Сага про диво-майстра Варфоломія або мій перший досвід ремонту.

Як я вже згадував раніше, машину я купував будучи повним нубом ілошарів - за кольором і зовнішнім виглядом. На той момент моєуявлення про автомобілі обмежувалося тим, що я не плутав автомат змеханікою, кінські сили з кубічними сантиметрами і седани зхетчбеками Все, що знаходилося під кришкою капота, для менеділилося на двигун, акумулятор і «фільтри там всякі трубочки».
людиною при грошах і з великою кількістю друзів.Один з такихдрузів, назвемо його Варфоломія, був за освітою автоелектриком, алеповністю обслуговував мій тайпер від моменту закінчення гарантії ідо самого моменту продажу.

При покупці я намагався дізнатися у господаря пір косяки тачки, яких не може не бути у 6 літнього автомобіля з пробігом злегка за130. Нічого особливого я не дізнався (що і зрозуміло), затепослухав дві-три історії про те, який Варфоломій крутий "майстернавсесукаруки" і як він кілька разів робив з гівна, скотчу та гілокпотрібну деталь, при поломці якої офіціали хитали головами іпропонували міняти відразу машину в зборі разом з килимками тадокаткою. У такий момент господар завжди дзвонив Варфоломію і тоймагічним чином придумував як підпаяти, промити, розточити потрібнийвузол до кондиційного стану. Я, як людина недосвідчена і мудаковатапо натурі схильний не довіряти стороннім (мама в дитинстві завждизабороняла з ними розмовляти, правда потім питала – коли ж тизнайдеш собі дівчину? Як, мама? Вона ж стороння. З нею не можнаговорити! ), повівся на ці історії про людське благородство тавзаємовиручку і записав собі телефончик Варфоломія. Через парумісяців після покупки у мене щось пекло застукало під приладовоюпанеллю під час включення клімат-контролю. Я подзвонив господаревіта Варфоломію. Хазяїн сказав, що це якась незрозуміла опука, аВарфоломій сказав те саме, тільки з використанням малозрозумілихмені термінів і підсумував — «етонадоглянути». Коли стукати сталотак, що пацани на занижених Жигулях з прямотоками стали показуватимені в пробках великий палець і розуміючи підморгувати, я вирішив, що треба з цим штота робити. Заправив тачку і поїхав із Києва назаддо Чернігова до рукастого хлопця Варфоломія.

Варфоломій жив у своїй майстерні в якихось запиздюрних гаражах уцентрі Чернігова. Я передав йому тачку і почав тинятися покооперативу, бо посидіти у Варфоломія в майстерні було ніде. На тоймомент там був сам Варфоломій, табурет Варофоломія і купка якихосьдеталей у кутку на стовбурі столу. Ось освоюється. Я розуміючекивнув і пішов нишпорити далі. Потрібно сказати, що була б зима. Ібуло холодно. У результаті я знайшов собі притулок у столовцітаксистів неподалік місця подій і почав чекати. Періодично вїдальню приходив Варфоломій, дивився на мене, хмурився і не кажучині слова вп'язався назад у свої сані ібіня (бокс № 13/21-П6).Навіщо він приходив я не розумів, але його зведені разом брови, іруки, які з кожним разом ставали все чорнішими, свідчили про те, щовсе дуже серйозно. Приблизно через 5 годин Варфоломій приніс менівийняту з тапка крильчатку клімату (круглий попіпень з вертикальноюперфорацією, яка і ганяє холодно-гаряче повітря по повітропроводахсалону). «Ось! Бачиш? - сказав Варфоломій. "угу" - відповів я, якийзвичайно крильчатку бачив, але вперше в житті і хрін його мігзрозуміти, що саме повинен у ній розглянути. "підшипникспрацювався, її хитає і вона стукає" - резюмував Майстер. – «Требаміняти вузол. Я дізнався, новий коштуватиме 99999 піастрів і двазелені папуги». «А як же промити, розточити, запаяти? Як жевотетовсі - 30 гривень і бігає по 50 тисяч? «Спробую, але необіцяю» — відповів Варфоломій і впер у темряву. Він повернувсячерез дві години, сумний, як хірург в американському кіно, похитавголовою і сказав, що зробив все, що міг, але щоб зрозуміти зміг вінчи ні треба зібрати тапок назад. Я кивнув головою. Мені було вжепофіг і я просто хотів, щоб ця епопея закінчилася. Була м'якокажучи не дуже маленькою. Я не хотів з ним сперечатися, тому що цебув мій перший ремонт і в вартості нормо-години я тоді неорієнтувався, так само як і не міг прикинути скільки нормо годинзаймає та чи інша операція. Скажу лише, що після Варфоломія яякийсь час обслуговувався на офіційному сто Хонді, з кавою, шкіряними диванами та усміхненими манагерами. Так ось, післяВарфоломія їхній прайс здавався мені дуже божеським, майжекопійчаним. Я сів у тапок і поїхав додому. Через 10 хвилин кліматзнову застукав. Я вимкнув його і прочинив вікна, щоб не запітніли.Красива українська хуртовина вкривала трасу і мене в машині.Поземка кружляла приховуючи дірки на асфальті траси Чернігів-Київ.Була майже опівночі та мінус 15, але я їхав додому, подалі відВарфоломія і вже від одного цього факту був щасливий. Фури, щопроїжджали назустріч, ебашили мені по очах далеким, тому що язліпив їх своїм. Я думав, що так вони мене вітають і радісно моргавїм фарами у відповідь. Світло.

У результаті з урахуванням прайсу диво-майстра та пробігуКиїв-Чернігів-Київ поїздочка вийшла мені за ціною героїну. Зурахуванням відсутності результату, я почував себе ніби купивхорошого колумбійського похмурого, а мені впарили глюконаткальцію.
Крильчатку я змінив у офіціалів. Це зайняло близько 2 годин і булозначно гуманнішим за ціною. Від криворукого колгоспного ремонтупаралельно крильчатці змахнувся тиристор керування цією вертлявою.І тут доля зглянулася наді мною. Деталь, яка на той моменткоштувала (пишу приблизно, ногами не штовхати, номерами не тикати)близько 1000 гривень, я якимось дивом купив на Екзисті за 32 (гривні).

У цей момент я зрозумів, що свій прайс «за лохатість і довіру» ясплатив повністю і далі все піде бадьоріше та піздше. Так істалося. Але історія з Варфоломієм на цьому не закінчилася.

Далі буде.