Змушує задуматися...

Дуже шкода, що машини не вміють говорити, вони б багато про що намрозповіли, про їхнє минуле, як з них вичавлювали всі соки, якзнущалися, хоча всі вони виходили з конвеєра однаковими і чекаливідданого. Господаря... У всіх у них, було однакове перше враженняпро своїх перших господарів... "ось він, мій господар, чоловік упіджаку, нових замшевих туфлях, акуратно погладжений, краваткаправильно зав'язана, напевно і за мною вона так самостежитиме..."< <
Але виїжджаючи з автосалону, слухаючи двигун, хвилин п'ять, завертаючи за кут, він починає крутити до відсічки, розжарюючиасфальт гарячими шинами. Але доводиться терпіти, і чекати поки щоцей "псих" не продасть її новому господареві, рано чи пізно убагатьох так і відбувається…
Через багато років, вона вже не блищить як раніше, місцями побитідвері, скошений багажник, тріснуте скло, трохи свистить ремінь, просочується масло, підтерта шкіра або порвана ганчірка в салоні, вона дивиться з великого гаража, як підходить чужа людина, одягнений у поношені штани, і трохи не прасованої сорочці, проводить рукою по капоту, питаючи хазяйка. Скільки? отримуючивідповідь, разом із ключами, сідає… заводить… невміло давлячи нагаз… рушаючи — глухне…
"ось він — кінець" — думки залізного друга, коли жити залишилосязовсім небагато... Доїжджаючи до маленького тісного гаража, господар, виходячи з машини, дбайливо ледь чутно зачиняє двері, обходить навколо, сідаючи поряд, пошепки каже: "не хвилюйся, я недам тебе в образу, я дам тобі нове життя, повне пригод, друзів, гладких серпантинів, перемог на автобанах, обходячи дорогі машини…ми з тобою будемо вірними друзями, які ніколи один одного незрадять…"
Проходить багато років, залізному коневі вже під 20-30, але вінрадіє кожного разу, коли приходить все той, людина, яка колиськупила його, прийшовши в поношених джинсах і трохи не прасованоїсорочці, відчиняє двері гаража… І сонячне світло падає на зновублискуче фарбування, відбиваючись від новенької полірованоїторпеди… Сідає, так само ледь чутно зачиняє двері, вмикає, вичавлюючи зчеплення, включає першу, вже вміло рушаючи, починаєсвій шлях, чергової нової пригоди, яку він обіцяв багато роківтому… Нехай вони і старі, і життя закинуло їх у різні кутки землі, але де б вони не були, вони завжди залишаться одним цілим, тим, начому комфортно їздити, що не соромно показати людям і тим, чимможна пишатися все життя.
Не всім з них дадуть "нове життя", хтось загине від нещадного часу, але вони прожили гідне життя і в них за спиною мільйони кілометрівгарних краєвидів, а що маєш? крім гри в Танчики онлайн, та сторінкив соц. Сетях.
Бує, зробиш щось нове у своєму старому красеня, поміняєш якусьдрібницю, або просто зробиш красиві фото, і начебто 100 500 друзів, а ніхто не зрозуміє і не оцінить, крім тих, хто їздить теж збіло-блакитним логотипом на капоті, щодня. І хворий так само, доглибини душі.
А вони стоять там, не у багатьох вони навіть стоять у гаражі, а навулиці, холодні, замерзлі, дивлячись на вуличних хуліганів…
Хтось вважає їх купою заліза, а хтось чимось більшим, і любитьнавіть більше ніж людей, адже вони вірніше і відданіші… де ви його "кинули" там він і буде на вас чекати, до кінця століть…

Цінуєте ваших залізних друзів, ставитеся до них з душею ірозуміємо, і вони завжди дадуть відповідь вам тим же, завждидовезуть до дому, і не дадуть в образу, коли здаватиметься, що всевтрачено, вірніше за них, у вас тільки мама і тато… і то незавжди…