ДАВ КУТА

вчора я зрозумів, що найслабша ланка в сучасному автомобілі — целюдина.
людина в екстремальній ситуації не шукає правильних рішень, він дієінтуїтивно (підсвідомість виробляє почуття правильного рішення напідставі життєвого досвіду).Ось тут і криється вся слабкість. Целише почуття, а не закінчений висновок. Та й який досвід може бутиу пересічного автолюбителя?

>

затяжний спуск з поворотом.
попереду перехрестя.
треба звернути праворуч.
право перед перехрестям автобус висаджує пасажирів.

прилаштуватися за автобусом не встиг, стояти посередині дороги ічекати, поки він поїде, не можна — ззаду летить потік машин.

на повному ходу (40-50 км/год) випереджаю автобус, починаю маневр івін, сука, рушає!
я не довертаю кермо і встигаю проскочити перед носом автобуса іодночасно виїжджаю на зустрічну смугу, де раптово намалювався щеодин учасник ДД. Ці 0, 1-0, 3 секунди ... Я був не те що прокладкоюміж кермом і сидінням, я був шматком гівна, який не знав, як інавіщо він сюди потрапив. З досвідом водіння більше 150 000 км. Щоя робив:помітивши, що автобус рушив і ось-ось протаранить мені бік, я не став довертати кермо в поворот і спробував зайти до ньогоширше. В той же час, назустріч рухався інший автомобіль, і менітаки довелося довернути кермо, але вже з ривком та великоюамплітудою. Наступні 0, 1-0, 3 секунди працювала машина. Вона пішлабоком... Я не газував, не гальмував, просто довернув. Крізьзачинені вікна почувся шелест гуми задніх коліс (не писк, а самезвук прослизання колеса по асфальту), а машинка, без будь-якихсюрпризів типу зносу або заносу, так і поїхала саме туди, куди я їїнаправив.

>
видно спрацювала система курсової стійкості, інакше, був би у менезнесення прямо в зустрічну машину. Буду обережнішим.