Карпати-2017. Частина №3

Отже, в минулій частині ми дісталися Закарпаття і навіть встиглиденьок відпочити! :-)

Закарпаття< /Як я вже писав, цікаві точки та маршрути по них умене були заплановані заздалегідь і розписані днями, тому, вставшиз ранку, ми вже знали куди відправимося. .

Перша точка була в селищі Верхня Грабовниця, тут знаходиться один збункерів оборонної лінії, створеної угорськими військами у СхіднихКарпатах у 1939-1944 роках проти Червоної Армії — Бункер. ЛініїАрпада.
Вхід у бункер, що охороняється дерев'яним угорцем
йде під гору на глибину до 50 м. Будувався 5 років угорськимивійськовими для оборони траси Львів-Будапешт, яка раніше тутпроходила.
Фашисти вихопили тут люлів від наших у 1944 році, абияк протримавшиоборону всього 2 тижні. =))) Далі бункер був частково підірванийНКВС, щоб не дістатись будь-яким УПА. Наступні 70 років вінрозкрадався місцевими, які навіть примудрилися зробити в ньомузвалище! Схема ходів бункера З 2012 року бункер активно відновлюєгрупа ентузіастів. Вхід платний (полуник з носа), за додатковуплату можна взяти екскурсію. Територія навколо бункераоблагороджена, є кафе і багато дерев'яних скульптур. Освітлення.Ходити можна скрізь, де відчиняються двері та горить світло.Частково збереглася драбина на ДОТ №1, куди ми навіть примудрилисявилізти (охоронець сказав "12 поверхів", хоча насправді не все такскладно). Однак того виду на дорогу, яка колись звідти чудовопрострілювалася, вже нема — все поросло кущами та деревами. Фотатитам не було чого, проте відео я знімав пристойно:і згори, і впідземеллі. Може колись заллю! :-)

Наступною точкою нашого одноденного маршруту був водоспадШипіт, розташований поряд з гірськолижним курортом Пилипець.Взагалі, Google – зручна штука, але сліпо довіряти його маршрутамне можна! Я просто тицьнув на зірку водоспаду і Гугл, непоцікавившись на якій ми техніці, просто проклав мені тудинайкоротший маршрут. :-)

Я йому за це, звичайно, за підсумком був дуже вдячний, т.К. Вінподарував мені купу гарних фоток у горах, проте якщо ви не впевненів геометричній прохідності свого авто, то останній відрізок відПодобовця до водоспаду вам краще не зрізати, а проїхати черезПилипець, нормально асфальтованою дорогою.

Перевал над Воловцем
Ось такий напрямок на останній ділянці шляху, якщо зрізати черезгору
Сам водоспад описувати сенсу не бачу — це треба бачити тавідчувати! :-)
Фотку чесно звиснув з Інтернету, щоб було все красиво, а не як унас вийшло:купа туристів та брудна після дощів вода! :-)))
Неподалік від водоспаду є парковка та базарчик, все як завжди. :-)Місце облагороджене, дерев'яні містки через тисячу струмочків ітаке інше, дорога (якщо їхати від Пилипця) доступна на будь-якійтехніці. Далі нас понесло на гору Гемба ( 1500 м), що знаходиласянеподалік водоспаду. Доброзичливий Гугл спокійно проклав наммаршрут до верхньої її точки, і ми без задньої думки рушили наштурм! :-) Якось одразу справа запахла гасом…
Гугл підбадьорливо мовив людським голосом Продовжуйте рух
Назустріч раз у раз траплялися Шишиги, навантажені збирачамичорниці, що росла по всім схилам гори. Дорога забирала все вище івище, проте Тушкан поки що з цим справлявся і навіть практичнонічим не бився) Види на шляху відкривалися просто шикарні! колищастя вже було так близько, і Google обіцяв доїхати до точкипризначення всього через півтора кілометри, ми вперлися в крутийзатяжний підйом з промоїнами і волунами. Есессно я дав задню…Місцеві підказали, що можна зрізати, проїхавши підйомом підканаткою (так, там є канатка, і нормальні люди їдуть на верх, сидячи в кріслах, за 50 грн). Повернувшись трохи назад, я знайшовпотрібний підйом, але Тушкану він був не під силу. :-(((
Початок підйому. Я спробував витримати горизонт, але як завжди пофото всієї проблеми не зрозуміти…) Доїхавши приблизно до половини, мій дволітровий пакетик соку почав глухнути, причому навіть набензині.Саме на цьому місці я перший (але дуже далеко не останній)раз подумав про ту низьку ціну, яку корейські інженери забулизапхнути мені в роздатку! разом із збирачами чорниці, і полізли нагору пішки, не діставшись до верхньої точки витягу всього метрів50. Місцевий мужик на напівдохлій Ниві відверто дивувався "чомутаке гарне возик дальше не йіде? !", підливаючи тим самим олії в мійпаркетний огонь! =(((
Ось так і залишився стояти Тушканчик поряд з місцевимиЖигуляторами, які нахабно їздять рівно там же, де і він, як назло! )) Перед підйомом на вершину ми теж вирішили підкріпитисячорницею.
Юна збиральниця з Харкова на тлі місцевої джигурди)

Далі ми вирушили на гору пішки, як і більшість туристів беззнижувальної передачі! =)))

Вигляд з половини шляху до вершини. У принципі, до верху можна й нетупотіти, т.К. Красивіше вже не буде) Описувати всю "принадність"підйому я не буду. Скажу тільки, що там є дорога, якою повз тебеспокійно проїжджають зашалені місцеві УАЗики та квадрики, якізавозять туристів на самий верх всього по сотні з носа.

Апофігеєм моєї гіркоти став стоковий Паджеро Спорт-2, якийзапросто заїхав на верх, періодично навіть включаючи другупередачу! І з нього спокійно вийшли молода пара та 2фотографи:хлопці переодяглися у весільні вбрання та зробили собікруту фотосесію на вершині однієї з найвищих гір Закарпаття. І явам хочу сказати, що в принципі по всьому масиву й надалі йдутьдороги та напрямки, цілком доступні для повноцінного позашляховика! Загалом, з цього моменту я міцно задумався про те, що колись яобов'язково сюди повернуся, але пішки більше не ходитиму! ;-)

Повернувшись до машини, ми вирушили у зворотний шлях. У мене булиідеї доїхати цього дня до озера Синевир, але ми якось втомилися))Тому вирішили повертатися додому, проте на озеро ми ще обов'язковозаїдемо, трохи згодом)

<
По дорозі з гори нас гальмував місцевий збирач чорниці, попросившипідвезти до селища. Він розповів нам, що зібрані ягоди відправляютьза пагорб, до Угорщини чи Словаччини — так набагато вигідніше.Взагалі, все, що можна зібрати або відкопати в Карпатах, в ційкраїні залишається рідко:воно і зрозуміло, коли 1 євро коштує ~30грн. Ми ж довезли мужичка до селища, за що він презентував нам 2величезних білих гриби, які знайшов під час збирання ягід.:-)