Відкладена навесні подорож на Кавказ, вдалося реалізувати влітку.Враховуючи, що ніхто з нас не був раніше в цих місцях, враженьвеличезна кількість. І всі виключно позитивні.
Для переходу кордону цього разу вибрали дещо віддалений відвеликого міста пункт, до якого ведуть дуже розкидані дороги. Машинбуло неміряно, в основному WV b4, в яких чомусь волею виробникавиявився 100 літровий бензобак, і які натовпом ганяють від заправкив РФ, до найближчого села в Україні по п'ять разів на день кожен., так що просто приймемо це як є, і будемо тупо стояти в черзі.Так миі зробили.
Щоб більше не повертатися до цієї теми, скажу що соляркоюзаправлявся я за ціною рівно вдвічі меншою ніж Напевно, якийсьТигуан від цього б покинув колеса, але наш Франкінштейн нормальноперетравлював цю пекельну суміш навіть на висотах більше 2000метрів. Чорним димом звичайно плювався, але тим не менш їхав.Навігатор показував позначку більше 2000 метрів досить часто.Частина шляху пролягала по трасі Москва-Ростов, і природно трасаДон була такою ж як зазвичай . Права смуга забита фарами, зішвидкістю 90 км/год. Ліва "живчиками" несуть зі швидкістю 110…
Пишу в лапках, бо після наших доріг, на яких відсутній контрольшвидкісного режиму радарами, оскільки ці радари скасовані, меніреально дико було бачити машини, які у нас я максимум чувпролітаючих повз. Я маю на увазі, що у нас будь-хто при бажанні таможливості може дозволити собі валити 180 і більше. Тому порш, щовиконує обгін УАЗу на швидкості 110 км/год., за моєї швидкості 100км/год., викликав у мене стрес. Це реально факт.
Тим часом при бажанні знайти що-небудь цікаве можна навіть наасфальті, чому підтвердженням є музей автомобілів, що знаходитьсяпрямо біля траси, в одному з невеликих містечок.
> У черговий раз переконався, що все пізнається порівняно
Але траса Дон для нас тривала не довго, і скоро ми зійшли з неїубік. План маршруту був такий, щоб максимально минаючи великіасфальтові дороги, досягти Дербента. Намагатись побачити зсерединицей шматочок землі, в якому ми ще жодного разу не були. Планвдалося реалізувати на всі 100 відсотків. Першим пунктомпризначення був високогірний курорт Домбай, що знаходиться вКарачаєво-Черкесії. Це була наша найвища, і мабуть найкомфортнішаточка цієї подорожі. Відвідали ми її саме через її високогірнерозміщення, і вона повністю виправдала наші очікування. Льодовик, що лежить під тобою, справляє враження
Переночувавши одну ніч у готелі, вранці ми вирушили до Чечні. Намірзаночувати в Грозному, ми досить швидко проїхалиКабардино-Балкарію. Хоча досить швидко це досить умовно, тому що минамагалися пересуватися максимально віддалено від основнихасфальтових доріг. Тобто скрізь, де можливо, намагалися робити гакчерез гори, виглядаючи по картах старі дороги, і намагаючисьрухатися виключно ними. Найчастіше це вдавалося, і результатом булигоризонти, які реально змушували зупинятися, і подовгу дивитися наце., було безліч постів . При цьому переважно постів змішаних, дебули присутні й військові та поліція. Нам як іноземним громадянамна кожному з таких КПП доводилося проходити паспортний контроль, щоіноді супроводжуються оглядом автомобіля. Але все це булозрозуміло, проходило коректно та шанобливо. У себе подивитисянічого? "
На що слідувала традиційна відповідь:
" У себе всі вже подивилися."
Правда в нашому випадку ще частенько звучало питання: "ну як там увас? "
Відповідь моя була стандартна і дуже правдива:
"задовбала вся ця х ... Ня. Жити спокійно не дають простим людям. Ів нас те саме… Реально набридло…"
Рухаючись таким чином, пізно ввечері ми в'їхали до Грозного, столиці республіки Чечня. Не хочу вступати в жодні дискусії проминуле і сьогодення цього місця, просто скажу свою особисту думку.З того малого, що мені вдалося побачити, я зробив висновок, щожителі цього міста дуже люблять і пишаються ним. Чи не награно ібез примусу. Просто так.
Сам Грозний справив враження своєю дисципліною та порядком. Готельв якому ми зупинилися був вище за всілякі похвали, все на високомурівні, ввічливо і приємно. Але на наступний ранок наша цивілізованачастина маршруту закінчилася, і ми впритул підійшли. До того, заради чого сюди приїхали. Відсутність доріг, і присутністьнапрямків. Спустилися вниз від Грозного, і проскочивши трасу Е 50, ми попрямували вглиб гірського масиву, маючи намір досягти Дербентідучи напівзакинутими дорогами, які петляли через численні, алемалолюдні села на схилах гір.
Спочатку нас чекало деяке розчарування. Справа в тому, щотериторією Чеченської республіки, аж до самого Дагестану, булапробита свіжа дорога з ідеальним асфальтовим покриттям.
Нова дорога прорізала схил гори, і ще не виглядає чимось своїм.Поки вона тут чужа. Проклали її для своїх потреб начебто яквійськові, але незважаючи на величезну кількість військовихблокпостів, багато цивільних машин користуються цим шляхом, і митеж не стали винятком. Відмахавши таким чином кілька десятківкілометрів по новому чорному асфальту ми нарешті досягли кордонуДагестану. Тут різко, як ножем відрізано, цивілізоване покриттяскінчилося. І ми отримали те, за чим їхали…
Ось тут справді час завмер.
Ми пересувалися як на машині часу. Я розумів, що будови повз якіприїжджаю, люди, що виглядають з вікон і воріт, вони такими ж булиі двісті років тому.
А може бути й триста. Протискаючись між кам'яними будинками, щовросли в скелі, я не до кінця був упевнений, що їду саме по дорозі, а не потрапив уже комусь на подвір'я. І лише розуміння того, щоколи дорога увійшла до села, тобто де-небудь вона повинна і вийти, утримувало мене від того, щоб розвернутися і почати шукатиоб'їзд.
Об'їзд якого немає.
Тому що це і є дорога.
Через якийсь час і якусь кількість кілометрів прийшло розуміннятого, що мости, які часто трапляються через численні струмки тарічки, вузькуваті для УАЗа. Стало зрозуміло, що їх будували давно, ще з розрахунку на вози. Про жодні Камази мови бути не могло. Ізараз по них протиснеться максимум Газель, що підтверджує і їхконструкція, що є кам'яними арками без будь-яких металоконструкцій.Плюс часте відсутність навіть ліній електропередач уздовж цихдоріг, так а дозволяло поринути у якесь глибоке минуле цихмісць.
Звичайно це стосується лише якихось віддалених містечок Дагестану.І в ньому набагато більше куточків, де в кожному селищі є заправка, нехай і паливом місцевого розливу, але для автомобілів. Іцивілізація щільно і невідворотно проникла майже в усі куточки цієїкрасивої та стародавньої країни, але в той же час нам вдалосязнайти містечка, де, як і сотні років тому після заходу сонця, мовчазні гори слухають ті ж пісні Мулли, як і кілька столітьтому…< br/>
А що стосується людей, які народилися і винесли в цих місцях, товсе, що я чув про Кавказьку гостинність і привітність, нам довелосявипробувати на своєму прикладі.
/>
Протягом цих 300 км, які ми рухалися крізь гори, в якийсь моментнавігатор здався, і ми просто рухаючись вперед опинилися умаленькому селищі на черговому схилі гори. І саме там намзагородило дорогу сільське весілля…
Шансів продовжити рух уперед не було взагалі.
Від слова взагалі…
Від випивки вдалося відмовитись, переконавши всіх, що я за кермом, і нам необхідно доїхати сьогодні до Дербента. Але жодними словамине описати ту ненаграну привітність, щиру радість цих чудових людейнам, абсолютно випадковим людям на їхньому святі. Кілька годинпроведених з ними, пронеслися абсолютно непомітно, і я нескінченнодивувався всієї цієї доброти та веселощів. Зізнаюся чесно, у нашомужорсткому світі я вже звик отримувати такі емоції від спілкування знезнайомими людьми.
Дякую їм усім, і персонально Магомету та його синові РуслануРамазанову.
Знову ж таки, може це шматочок айсберга, і все зовсім негаразд. Алея описав те, що побачив і відчув. Чому був свідком.
Але цей етап шляху теж закінчився, ми рушили далі. До вечорадругого дня цього гірського маршруту ми нарешті дісталися Дербента.Шлях який асфальтом зайняв би кілька годин, ми проходили дві доби.Але це була доба, кожна година якої була наповнена і втомою відруху по розвинених дорогах.
І приголомшеністю від нових горизонтів./p>
Сам Дербент це звичайно давнє історичне місце. Але природнозаповнені людьми, туристами. І відповідно всією тією метушнею, відякої ми власне і намагаємося зробити весь час.
Ось таке основне враження від цього маршруту.
Поверненню буде виділено окрема частина, оскільки там був невеликийзаїзд до Астраханської пустелі. Який вилився в щось непередбачене, що заслуговує на окрему розповідь.
А так, одні позитивні емоції.
Усім причетним до цього, дякую.
"
Дякую їм усім, і персонально Магомету та його сину РуслануРамазанову.
Знову ж таки, може це шматочок айсберга, і все зовсім не так. Але яописав те, що побачив і відчув. Чому був свідком.
Але цей етап шляху теж закінчився, ми рушили далі. До вечорадругого дня цього гірського маршруту ми нарешті дісталися Дербента.Шлях який асфальтом зайняв би кілька годин, ми проходили дві доби.Але це була доба, кожна година якої була наповнена і втомою відруху по розвинених дорогах.
І приголомшеністю від нових горизонтів./p>
Сам Дербент це звичайно давнє історичне місце. Але природнозаповнені людьми, туристами. І відповідно всією тією метушнею, відякої ми власне і намагаємося зробити весь час.
Ось таке основне враження від цього маршруту.
Поверненню буде виділено окрема частина, оскільки там був невеликийзаїзд до Астраханської пустелі. Який вилився в щось непередбачене, що заслуговує на окрему розповідь.
А так, одні позитивні емоції.
Усім причетним до цього, дякую.
"
Дякую їм усім, і персонально Магомету та його сину РуслануРамазанову.
Знову ж таки, може це шматочок айсберга, і все зовсім не так. Але яописав те, що побачив і відчув. Чому був свідком.
Але цей етап шляху теж закінчився, ми рушили далі. До вечорадругого дня цього гірського маршруту ми нарешті дісталися Дербента.Шлях який асфальтом зайняв би кілька годин, ми проходили дві доби.Але це була доба, кожна година якої була наповнена і втомою відруху по розвинених дорогах.
І приголомшеністю від нових горизонтів./p>
Сам Дербент це звичайно давнє історичне місце. Але природнозаповнені людьми, туристами. І відповідно всією тією метушнею, відякої ми власне і намагаємося зробити весь час.
Ось таке основне враження від цього маршруту.
Поверненню буде виділено окрема частина, оскільки там був невеликийзаїзд до Астраханської пустелі. Який вилився в щось непередбачене, що заслуговує на окрему розповідь.
А так, одні позитивні емоції.
Усім причетним до цього, дякую.
Коментарі2
Ну красафчег же! Давай продовження!
Дякую за звіт! Дуже легкий та позитивний склад!