поки немає коментарів — будьте першим.