Глава 2. Дорога Запоріжжя-Київ: grand tourismo по-запорізькому.

Перші сто кілометрів шляху пройшли так гладко, що я почав серйознонапружуватися. Завдяки небагатій комплектації (4 двері, кермо, 4педалі та 2 дзеркала різної форми), у w124 працювало абсолютно все.літній тарантас виявився дуже приємним «grand tourismoпо-запорізькому»:мотора не чути, ям не відчуваєш, як стриматисльози радості не знаєш. Обманувшись пробною ділянкою дороги доДніпра, ми вирішили не залишатися на нічліг. Пролетіли місто іпомчали під захід сонця в невідомість. Зупинившись на дозаправку, язайнявся невідкладними справами:«круті молодіжні» світлодіоднілампи у всіх місцях автомобіля замінив на нормальні. Я не гордий, мене б влаштувало щось одне) і згасне нарешті лампа помилки ламп.І, як це буває з машинами з дитинства, надія згасла, а лампа помилкипродовжувала горіти.
Вдмух на першому побаченні. Тут варто відзначити, що після заправкипродовжити шлях нам вдалося не відразу. Я згадував історію СергіяGieros, яку він розповідав у поїзді дорогою наоглядини цього ж 124. Я, каже, залив на радощах повний бак і потімспостерігав, як моя нова стара машина підсилює найкращим в окрузібензином на найгірший у світі асфальт. І я, каже, відразу загорівсяідеєю цю текти усунути і вирушити до Києва вже по-нудному, безжодного шансу на самоспалення. Як з'ясувалося, слухав я його тодіуважно, але на вус не мотав. — А у вас є вогнегасник у продажу? —Ні, зате у нас на заправці сучасного зразка, — квапливо хваливсяоператор, — є чіпси, горішки, корінь шавлії, трюфельна олія, волоски з манди єдинорога та голки для програвача Pioneer. Логічно…навіщо на заправці вогнегасник? — Не засмучуйтесь, будь ласка, — невгавав працівник заправки, — не хочете взяти в дорогу замістьвогнегасника аудіокасету із записами Михайла Круга чи КуртаКобейна? О, у нас є чудова збірка, де вони обидва на одній плівці! Дочекавшись моменту, коли бадьорий струмок зі зливного каналугорловини перетворився на рідкісні крапельки палива, япроінструктував дружину, як швидко відстібати ремені безпеки, і мипродовжили шлях, наближаючись до лайнової ділянки дороги… Поки десьу світі запускаються приватні космічні кораблі, українськийавтоаматор змушений віртуалізуватися. Він їде по уявному асфальту (бюджет на який пізанули чиновники-патріоти), малюючи в умі, якмогла б виглядати розмітка, якби її оновили хоч раз за останні 30років, замість того, щоб пізанути і ці бабки. Розвиртуалізуватисядобре допомагають ті ділянки шосе, де йде освоєння чергової порціїподатків, невміло і неохоче маскуване під ремонт дороги. Ох*єв відсвавілля в тому місці, де дорога передбачалася, ти залітаєш умісце, де в цей час передбачається її ремонт. Забудьте однуперекриту смугу та рух гусяком по тій частині, яку вжевідремонтували або ще не починали. Цього ми, платники податків, незаслужили. Зате ремонт дороги можна визначити заздалегідь і бездопомоги відповідних знаків:картину, коли ти підлітаєш по ямахрозміром з кавун-переросток до стіни з пилу заввишки з хмарочосомБурдж-Халіфа, складно переплутати з медовим ярмарком абосвяткуванням Великодня. Брехати не стану, Стіна з пилу виглядаладуже вражаюче вночі. Ось як у кінокартині «Mad Max:Fury Road», хібащо в кіно учасників постапокаліптичного автопробігу не так сильнотрясло на під'їзді. Залетівши в стіну з пилу ти розумієш, щоремонтним бригадам не з руки дрібнитись. Вони зняли асфальт одразуна всіх смугах дороги. Ну і що, скільки там Mad Max триває? 2години? Ну ось. А ви всього 30 хвилин їдете в непроглядній завісі зпилу по суміші піску, щебеню, лайна та ям і вже ногоєте… У дорозі яне міг позбутися думки, що форматом ремонту укравтодор мстить тим, хто скаржиться на якість доріг:«Ах ви ремонту захотіли? ну так мивлаштуємо, щоб перехотіли! ».

Через годину цілком стандартних для України мук і ще 30 хвилинповного відчаю, бездоріжжя закінчилося. Ми вперлися у полтавськутрасу. Шикарну і зовсім недавно побудовану. Я пам'ятав її ще попоїздці на е30 з Дніпра. Але хіба те, що зробили її зовсім недавно, забороняє її неможечко поремонтувати? Тим не менше, хоч і гуськом іпо одній смузі, але ми нарешті їхали асфальтом. Настрій почавпокращуватися і, щоб наша поїздка не дай бог не перетворилася наприємну, Mercedes відразу заглух. -ти сантиметрах від нас фур, почав видерчувати ключем замок запалювання, принагідно заспокоюючидружину і вибираючи, кого з друзів попросити вночі поїхати з тросомза 300 км від Києва. Цього разу простих умовлянь та погроз 124-мувиявилося замало. Месьє зволили ви*буватися по-крупному. Щобсигналізація знову прочитала код, потрібно було лише вимкнутизапалення, а цього зробити не вдавалося:всі лампочки на панелігоріли навіть тоді, коли я повністю витягав ключ із замка.

- Я людина досвідчена, - виправдовувався я перед дружиною, - язнаю, що вона точно заведеться. Щоправда, не знаю, що для цьогопотрібно зробити… І, як це зазвичай і буває, іскра в циліндрахз'явилася в той момент, коли іскра надії доїхати своїм ходомповністю згасла… Ми зненацька завелися і продовжили шлях. І зновуавтомобіль був чудовий і почав дуже подобатися.

Коли полюбив ближнього і немає потреби включати далекий

На хорошій дорозі він поводився приголомшливо і я знову переставшкодувати про покупку. Це і є ті американські гірки захоплення тарозчарування, які так знайомі власникам Alfa Romeo. Та полярністьвідчуттів, без якої не можна відчути себе фатаном вінтажногоавтомобіля. Наступного разу він заглох уже глибокої ночі настоянці, не дотягнувши менше метра до місця нічлігу. Соннийохоронець підійшов і довго спостерігав за тим, як я ґвалтую ключемзамок запалювання, після чого недбало резюмував:«не слухається вонатебе»., чиркнув стартером і доїхав своїм ходом останні 40сантиметрів дороги із Запоріжжя.

Вількоммен у гараж, чотирициліндровий.