Сім'я обрала ось цей варіант:brela.com/lozo/4_a21k2.htm.
Почав листуватися з господинею з приводу резервування цього номера.Бабуся (а вона таки виявилося бабусею) написала, що готова цейномер залишити за мною, але треба попередньо заплатити 50 євро навказані нею реквізити, оскільки я їду до неї вперше. Гаразд, такігроші, це нормально і приступив до процесу бронювання. І тут, требасказати, зіткнувся з певними труднощами. Тільки ПриватБанк дає такуможливість через Приват24. Почав оформляти платіж, вносячи дані, щоскинула господиня. Після внесення всіх реквізитів, у додаткуавтоматично визначився на ту адресу банку, яку дала господиня.Скинув їй скріншот із запитанням чи може бути так, вона відповіла, що це не правильно, але відразу ж написала, що передоплата непотрібна і можна приїжджати без неї і на місці розрахуватися. Цемене звичайно влаштувало, бо треба сказати, що комісія заперерахування 50 євро за кордон становить майже 11 євро.
Після визначення місця проживання оформив страховку машини та нашімедичні страховки для виїзду за кордон. Останнє, напевно, можнабуло і не робити, але оскільки їхали на машині вперше, вирішивоформити і їх. Все разом обійшлося мені близько 46 євро на 2 тижні, з них страховка на авто майже 24 євро.Сигнальний салатовий жилет, запасні лампочки у фари.
Залишалося вирішити з угорською віньєткою. Ми планували їхатиспочатку на 7 днів, пам'ятаючи запасний варіант на 10 днів.Угорська віньєтка мінімальна на 10 днів (близько 11 євро) нас зачасом не влаштовувала, тому зупинилися на місячній (близько 15євро). Був варіант купити її за інетом, але на сайті помітив одиндрібний наїбос. Вважають вони євро за 264 форинти, хоча офіційнийкурс був на зразок 324 форинти за євро. Тому вартість віньєткивиходила десь на 2 євро дорожча. І саме за день до від'їзду сайтнакрився. Тому вирішив брати віньєтку на першій же заправці доУгорщини.
Виїзд був запланований на 3 години ночі 21 серпня. Заправив повнийбак газу та повний бак бензину. Безпосередньо перед виїздомпереклав усі телефони на пакети роумінгу Водафону. Собі та доньцівзяв пакет «Пол гіга в дорогу», а дружині «Роумінг як удома».Вибрав країну поїздки до Хорватії, не подумавши про те, щодоведеться їхати через Угорщину. І тому пакети включилися лише доХорватії.
За фактом, після зборів виїхали о 3.33 і за 25 хвилин були наукраїнсько-угорському кордоні на КПП «Тиса». Ну що тут сказати –море машин. Якщо говорити коротко, не вдаючись до подробиць, то напрохід кордону ми витратили 5 годин! Це при тому, що й наші таугорські митники працювали начебто швидко.
Вже перейшовши кордон, пристебнувшись і ввімкнувши ближнє світло мидоїхали до першої ж АЗС, купили там віньєтку за 4750 угорськихфоринтів, і рушили в напрямку автобану М3.
Їзда автобаном, це звичайно ж зовсім інші відчуття. Апарат видавав120 км/год за дозволених 130. На цій ділянці дороги машин небагатоі їхати можна досить вільно. На всьому протязі автобану розміщенімісця для відпочинку, на яких можна сходити до туалету (зазвичайбезкоштовно), помитися. На деяких розміщені АЗС, і можнаперекусити. На один із таких ми й заїхали. Там же помітив інаступний дрібний наїбос. Вхід до туалету платний. На табличцінаписано 100 форинтів = 1 євро. При тому, що курс 324 форинти заєвро. Хоча, звичайно, якщо припече віддаси і євро. Поруч роблятькаву і там курс уже 309 форинтів за євро. При цьому скрізьбезкоштовний вайфай.
Десь о 12-й годині ми почали під'їжджати до Будапешта. Менепопереджали досвідченіші водії, що швидше їхатиме через місто, бона об'їзній дорозі майже завжди пробки. Але я вирішив, що меніточно пощастить і поїхав об'їзною. І звісно потрапив у пробку, бойшли ремонтні роботи. Ну як потрапив, дві смуги з трьох практичностояли, а третя крайня, куди я і влучив рухалася зі швидкістю 30км/год. І так ми їхали кілометрів 10 мабуть. Потім уже виїхали замісто швидкість нормалізувалася і ми знову рвонули. Через 564 кмїзди наш рідний газ у машині закінчився. У обсязі бака у 42 літри, витрата виявилася дуже нічого.До кордону з Хорватією залишалосяблизько 70-80 км, вирішив не заправлятися газом в Угорщині, тому щовін там коштує 250 форинтів за літр, а в Хорватії має бути дешевшим (бензин і дизель, навпаки в Угорщині дешевшим). Близько 15-ї годиниза місцевим часом, через 7 годин шляху та 3-х зупинок «дотягнув» набензі до кордону з Хорватією. На КПП став на ворота All pasports істав чекати. Поруч майже не затримуючись проїжджали машини громадянЄвросоюзу, показуючи митникам свої паспорти. До нас підійшли лишетоді, коли назбиралося 5-6 не євросоюзівських машин. Забралипаспорти та техпаспорт на машину, подивилися страховку на машину тавсе. До багажника навіть не заглядали. Хвилин за 15 повернулипаспорти, попрощалися і всі. Ми поїхали до Хорватії. Десь через1-1, 5 км з'явився перший пункт оплати хорватських автобанів —cestarina. . Ну що сказати, після нудної та одноманітної Угорщининавколишній ландшафт кардинально змінився. Приїхавши на першу АЗСвирішив заправитися газом, який там коштує 4, 65 куна. Заправлятисядоведеться самому, ніхто не підходить як у нас і не робить це. Тутє одна особливість, яку я не знав. Після встановлення пістолета вперехідник треба натиснути на певну кнопку і тримати її дозакінчення заправки. Щойно відпустиш її подача газу припиняється.Заправивши 41, 48 літра, пішов розраховуватися. Оскільки готівковихкун у нас не було, довелося розрахуватись у євро – 26, 6 євро заповний бак газу. Тут же вирішили купити коли, щоб трохипідбадьоритися. Збадьоритися вдалося - літрова колу 14 кун! Заправившись ми рвонули далі. Саме рвонули, бо машина нахорватському газі набула нових можливостей. Якщо раніше 120 км/годбув комфортною швидкістю, то тепер вичавлюючи з неї цілих 140км/год я відчував, що це ще не межа і вона здатна на більше.Щоправда вирішив не ризикувати бо обмеження в 130 км/год все-таки єі його треба дотримуватись.
У нас офігенно красива природа. Але те, що я побачив у Хорватії, навіть їдучи автобаном, мене просто вразило. Навколо настількикрасивий пейзаж, що постійно змінюється, що я перестав відчувативтому. При тому, що якість автобану, порівняно з Угорщиною, судячиз суб'єктивних відчуттів покращала. Над автобаном з'явилися мостидля переходу тваринами, красиві та різні за довжиною тунелі. Десьчерез 97 км відрізка автобану, на під'їзді до Загреба, з'явивсяпункт оплати за автобан. Вручив касиру отриманий раніше талончик, той порахував вартість і видав ціну трохи більше 44 кун. Оскількикун у нас ще не довелося віддати більше 6 євро за дорогу. Здачуприродно отримали у кунах. Далі кілька десятків кілометрів пооб'їзній Загреба і знову пункт оплати.Знову талончик і далі 440 км.до пункту призначення. Проїхавши ці кілометри офігенно красивоюкраїною, зробивши одну зупинку щоб перекусити (картопля-фрі+куриннефрикасі+пиріжко=74 куни (більше 10 євро) ми вже в темряві доїхалидо потрібного нам з'їзду з автобану. До цього я майже некористувався навігатором maps.me), все організовано так, що дорожнізнаки непогано ведуть по автобану в потрібному напрямку, тутдовелося стежити за дорогою по ньому. 36 євро за дорогу.
пункт оплати Загреб
За навігатором та безкоштовною (але за якістю не гіршою) дорогою мидісталися пункту призначення – села Брела., з моменту перетинуукраїнсько-угорського кордону, з урахуванням зупинок, пробок біляБудапешта, хорватського кордону, ми подолали шлях за 14 годин іблизько 22 години за місцевим часом опинилися на місці, там насзустріли та поселили у вибраний нами номер.
Ранком, поки мої дами спали, я зробив перший вихід у містечко.Точніше спуск, тому що містечко знаходиться на горі і збудованоярусно. Вулиця знаходиться над вулицею. Вище містечка проходитьшосе, що йде далі на Макарську. Слів немає, як гарно. Види простоприголомшливі. Дорогою знайшов уже працюючу пекарню і зрозумів щопотрапив. Ховати дуже хотілося, а тут ще свіжі булочки. Понабираврізних, ціна в середньому 10 кун. Разом 58 кун за перший сніданок.І так майже кожен наступний день. Щоб потрапити в центр або на пляждоводиться спускатися сходами. Ну чи можна по вулиці, але цедалеко.
сходинки на пляж 1
сходинки на пляж 2
сходинки на пляж 3
сходинки на пляж 4
сходинки на пляж пляж 5)
Коли мої прокинулися ми зібралися на пляж. За порадою друзіввибрали найкращий, але й найдальший від нас пляж – Пунта Рата, якийу 2004 році увійшов до десятки найкращих пляжів у світі (такнаписано на табличці на цьому пляжі). Відчуттям від прибуття напляж так воно напевно і є. Дрібна галька, сосни, що спускаються надчастиною пляжу, чиста і тепла вода… сюди варто було їхати стількичасу та стільки кілометрів. Море задоволення море. Один мінус цьогопляжу - щоб зайняти гарне місце під соснами треба приходитигодинника о 7-8 ранку, інакше будеш на сонці. Народу багато потімприходить і сидять впритул один до одного. Тому потім ми побували іна інших пляжах, зацінили обстановку і там. Зрештою, зупинилися натому, що був найближчим до нас. І народу було менше і спокійніше, хоча сосен було мало.
Щоб не ходити туди-сюди з пляжним приладдям залишали їх прямо напляжі. Приходили за кілька годин і знаходили все на своєму місці.Ніхто їх не чіпав.Розглянувшись навколо та вловивши тенденціїмісцевих відпочиваючих, ми зрозуміли, що прийшли сюди злегка непідготовленими. Тому довелося усувати недоліки вже по ходу, розлучаючись з місцевою валютою, яку ми заздалегідь придбали угосподині за курсом 7, 2 куна за євро (і, як виявилося, це був щенепоганий курс). Дружині та доньці було придбано гумове взуття дляходіння по гальці та плавання в морі по 70 кун (я гордо відмовився, але наступного дня був покараний за гординю і купив собі простішеза 45 кун), розкладний лежачок для пляжу за 50 кун, надалі танадувний матрац, за 70 кун. Можна було звичайно й заощадити, обійшовшись без спецвзуття, але на інших пляжах де ми були, ходінняпо гальці і навіть стояння на ній приносило некомфортнівідчуття.
містечко 3
пляж
пляж 2
пристань
теж пристань
вона ж
доріжка до пляжів
пляжик
дах нашого номера праворуч вгорі
< Побувши до обіду на пляжі і купувавшись у прозорій, теплійта солоній воді Адріатичного моря, ми вирушили шукати ресторанчикщоб поховати. Хоча шукати неправильне слово. Їх повно навколо набудь-який смак. Ми собі облюбували ресторанчик HRAST. Здебільшогохавали у ньому. Середній чек для 3-х осіб за обід 230-250 кун. Їлияк традиційні для нас страви, наприклад куряче філе та картоплюфрі, так і місцеві – плескавицю (м'ясо схоже на гамбургер із сиромфета всередині), тунець зі шпинатом, спагетті з морепродуктами, шопський салат. Найдешевшою виявилася піца – від 40 кун. Маленькапляшечка коли (0, 25 мл) – 17 кун! Спробували і рибу дорадо - 110кун за штучку. З супів – мінестроні за 32 куни (я розчарований) ітак званий яловичий за таку саму ціну. Середня страва 70-80 кун.Меню написано, як правило, кількома мовами, в т.Ч. І російською.Щоправда, наприклад, в одному меню бачив переклад розділу десертівтакий:desert – пустеля. 7 кун, у склі вже 15 кун, колу 2 літри –14-16 кун, 4 сосиски – 16 кун, 3 помідорки – майже 6 кун, консервиз тунцем – від 16 кун, пачка асорті горішків – 46 кун. Морозиво напляжі – кулька 10 кун, але тут вони не розмінювались на дрібниці ікулька виходила великою. Півкіло фініків – 25-30 кун. Якщо рвонутина машині в Макарське за 10 км, то в супермаркеті реально взяти всена 20% дешевше. Можна звичайно і заощадити на хавчику, готуючи їстивдома. Ми брали із собою каші різні, рис. Але за фактом готуваливдома рази 2 загалом.
З приводу обміну валюти тут звичайна історія для курортних місць. Умагазинчику обмінник із курсом 7, 1 куна за євро, за поворотомтуристична контора змінює вже по 7, 18 кун за євро, господиня намміняла по 7, 2. У банку курс ще краще, напевно, але туди я недійшов.
Один раз зняв 100 кун зі своєї картки у банкоматі. Баланс - мінус427 грн.
Брела – курорт насамперед сімейний. Повно дітей різного віку, багато людей похилого віку. Як такої нічного життя, дискотек чинічних клубів нема.
Крім власне хорватів, якщо судити по машинах, також багатобоснійців, німців, поляків, чехів, словаків. В основному різніхетчбеки, джипів або лексусів не бачив. Багато свіжих Рено Каптюрна хорватських номерах.
Бачив львівські, івано-франківські, дніпровські та київськімашини.
На третій день нашого перебування, у суботу, трапилося техногеннеНП. На початку нашої вулиці прорвало трубу із водою. Чесно кажучи, я вже засмутився, бо за нашою традицією, ремонт міг би затягтися допонеділка. Але ні, приїхали фахівці розрили і почали усуватипротікання. У цей час пожежні машини підвезли технічну воду длятого, щоб туалетом користуватися. До кінця дня все було готове, ввечері пожежники помили вулицю.
28 вранці було заплановано виїзд додому. Напередодні попередивгосподиню, що їдемо. Вона запитала, чи все було добре, подякуваланам за те, що зупинилися в неї і презентувала пляшечку місцевоговина.
На зворотній дорозі закінчився газ, вирішив заправитися, аленесподівано зіштовхнувся з такою проблемою. Заїхав на першузаправку – немає газової колонки, на другий є – але не могли меніпідключити пістолет, щось у них заїдало, на третій не було газу. Ітільки на четвертій, через 160 км від Брели я заправив повний бак -чомусь 39 літрів струму влізло. Може, тому що гори. З самого ранкусвітило сонце, через годинку 2 нашого шляху стало пригрівати.Заїхали в тунель завдовжки майже 6 км, виїхали з нього – туман, холод, вогкість. Так їхало кілометрів 60-70. Потім знову тунель 5км, виїхали – знову сонце та спека. І найкрасивіша природа довкола.Щодо грошей – ті самі витрати – спочатку 25 євро за газ, потім 36євро за дороги. Вирішив заправитися газом наприкінці Хорватії.Докачав 30 літрів до того, що було в баку. Плюс 19 євро у витрати.Прибули на хорватсько-угорський кордон. Знову ми стоїмо, європейціїдуть. В ту ж чергу затесалася дніпровська машина. Може, випадково, може вирішили закосити. Не вийшло. Їх висмикнули з черги убік надодаткову перевірку. У нас знову забрали паспорти та техпаспорт.Хвилин за 10 нам їх віддали, і ми поїхали до Угорщини.
Цього разу вирішив їхати через Будапешт, тим більше навігатормалював не складний маршрут. Але не тут було. Десь протикав повороті заїхав не туди. Щоправда таки виїхали якось і помчали М3 додому.На звороті їхав швидше і Логан подекуди виглядав дуже гідно, хоч ібув навантажений, але під 130 валив. Ще раніше помітив такуособливість:для виїзду на автобан є додаткова смуга, яка має всього100-200 метрів. Але машина, виїжджаючи на автобан і рухаючись цієюсмугою в кінці її не зупиняється, а включає поворотник і їде наосновну смугу. І її пускають ті, що вже їдуть на автобані. Для менеспочатку це було незвично. І ще одне:рухаючись у другій смузі, обганяючи фури або легкові машини, що повільно рухаються, я подовгузависав на цій смузі, не маючи можливості піти вправо. При цьомуззаду мене наздоганяли потужніші апарати класом вище. Але ніхтомені не моргав фарами, сигналив чи махав руками. Усі ніби всерозуміли. Це було дивно.
Нарешті ми почали під'їжджати до угорсько-українського кордону дом.Захонь. Пам'ятаючи про 5 годин очікування тиждень тому яналаштовувався на такий самий час. Але диво. На кордоні у бікУкраїни нікого не було. Угорську митницю пройшли за 5 хвилин, нашуза 10. Через півгодини ми вдома. Чи поїду я знову до Хорватії? Звичайно, так.
Коментарі6
Отличные фотки и рассказ.поставил 2 лайка😜
Попробуй в следующем году Албанию. Мы в этом году там отдыхали. Будешь приятно удивлён. Море тоже, цены дешевле украинских!
Я уже давно открыл для себя Хорватию и всегда всем рекомендую. Реально райское место ;)))Спасибо за актуальные цены. Как раз собираюсь ехать в Башку! ;))
Хорошо написано, дочитал, но веди все расчеты в евро (курс указывай), а то пересчитывать устал)))
Был в Черногории в конце августа, брал машину на прокат, хотели доехать до Хорватии, но не хватило времени, всего на неделю тур был…очень жаль. За автора рад!
Поскольку это наше первое путешествие на машине прикупил огнетушитель, знак аварийной остановки, аптечку, сигнальный салатовый жилет, запасные лампочки в фары.Я худею-это должно быть в каждой машине с первого дня покупки.Как так-то?Немного и места в ...