Як я збив Єлкотавра на свято

Справа була напередодні Нового року, коли всі поспішають зподарунками та ялинками, іграшками та провізією на стіл, і в ційпередсвятковій метушні багато людей не звертає уваги на очевидніречі, а іноді навіть спеціально цього не робить.
І ось у п'ятницю о 18.15 (приблизне тому що не пам'ятаю точно), рухаючись у бік будинку, я зупинився на перехресті передсвітлофором, на червоний природно.Зліва від мене трамвай, моязавдання (була на той момент, зараз то я розумію що це повнадурість але ...) випередити трамвай на вході на наступну вулицю.Іось він - зелений сигнал. СТАРТ. Такий собі Ёлкотавр, бо тіло внього людини, а замість голови — ялинка (він її на плечі ніс.) Язвичайно на гальма, але пізно. — одні емоції, пристойна вм'ятина врайоні стійки... У голові одразу калькуляція, що по чому, та й непросто калькуляція — млинець, це ж стійка, а не крило, тутколупатися і колупатися. Повертаюся я до істоти, що загинула, а це— звичайний, найпростіший представник нашого робітничого класу (судячи за віком (років під 50), одязі і глибоким пізнанням класикиросійського мату). Мені відразу подумалося, що він чийсь тато і нісялинку додому для своїх дітей, мені навіть трохи стало соромно. Вінтрохи повалявся, потім почав збирати залишки ялинки (вона чомусь, буквально вибухнула, очевидно весь удар припав саме на неї). Ячекаю коли він збере свого представника флори, і як би поговоритихочу, якого… він на перехресті перебігав дорогу, коли прямо піднами проходить підземний перехід і він явно порушує ППД (правилапішохідного руху). Тільки він підвівся на ноги — я до нього, вінмені у відповідь — пішов ти на х. І тікає так накульгуючи. Углибині мозку я розумію що потрібно його наздогнати і оформити всеза протоколом щоб страхова сплатила, але тут машина прямо наперехресті стоїть (що б було зрозуміліше, що не є ЧАС-ПІК, перехрестя перевантажено, і водії з інших машин в гучний слухділяться своїми роздумами щодо того, що відбувається). Поки це всеперетравлювалося, мужик зник у натовпі.
І стою я як бабка в казці біля розбитих залишків ялинки та пом'ятоїмашини і думаю, млинець, а як це так? Ну та гаразд, сів і поїхавдодому, потім вм'ятину лагодив. Але робив це з гордістю, адже ядуже сподівався на те, що цей мужик розповів цю історію своїмдітлахам, дружині, співробітникам і всім друзям і знайомим і післяцього вони стали серйозніше ставитися до ПДР і, можливо це, навітьврятувало чиєсь життя.
і будете бдими)
А то ось як.