01.02.2018 Поїздка за Льовою Пижиковічем.

Зізнаюся, процес огляду-продажу Калини зайняв 2 дні (купили на 8-йдень після виставлення на продаж). На третій день подруга наМасяньці (вАЗ 21099 і пригоди з ним є в бортжурналі Калини )поверталася назад додому на ПМП до Києва і прихопила мене з собою.Зкожним кілометром, який наближався до Пижика, всередині рослопочуття впевненості, що я його заберу.Головним критерієм булавідсутність плачевних ДТП і задовільний стан, що дозволяє подолативідстань близько 500 км. Пижикович не підвів (забігаю наперед).
Взагалі, наші пригоди почалися з того, що замість 7 ранку виїхали зХаркова о 8-й, точніше майже на початку 9-ї ранку По дорозізупинялися тричі — двічі на заправку газом на відпочинок з кофієм ізаходом у місця публічні (не знаю про що ви подумали, але це темісце, куди не заросте народна стежка). І пішлипереоформляти.Переоформлення у Броварах істотно відрізняється відХаркова. Абсолютно у всьому, особливо у вартості.
Черги практично не було, якби не помилки в документах і база, щозависала на невизначений час, то в цілому переоформлення швидке (уХаркові можна і за 2 дні не впоратися). Під час очікуваннядізналася про Пижика практично все.
Зворотна дорога зайняла майже 8 годин. До Льова звикла швидко, алепісля фар Калини, освітлення в Пижику гірше, хоч і ксенон. До тогож не працює ліва протитуманка ((((. Справа вирішилася вже вХарківській області, здогадалася причепитися на хвіст фурі)))).Перші враження - двигун 2 літри супер! Пижик спокійно їде 50 км/годна 4-й швидкості і 70 км/год на 5-й. Зважилася на односторонцівипробувати круїз-контроль ... Це НІЩО! до цього категоричновідмовлялася їхати на круїзі, але Пижик то мій…))))