Власне покупочка, частина 2

Отже. Авто купив. Поїхали далі.
Степанівка — Теплик
Все чудово, дорогу нам показали. Колишній господар сказав, що залив5 літрів бензину в день продажу... Не бозна-що, ну та гаразд...Думаю — заправимося десь по дорозі. -куди.Зробили величезнийгачок.Довелося бездоріжжям повертатися кілометрів 10.
І тут пішло-поїхало. Але ось інша дилема - бензин наприкінці (наодометрі 13 км при виїзді, а на той момент уже було 73), ацивілізації все не видно.Дібралися до будинків.Добрі люди показалидорогу до найближчої заправки. З колонками пострадянського зразка90-х рр.. Заправив 15 літрів, почав почуватися впевненіше.
Їзда по вибоїнах та ковдобинах показала, що ходівка перебуває удосить хорошому стані. Навіть на кам'яній дорозі не стукала. Ідвигун працював рівно, і гальма були чіпкими (незважаючи на лисугуму з правого борту). Зате дах підстрибував через тріснули стійок:(
А ще я мало не втратив бічне скло з передніх дверей на швидкості 70км.Год. :)) Кнопка склопідйомника засіла в положенні! віра! , аущільнювачі- напрямні від скла перебували в стані, що розвалився.Повірте, дивом ухопив, ледве вітром не здуло скло! Адреналін ажпідскочив. Потім вибралися без пригод спочатку до Бершаді, здаливодія Кадетта на руки його дружині та тещі. (хе-хе). Відбулася "наполі заміна"…
А за одне домовилися про умовні знаки з Кадетівцями — бо телефон умене розрядився до повного нуля, і тримати зв'язок у такий спосіббуло неможливо.
Дібралися до виїзду з міста та благополучно дісталися Тростянця.Влаштували перекушування та перекур у центрі.
Майже стемніло. У Теми не було дальнього світла. Зате був ближній —і дякую. :) Так що Кадет був запущений знову вперед, з далекимсвітлом. І так доїхали до Тульчини. Кадетт проморгав, що пропускаємене вперед, бо дороги не знає. Я в Тульчині по роботі бував доситьчасто свого часу на Капізулі, тож до Вінниці попереду їхав я.Заправились на виїзді. Дорога до Німірова була майже порожня, їхатибуло приємно. Здійснили ще одну зупинку у центрі Немирова, розім'яли ноги обговорили — хто куди їхатиме. Друзі мої вирішилийти окружною, не доїжджаючи до Вінниці, і потім на Сабаров. Я жвирішив їхати до своєї коханої до Сутиски. Дістався поволі, доцентру. А далі розпочалося. У Сутисках проводять воду. Половинавулиць перерита. Блукав у пошуках нерозритої дороги хвилин 40.Кілька разів потрапляв у глухий кут, причому в яких неможливо булорозвернутися. Думав, що все. Приїхав. Але всупереч усім моїмжалобним думкам задня в потрібний момент увімкнулася! Правдами-неправдами дістався я до заповітної хвіртки.
Вирішив поставити машину у бік виїзду, та щоб людям було депроїхати. Розхоробрився значить. Здню тиць. І все. Застиг майжепоперек дороги. Коробка стала на передачу.
Вийшла моя кохана з дому, машину дивитися означає. Каже - "нукапець якийсь жах". Настрій на нулі. Та ще й виявилося, що я напідході до будинку примудрився спіймати кррррааааасивий такий шурупу заднє колесо. Домкрата нема. Залишив я колесо в спокої, почавшукати хитру наварену гайку хитрою ж дротиком. Так промаявся я згодину. Не знайшов, бо не знав де ця гидота практично знаходиться іяк її тягнути. Біда не приходить одна. Є таке прислів'я. Якось десьщось коротнуло (в цій машині вся проводка на соплях! ). Почав йтидим із блоку запобіжників. Наші "кулібіниматихзаногу" намотали назапобіжник не одну жилку дроту, як іноді можна зробити через браккращого, а цілих 5 жилок! Загалом поки я скидав клему з акумулятора— останній на довершення сіл майже на 0.
Вирішено було йти спати, а сутра рухати на Вінницю, на маршрутці.Відвідати улюблену роботу. А так само взяти все необхідне дляприведення Баклажана в робочий стан.
Такий ось видався день покупки, проте!
To be continued ===>