MP-3 чейнджер у підлокітник

Здорова, пацани і пацанки.
Видався мені сьогодні вихідний деньок, і вирішив я прокинутися порозбіркам, благо, на ніссані їздію Мамка вранці каже: "синку, покити не пішов, зганяй до тітки Зіни, позич у неї лука". Я махнувтуди, а тітка Зіни вдома немає. Чекав-чекав її, так і спізнився нароботу. Думаю: "ну, раз така оказія, не піду зовсім». Ось івихідний.

І ось, заїхав я на розбірку «до Михалича» прикупити собі новийваріатор (міняю цей розхідник кожні 20 років). Тисяч) Сели ми зМихаличем під тінню старого клена, сидимо, куримо, політичнуситуацію ближнього зарубіжжя обговорюємо... І раптом він каже:—Слухай, брате Квермусе, е. У мене для тебе ти ба яка цаца.
— Та ну, — відповідаю я йому.— покаж-ка покаж-ка. І пішли ми донього на розбірку.Заходимо, і він мені якусь пластмасову коробочкув руки суєт.

— Від вона, моя чудернацька торбинка. — А що то за хрень? – питаюя.
— Та ж штатний МаПе3-чейнджер.
— Ні, Михаличу, – кажу я, – у прикладах штатного MP3 не було. -Було-було, - каже він, - тико ти про те ні бельмэса не знама. - Ні, Михайловичу, хрень це, викинь. Вона мені не підійде. — Бери, кажу, бери, не пожалкуєш. Як не підійде – вернеш. — Слухай, Михаличе, ачому ти в мені так певен? - дивуюся я. - А раптом я візьму і неповерну? - А куди ти динешся? У тебе техогляд незабаром, а ти наприкладі йздиш. Як техогляд – то й кузов треба міняти, вин жеіржаві! килим викликали до начальника. Зателефонував начальник ікаже:— Чуєш, у мене килим весь у пилюці. Вимий.
Ось батько і поїхав на килим, а маршрутку будинку залишив. А меніщось – маршрутку гаї не гальмують – хоч на червоний, хоч позустрічці. Почуваюся мажором. Щоправда, батько не дозволяє братимаршрутку, каже, що це його єдина радість у житті. Тому перш, ніжїї взяти без попиту, потрібно обов'язково перевірити, чи скоробатько повернеться роботи. — Драстіть, а Шеклфорд зараз у шефа? —Шеклфорда немає. — А в цеху його немає? /p>
Кароч, раз баті на роботі немає, значить, він у пивнушці з дядьком.А якщо так – значить, розкодувався, і найближчого тижня можна намаршрутці їздити сміливо. Ось я на маршрутці і їздю, як король поДубаям. Кароч, відразу цю пластмасову хрень приміряти не вийшло. Догаража дістався аж увечері. Відкрив машину, сів на крісло водія, відкрив підлокітник. Думаю – та хрін вона туди стане. Вставляю – і, ти ба – село як влите. Думаю – цікаво, такого не може бути. Такихштуковин зроду на прикладах не було. Взяв роз'єм, простягнув підтунелем – чітко до магнітоли дістає, прямий сантиметр у сантиметр.Вистромив я роз'єм чейнджера, вставляю роз'єм від підлокітника -підходить ідеально! Думаю – не може бути. Не буде воно грати.

Достав флешку з телефону, вставив, і…
«Ху лэтз зе догз аут! Ху-ху-ху! » — ужаснуло на весь гараж.Діафрагма піднялася аж до горла, вуха налилися кров'ю, шибкивидавило бульбашками назовні... Це кузен мій любить сабвуфер наповну дурість врубати. Глухий він у мене від народження, ще йдебіл. Ходить у гараж, сідає за кермо, і вдає, що їде Монте-Карло згарною дівчиною на колінах. Кароче, подиву моєму не було межі.Грає, біса. Вийшов я з машини, оглянув її. Красуня моя. Щоправда, за день пара нових рудиків з'явилася – вранці їх ще не було. Але щож робити - нісан це, кузов змінюю кожні 40 тисяч, інакше ніяк. Осьякраз через 5 до Михалича за новим, там і гроші за чейнджер упідлокітнику віддам.

"по іншому ніяк. Ось якраз через 5 до Михалича за новим, там ігроші за чейнджер у підлокітнику віддам.
"по іншому ніяк. Ось якраз через 5 до Михалича за новим, там ігроші за чейнджер у підлокітнику віддам.