За фотографіями дуже сподобалася, виглядала живою. Але незважаючина це в нього вже була дружина і двоє дітей.. Карина та ще йдводверна дуже мала для них усіх. Він мені казав, що в 18 році вонилагодили з другом машину друга, до них підійшов "дід років за 60" іпопросив допомогти продати машину свою стару, тому що він вирішивкупити Ауді).
Він узяв у нього ключі - проїхав разок і відразу після цього пішовза грошима і того ж дня вони її переоформили. Брат був моряком ікупив її в 1986 і привіз в Україну (на передньому і задньому склідо речі досі залишилося гравірування номера). Який їй напевнопривласнили в порту) Між рейсами брат на ній їздив небагато, алепомер на початку 90-х. На початку 2000х машина була пофарбована вколір близький до заводського
Вартий карбюратор Солекс, поміняний радіатор зовсім недавно (старийза словами власника почав протікати) і поставлено ГБО.
Кузов за словами власника був не іржавий, дно все ціле, крім двохневеликих ділянок під дверима, чітко за передніми колесами. Коротшея довго думав про це в плані покупки (як зазвичай перед сном) плюсще ця вся ситуація з карантином. Туди машиною я не наважувавсяїхати, та й одному це було не провернути цей захід. Машину попросивзалишити для мене, ну і під час карантину він сказав що не хочепродавати та й мрео закрито. Взагалі мрео вже відкрилися, йому весьцей час дзвонили покупці, але він чесно тримав її для мене. Нимзалишалися на зв'язку весь цей час.
З 1.06 у нас в Україні запускали поїзди і я вирішив що це ідеальнийваріант) Я ще розум ним поговорив, і 100 500 разів запитав, чизможу я на ній потім 800 км. Доїхати додому) Він запевнив, що вінвсе змастив, все перевірив, поміняв гальмівні колодки і т.Д. Післяфрази:- "доїдеш я тобі обіцяю", я реально взяв замовив квиток напоїзд Київ - Костянтинівка. Ну буду брехати, трохи лякав той факт, що я їду в прикордонну зону військового конфлікту до незнайомоїмені людини, і при цьому маючи на руках нехай і не велику, алевсе-таки суму грошей. Ну і звичайно питання мого повернення додомуна 40 річній машині. Але назад шляху вже немає, та й машина менісподобалася по фото/описах/відеодзвінках). Дуже порадував той факт, що карантин ще повністю не завершений і було по дві людини в купе)Комфортніше набагато. Мій поїзд прибував до Костянтинівки о 10ранку і продавець обіцяв мене зустріти. Він зустрів мені на Кариніта ми поїхали до нього у місто до його будинку. Дорогою проїжджалиблокпости з військовими при повному обмундируванні, а на горизонтівиднілися шахти, терикони та Горлівка — там уже ДНР.
По дорозі бачив бліндажі та інші атрибути військового конфлікту. Упродавця будинку мене зустріли дуже гостинно та тепло.Запропонували випити чаю зі смаком) Трохи поговорили про життя, проситуацію в них там загалом. Часу було багато, тому що електронначерга у мрео була на 15:00. При огляді машини загалом було все, яквін описав. Були звичайно косяки, але двигун реально працює дужерівно і навіть тихо) Є косметичні косяки, але загалом нічогосерйозного чи критичного. Але працювати є над чим)
Ближче до години дня вирушили в дорогу. І він лежав у Бахмут (колишній Артемівськ) там було мрео. Знову проїжджали черезблокпости, цього разу зо два. Один на виїзді з його міста, другийуже на в'їзд у Бахмут. Перевірка документів все стандартно. Поприїзду в Бахмут з милою дівчиною в сервісному центрі вийшлодомовитися про те, щоб вони переоформили нас трохи раніше, тому щомені ще належить далека дорога додому)
Все про все зайняло напевно близько години. Паперові справи, оглядексперта, перевірка вузлів та номерів. Взагалі за годину я вже бувщасливим новим власником і отримав техпаспорт і номери. Тепер намене чекала найцікавіша частина — дорога додому. Скажу відразу щодо цього я напевно 3 останніх їздив тільки на автоматі, а тутмеханіка) Руки/ноги згадували що робити і як натискати) Тількивід'їхав від Бахмута і тут зі мною трапився курйоз. Військові меневичепили із загального потоку машин на блокпості ... Як виявилосязнову перевірка документів, але при цьому вже цікавилися машиною, ставили питання про рік і т.Д. І не розуміли як я приїхав за 800 кмщоб її забрати) Після цього всього один із військових завів своюздоровенну військову машину, і за його допомогою я повернувся впотік на під'їзді до мосту на реконструкції відразу за блокпостом, а він їхав слідом. Після мосту я усвідомив той факт, що машинапросто не хоче їхати. Таке почуття що потужності немає зовсім ... Ітут я спіймав набагато більше паніки. Я ж тільки почав свій шлях, що могло піти не так, виявилося причина в прокладці між кермом ...Я з власної тупості або під емоціями, все-таки не кожен день тебесупроводжують військові ... Коротше я не зняв її з рушника і так іпоїхав. Було визначено фіаско. Я думав Тойота мені не пробачитьцієї дилетантської помилки - але вона дала мені другий шанс)
На шляху моєму став великий і крутий підйом, і я розумів що длябабусі це не найлегше завдання, але вона повільно і впевнено їхала, я чув по звуку роботи і розумів що їй це трохи в напруження) Наіншій смузі я бачив як здоровенний армійський спец тягач (з ракетоючи чимось схожим) на трейлері намагається зробити те саме. Судячи зреву двигуна і диму, який валив з нього з усіх ґрат, йому цедавалося куди набагато важче, ніж Карині. Гарний, великий і такийважливий птахів просто дивився на мене, коли я повільно проїжджавпоряд. Ніколи раніше не бачив дикого фазана)
Пейзажі за вікном були дуже гарні. Їхав 80-90 не більше) 4ступінчаста коробка, та й боявся перегріву. Так я доїхав доХарківської області, датчик температури постійно не піднімався вищеполовини шкали, це вселяло мені довіру і давало надії) Далі доїхавдо самого Харкова, проїхав трохи через місто, зрозумів що навикїзди на механіці по місту все ще потребує прокачування і динаміказвичайно у машини бажає кращого) Після заправки мій шлях лежавдалі, телефон у ролі навігатора місцями творив дичину, особливо вХаркові на розв'язках і по дорозі в мій наступний пункт на шляху -Полтаву. Так збіглося, що весь мій шлях супроводжував ремонт дороги (ого тут я дізнався що виявляється у мене в країні ще дорогиремонтують) Це трохи ускладнювало їзду, особливо в темний час доби.Постійно перебудовування, купа зайвих знаків, техніка тощо.
Всі ті ж стабільні 80 км/год і вже ближче до 12-ї я був у Полтаві.Вирішив зробити зупинку та спробувати поспати в машині до світанкута продовжити шлях. Знайшов просто тихе місце на парковці біляжитлових будинків) Після всіх маніпуляцій з передніми сидіннямивдалося комфортно розташуватися на задньому дивані. Напрочуд менібуло реально зручно на задньому дивані. Він реально м'який (хочасхиляюся до версії що просто дуже втомився) Але літо виявилося незовсім літнє. Уночі було +8. Пічку не залишав, та й ще вікновідкрив трохи, щоб не задихнуться ще)) Прокинувся о 2:30 тому щолютий дубак, скла всі запітніли. Але спати полювання було набагатобільше ніж відчуття холоду. Прокинувся о 4:39, не чув з якоїсьпричини будильника о 4-й, напевно просто на автоматі вирубав його)Вже було повністю світло і це був чудовий час продовжити мій шлях.Залишилося близько половини. 400 кілометрів уже позаду. Віра в те, що я все-таки доїду, ще більше посилилася)
Заїхав на заправку задути машинку і зарядив попутно телефон, все жтаки навігатор мобільний інтернет з'їсть батарею. На подив після 4годинного сну в холодній машині я відчував себе досить бадьоро, напевно дуже хотілося додому)
Кілометрах за сто від Полтави побачив фуру що зайняла всю лівусмугу, яка стояла з включеною аварійкою і величезною маслянистоюкалюжею на всю дорогу. На той момент я не звернув особливої увагина це)
До восьмої ранку мені вже залишилося близько 280 кілометрів добудинку. Чергова зупинка для зарядки телефону побачив автобуснустанцію за вікном. Машину залишив на смузі траси яка нареконструкції і стала тимчасовими відстійником для фур і не тільки)Успішно зарядивши телефон, після того як я підійшов до машинивиявив невеликі калюжі олії) Думаю ну от і припливли. Але післяподальшого огляду я зрозумів що це масло стікає з підкрилок) Згадавмомент про ту саму фуру, що блокувала смугу своєю вимушеноюзупинкою. Завів машинку з півоберта і почав рух далі. За 200 км добудинку вирішив зробити останню задувку газом перед будинком.Потроху став відчувати втому і почалася вже дуже відчутна спека.Приємно радували око покажчики, що до Києва залишалося все менше іменше кілометрів. Але таке почуття що після цифри 100 чассповільнилося. Стабільно тримав свої 80-90 км. Температура тішить.Постійно половина або нижче, з урахуванням того, що сонце все-такизгадало що вже літо і знатно пригрівало) І ось я бачу вказівник —Бориспіль. Не вважав скільки точно я їх проїхав, але дуже багатодля такої короткої міської ділянки. Нарешті всі ці світлофоризакінчилися і я виїхав на певне найкраще шосе в Україні, ну яким яїздив так точно. Далі лише Київ. Те, чого я найбільше не люблю, ітрохи боюся. 40-річна машина не додає впевненості) Навігатор загравчервоними фарбами. Все як завжди стояло, хоч і було 12 годин дня.На мосту мені сигналили кілька вульгарних водіїв, хоча я не розумівпричин цього. Всі смуги стоять, проблем руху я не створював) Ну тагаразд. Після подолання мостів навігатор мене повів через центр, ія, мабуть, дуже дарма його послухав. Я, мабуть, близько годининамагався доїхати до Васильківської. Особливо змусило моє серцепопрацювати помітно швидше коли просто перед моїм носом новийМерседес GLC різко зупинився і вирішив звернути на паркуванняжитлового комплексу. Звичайно поворотники йому не потрібні, напевноминулий власник БМВ ... Нарешті я дістався до ВДНГ. Пару сивоговолосся на борту, але усвідомлення того, що я скоро буду вдома непереставало радувати. До дому залишалося кілометрів 60. Спокійнособі їхав у своїй вже рідній крайній правій) На виїзді з Києвасудячи з чорноти хмар, які так масивно і важко нависали, я швидшеза все розумів що сонця вже не буде, і погода хоче мені помитимашину, після настільки далекої дороги) За кілометрів 40 до будинкупочалася реальна злива. Довелося вмикати двірники на максимальнестановище, з боку мені здавалося що вони так швидко працюють щовідірвуться та не витримають цього навантаження, але ні, видимістьбула непогана, незважаючи на стіну дощу та хмара з вологи, щостворювала транспорт навколо мене. Вже на під'їзді до повороту намоє рідне місто побачив покажчик "митниця", скинув швидкості таповернув на право. Дорога ще була на реконструкції. Рух регулювавсяробітниками зі світлофором. Хвилин десять сидів і спостерігав яккраплі стікають по машині, до речі колір у який вона булапофарбована особливо красивий з мокрими краплями на ній) Побачивробітника що говорячи по телефону прямує до світлофора, нарештінастав час мого потоку машин їхати. Дуже хотілося додому, втомапоступово накопичувалася. Продовжуючи рух цією ділянкою дороги яподумки був дуже радий, що його відремонтували. Раніше це буластрашенно вбита дорога, і я навіть кілька років абсолютно нею неїздив. Особливо після дощу. Це була російська рулетка з грою увибоїни. Проїжджаючи через село, де всі ліхтарі та освітленняпішохідних переходів запитано від сонячних панелей у головіпромайнула думка, що "україна це Європа"
Нарешті побачив уже такий бажаний дорожній покажчик із назвоюрідного міста. Мій 800-кілометровий шлях майже завершений. Доїхавдо будинку і за допомогою батька ми вдвох розібрали все з гаража (все-таки останнім часом він використовувався не за призначенням).Було звільнено достатньо місця для Карини. Благо вона дуже невеликамашинка) Після цього я поблагарав її, що все-таки вона мене довезладодому і абсолютно не доставляла мені проблем, незважаючи на свійаж ніяк не юний вік, і загнав її в гараж, на свій заслуженийвідпочинок
Вибачте, якщо занадто багато писанини, але може кому і будецікаво)
Продовження слідує…
Коментарі2
Ресурс у роки закладався величезний і за своєчасному обслуговуванні ці машини можуть їздити дуже довго.
Та вона і зараз бадьоро їздить) Основна проблема це кузова тільки. Моя звичайно не гнила, але вже є вогнища де починає іржавіти. Потихеньку шукаю і обробляю ці місця, часу поки що правда нема особливо