https://megadriver.org/p1084109-kriz-kavkaz-tranzitom
З'явилася ідея не повертатися назад вже пройденими дорогами, арушити кудись далі... Кудись далі це означало або вниз від Дербентавздовж Каспійського моря, або вгору через Калмикію іАстрахань.Варіант вниз має на увазі тривалу поїздку, варіант вгоруце шлях у бік будинку, тому недовго ми вагалися, вирішено булоїхати через Астрахань Для відвідування було заплановано два місця, Астраханська пустеля, і найбільший в Європі буддійський монастир, що знаходиться в Елісті, столиці Калмикії. Будь-яких планів покілометражу, ми досить швидко, по цілком прийнятному асфальтуспокійно котили у бік Астрахані.Природно в навігатор був забитийтрек дорогами, максимально наближеними до узбережжя.І як наслідок, десь о дев'ятій вечора, коли вже почало сутеніти, асфальтзакінчився, і ми вдерлися на якусь степову дорогу, яка по картіписалася, але в реалії являла собою піщаний напрямок у безкрайньомустепу. Але коли нас лякали подібні речі? Типу відсутності дороги.Та ніколи. Не злякалися і цього разу.
Плюс за пару годин до цього, під час спілкування з черговим постомДПС, який навіть замахав на мене руками, коли я став показуватийому документи, на кшталт, навіщо, ми ж люди, давай просто розкажизвідки і куди їдете ... Так от, ці хлопці сказали що проїхати "короткою" дорогою для нашої машини праці не складе.
Так що ми не вагаючись заглибилися в піщані нетрі, розраховуючипроїхати кілометрів 20 30 до безпритульних місць, і зупиниться нанічліг.
Щоб усе найцікавіше побачити при світлі дня.
Рішення було правильне
< /p align="justify"> Вранці ми прокинулися дуже рано, менінетерпляче хотілося вирушити далі, тому що якщо гори в різнихваріантах я вже бачив, то степові простори, а особливо пустеля, досі були чимось незвіданим. Тому з особливим інтересом я виглядавнові горизонти, небачені мною раніше, і від цього ще цікавіші.
Так, рух степом це щось особливе.
< /
Мені це нагадало нашу зимову подорож до Нар'ян Мар. Нещадний, гуманніший до людини, що не обпалює і загрожує чимосьнепередбачуваним. Раннє ранок поступово змінилося спекотнимполуднем, а ми так само розмірено продовжували наше неспішнепересування по степових просторах.
У процесі спостереження за навігатором виявилася цікаваособливість. Висота над рівнем морем, яку ми звикли бачити+ТоТамМетров, в даному випадку дорівнювала - 15 метрів ... Це булозабавно усвідомити, розуміючи, що ми рухаємося по тому, що колисьбуло дном Каспійського моря. Величезна кількість черепашок, якихосьуламків равликів, які встеляли всю поверхню степу, хоч і булиприховані килимом рослинності, наочно підтверджувало це.
Де то годині до 12 дня картина дещо змінилася. Ми досягли ділянкистепу, де мабуть уночі пройшла неслабка злива, і пил змінивсябрудом…
Брудом і чималими такими калюжами… Ох і увірвався я ж у цікалюжі.))) Вирішивши типу помити машину знизу, я вривався в цікалюжі як носоріг, природно вода з брудом летіли вище за дах, щоприводило мене в дику радість. Як наслідок у кожну наступну воднуперешкоду я вривався все більш і більше невимовному захваті, і цяводна вакханалія тривала рівно доти, поки я не звернув увагу навольтметр…
> Він показував рівно 12, 4 вольта. Це було сумно. Стало ясно, щоводні процедури швидше за все призвели до загибелі генератора. Як яприпустив тоді. Огляд підкапотного простору виявив добре вимитийдвигун разом з усім навісним обладнанням. Сяючий прямо. Алегенератор не генерував. Факт залишався фактом. Розуміючи, що мій110 амперний акумулятор, дозволить моєму дизельному невибагливомумотору дотягнути нас 120 км, що залишилися. До Астрахані внавігатор був забитий новий трек. І з інтересом вивчаючи навколишніпейзажі, несподівано було виявлено два цікаві факти…
Перший це дикий корабель пустелі, який Таня відважно вирушилафотографувати.
А друге, це оживши після припинення купання гена, знову веселовидає ампераж. Природно настрій швидко покращився, і ми зновупомчали у напрямку до Бажаної Астраханської Пустелі. > Сам пошукшляху до цієї пустелі той ще квест. В інтернеті досить багатопосилань і фотографій бархана Великий Брат, який є однією звизначних пам'яток Астраханської пустелі. І є навіть гугл карти, які б'ють це місце. Але, природно, під'їздів та доріг до ньогонемає… Ні, тому що їх немає. Або вірніше вони є, але їх десятки, івони все ведуть у різних напрямках…
Вирішивши ломиться напролом, ми тупо пішли з траси між Астраханнюта Елістою, і поперли круто вгору. Назустріч ряду невеликих, як намздавалося озер, які ми мали намір швидко подолати. Вгору відТуркменки як нам бачилося… ще трохи і… Ось із цим «швидко подолати»майже відразу виникли складнощі. Дороги були різні, вониперепліталися, перетиналися, губились у траві. Деякі були відміннонакатані, але через півкілометра могли впертися в незайману траву, або озеро. І зникнути. Відводило кудись убік.
Однак пустеля відчувалася навіть на тлі озер. Колись озерами явнопочало перевищувати справді існуючі водоймища.
Озеро настільки велике, що трактори здаються маленькимикомашками
Деякі з них були настільки великими, що ми спостерігаливидобуток солі, яка полягала в тому, що кілька тракторів якимисьдраглайнами згрібали верхній шар солі у величезні купи, а ті, усвою чергу, піддавалися подальшій переробці, сенс якої я так докінця і не розгадав.
Так само як і те, чому ті рідкісні загони для худоби, і невеликібудинки людей, які там живуть, так звані «точки», обов'язковознаходяться прямо в центрі піщаних майданчиків. Адже розумно було ббудувати їх не тут, а десь поряд, там де є трава та чагарники.Відповідь на це питання була отримана пізніше, і вона булаабсолютно несподівана.
Але про це потім.
> І щодо рослинності.
Якщо до цього нас скрізь оточувала нехай і невисока, але яка ніякатрава. Приховує величезних павуканів, і відморожених коників, якібезперервно бомбардують УАЗа своїми тілами.
Те тепер стали з'являтися і відверто піщані ділянки. А ще черезякусь кількість кілометрів пройдених нібито у бік Великого Брата, почало вимальовуватися щось, чого ми прагнули. Побачити івідчути.
Але все-таки це було не те.
Ми ломилися і ломилися вбік точки на навігаторі, але підходу до неїне було. Адже так хотілося опинитися саме серед безкраїх пісків.асфальту, було вирішено припинити пошуки легендарного оксамиту.Томувже звично проклавши трек по азимуту до траси ми дещо засмучені такі не досягнутою метою поїхали в зворотному напрямі.
І ось тут наше метання по пустелі в пошуках пустелі виявилосявинагороджено сповна...
Переваливши через невелику гірку, ми несподівано вперлися в це…
Про великий бархан ми вже не згадували.
Вона справді існує.
І ось тут, зустрівши місцевого хлопця на 469 УАЗі, і розмовляючи зним, було отримано відповідь, чому будинки та загони стоять уцентрі цих піщаних барханів.
Тому що саме через ці точки, на яких влаштовувалися місцевіпоселенці, і влаштовували тут загони для худоби, ця пустеля ірозростається. Тобто вівці та корови в процесі своєї годівлівиїдають всю траву, як наслідок цього зневоднений палючим сонцемпіщаний ґрунт починає активно вивітрюватися, переміщатися. Новатрава просто не встигає вирости, тому що корівки не дрімають, і недають їм жодного шансу закріпитися в цьому й так не дуже гостинномупіску…
Таким чином, як пояснив нам місцевий, після п'яти-шості роківіснування точки, навколо неї утворюється новий шматочокАстраханської пустелі… Але в будь-якому випадку вона є, вонацікава, і ми отримали величезне задоволення бороздячи її вздовж івпоперек. Незабаром ми натрапили на район, у якому інтенсивновелася діяльність людини.
І тут уже була досить накатана дорога, яка довела нас до траси.
>
Після цього нам залишалося лише відмахати кілометрів 260 до Елісти, останнього пункту який ми мали намір відвідати. Що й було виконанонаприкінці цього насиченого дня.
Наступного дня було відвідування найбільшого в Європі буддистськогомонастиря.
< br/>І потім шлях додому.
Ще одна подорож закінчена.
Але мені знову хочеться їхати…
"ми несподівано вперлися в це…
Про великий бархан ми вже не згадували.
Вона справді існує. І тут, зустрівши місцевого хлопця на 469УАЗі, і розмовляючи з ним, було отримано відповідь, чому будинки ізагони стоять у центрі цих піщаних барханів.
Тому що саме через ці точки, на яких влаштовувалися місцевіпоселенці, і влаштовували тут загони для худоби, ця пустеля ірозростається.
< Тобто вівці та корови в процесі свого годування виїдають всютраву, як наслідок цього зневоднений палючим сонцем піщаний грунтпочинає активно вивітрюватися, переміщатися. Нова трава просто невстигає вирости, тому що корівки не дрімають, і не дають їм жодногошансу закріпитися в цьому й так не дуже гостинному піску…
Таким чином, як пояснив нам місцевий, після п'яти-шості роківіснування точки, навколо неї утворюється новий шматочокАстраханської пустелі… Але в будь-якому випадку вона є, вонацікава, і ми отримали величезне задоволення бороздячи її вздовж івпоперек. Незабаром ми натрапили на район, у якому інтенсивновелася діяльність людини.
І тут уже була досить накатана дорога, яка довела нас до траси.
>
Після цього нам залишалося лише відмахати кілометрів 260 до Елісти, останнього пункту який ми мали намір відвідати. Що й було виконанонаприкінці цього насиченого дня.
Наступного дня було відвідування найбільшого в Європі буддистськогомонастиря.
< br/>І потім шлях додому.
Ще одна подорож закінчена.
Але мені знову хочеться їхати…
"ми несподівано вперлися в це…
Про великий бархан ми вже не згадували.
Вона справді існує. І тут, зустрівши місцевого хлопця на 469УАЗі, і розмовляючи з ним, було отримано відповідь, чому будинки ізагони стоять у центрі цих піщаних барханів.
Тому що саме через ці точки, на яких влаштовувалися місцевіпоселенці, і влаштовували тут загони для худоби, ця пустеля ірозростається.
< Тобто вівці та корови в процесі свого годування виїдають всютраву, як наслідок цього зневоднений палючим сонцем піщаний грунтпочинає активно вивітрюватися, переміщатися. Нова трава просто невстигає вирости, тому що корівки не дрімають, і не дають їм жодногошансу закріпитися в цьому й так не дуже гостинному піску…
Таким чином, як пояснив нам місцевий, після п'яти-шості роківіснування точки, навколо неї утворюється новий шматочокАстраханської пустелі… Але в будь-якому випадку вона є, вонацікава, і ми отримали величезне задоволення бороздячи її вздовж івпоперек. Незабаром ми натрапили на район, у якому інтенсивновелася діяльність людини.
І тут уже була досить накатана дорога, яка довела нас до траси.
>
Після цього нам залишалося лише відмахати кілометрів 260 до Елісти, останнього пункту який ми мали намір відвідати. Що й було виконанонаприкінці цього насиченого дня.
Наступного дня було відвідування найбільшого в Європі буддистськогомонастиря.
< br/>І потім шлях додому.
Ще одна подорож закінчена.
Але мені знову хочеться їхати…
"і не дають їм жодного шансу закріпитися в цьому і так не сильногостинному піску…
Таким чином, як пояснив нам місцевий, після п'яти-шості роківіснування крапки, навколо неї утворюється новий шматочокАстраханської пустелі…
/>
Але в будь-якому випадку вона є, вона цікава, і ми отрималивеличезне задоволення бороздячи її вздовж і впоперек.
Незабаром ми натрапили на район, в якому інтенсивно веласядіяльність людини. >
І тут вже була досить накатана дорога, яка довела нас до траси.
Після цього нам залишалося всього лише відмахати кілометрів 260до Елісти, останнього пункту котрий ми мали намір відвідати. Що йбуло виконано наприкінці цього насиченого дня.
Наступного дня було відвідування найбільшого в Європі буддистськогомонастиря.
< br/>І потім шлях додому.
Ще одна подорож закінчена.
Але мені знову хочеться їхати…
"і не дають їм жодного шансу закріпитися в цьому і так не сильногостинному піску…
Таким чином, як пояснив нам місцевий, після п'яти-шості роківіснування крапки, навколо неї утворюється новий шматочокАстраханської пустелі…
/>
Але в будь-якому випадку вона є, вона цікава, і ми отрималивеличезне задоволення бороздячи її вздовж і впоперек.
Незабаром ми натрапили на район, в якому інтенсивно веласядіяльність людини. >
І тут вже була досить накатана дорога, яка довела нас до траси.
Після цього нам залишалося всього лише відмахати кілометрів 260до Елісти, останнього пункту котрий ми мали намір відвідати. Що йбуло виконано наприкінці цього насиченого дня.
Наступного дня було відвідування найбільшого в Європі буддистськогомонастиря.
< br/>І потім шлях додому.
Ще одна подорож закінчена.
Але мені знову хочеться їхати…
Коментарі
Поки немає коментарів — будьте першим.