Перший місяць зими у Харкові видався не особливо сніговим (натомість багатим на ожеледь, хе-хе), тому зустрічати Новий Рікнаша сім'я вирушила до Луганської області до тестя і тещі, де зимабула більше схожа на зиму. Км, які проходять в умовах жорсткогоохроеда по нечищених залишках від траси.Мені було цікаво затестітимої нові Ультрагрипи в умовах нормальної зими, і на даному етапівони показали себе гідно.За 2 км до кінцевої точки, коли я вжерозслабився, мені в лоб вилетів зустрічний Ланос, об'їжджаючисобаку, що вибіг на дорогу, але я чомусь був до цьогоготовий:спокійно пішов на засніжену узбіччя, і некерований снарядвітчизняного виробника, увійшовши в ритмічний замет, акуратнополетів у кювет біля будинку місцевого тракториста)
/p>
Ну а ми вирушили далі зустрічати Новий Рік у сімейному колі.
Тиха українська ніч, але сало треба переховати…
< І тут теща робить нам пропозицію, від якої ми з дружиноюпросто не могли відмовитися:залишити нашого пупса у них вдома, асамим вирушити на всі 4 сторони терміном приблизно на один тиждень.Найкращого подарунка на Новий Рік нам було і не придумати! Недовгодумаючи, обираємо напрямок "суворо на захід, туди, де гори і сніг", і 2 січня рано стартуємо, імпровізуючи дорогою з маршрутом іночівлею.
Попереду були 1400 км не найпростішого зимового шляху. До Гепаградадісталися обіду, заскочили додому, перекусили і перебрали шмотки.Благо, машина була готова до такої подорожі:ТО пройдено, ПММ узапасі) Зарядили термос окропом, набрали ніштяків у супермаркеті істартували на Київ. Але чим на захід ми заїжджали, тим ставалотепліше і суші…
До столиці дісталися близько 8 вечора
Там планувалася ночівля біля рідні, але гребаний Ковид вбив їхякраз. Перед Новим роком. Вирішуємо не ризикувати і рухати далі, забукавши непоганий готель під назвою "тераса" на окружнійЖитомира. Номер зі зручностями, вай-фаєм і закритою парковкою, щоохороняється, обійшовся нам у 400 грн на двох. Шкода, пізноприїхали:кухня вже не працювала, тому вечеряли своїми припасами. Наранок, виспавшись і поснідавши на місцевому WOG, ми вирішилиз'їжджати з основної траси Е40 на південний захід. Як завжди, нашляху хотілося подивитися чогось цікавого, щоб якось скрасити нуднікілометри. У гугл-нафігатор були давно вбиті цікаві локації, іпершою став Старокостянтинівський замок, Хмельницька область. Алез'їхавши з основної траси, Гугл одразу почав щось виконувати:топустив нас по перекритій на ремонт дорозі, то прогавив потрібнийповорот і просив розвернутися через десяток кілометрів… Загалом, намотавши зайві кілометрів 30, ми таки дісталися потрібноїточки.
> Дружина знімала невеликі видосики на телефон, тому розбавлю, мабуть, ними мій звіт:в динаміці воно за ідеєю навіть цікавішебуде! :-)
Замок 16 століття перебуває досить у живому стані. Розташований умальовничому місці, на злитті двох річок. Всередину потрапити невдалося - гадський карантин! Просто погуляли територією і рушилидалі.
Погода помітно зіпсувалася. Плюсова температура, сльота та дикийвітер. Житомирська, Хмельницька, Тернопільська області — моторошнийбруд на дорозі! Про сніг ми тоді могли тільки мріяти… І туткласичний європейський малюнок протектора мого нового Гудієарапоказав себе як вдома! "скандинавський" Близнюк так воду не різав! Зимовий світловий день, як відомо, короткий. Тому вирішили обиратина шляху лише найцікавіші місця, ніде особливо не затримуючись.Наступною нашою точкою був залізничний віадук 1896 року вТеребовлі, що в Тернопільській області., я зрозумів, що виїхатиназад буде жодного разу не просто) Сніг зійшов зовсім недавно, іпід травою було відверте болото. Зараз почнеться охроїд))) На жаль, моя благовірна постила фоточки в Інстаграм замість того, щобзнімати епічну битву з бездоріжжям. Ситуації Ультрагрип теж неспасував! Потім вирішили подивитися на напівзруйнованийТеребовлянський замок 17 століття. Доглянуте місце з гарнимкраєвидом, що відкривається із замкової гори:Відобідавши в місцевійкафешці грибною юшкою (починається моя улюблена карпатська кухня), ми вирушили в дорогу. Я планував відвідати водоспад на річці Джуріну Ниркові (бував я там уже — гарне місце), але сутеніло, а їхатинам ще було недалеко. Тому вирішили туди не заїжджати (незрозумілоще що там була з дорогою, але явно не асфальт), а зробити зупинкулише на оглядовому майданчику над річкою Дністер:ПочиналисяКарпати. Дорога стала сушішою, що не могло не радувати:посерпантинах з брудними фарами валити таке собі задоволення! Аомивач фар у мене включався тільки на парковках, за допомогоюпівторалітрової баклашки)))
Задне скло поступово стало фотохромним і комфортно притуплялосвітло фар позаду автомобілів, що йшли позаду)
Шлях наш лежав через Коломию в Яремчі. Там ми забронювали номер за500 грн/добу у хазяйській садибі, де я зупинявся у 2017 році. До8-ї години вечора ми дісталися до нашого місця призначення, заселилися і вирушили до колиби відзначати прибуття)
Драники, домашня ковбаска, форелька, настоїчки — понеслася душа дораю!
< br> Ранок сказав нам, що ні снігу, ні морозу нам ніхто невключить.
Осінь? Або весна? )))
Планів особливо не було, тому вирішили просто кататися понайпопсовіших місцях) Насамперед вирушили відвідати Пробою:
> Потім на Гугл-мапс було знайдено цікаву видову точку надЯремче, до якої йшла цілком проїзжабельна дорога:Підйом доситькрутий, але відсутність снігу/льоду в даному випадку нам було накористь)
Вигляд дійсно варто того, щоб туди проїхатися!
Мій чистюля)
Звідти я вирішив трохи зрізати і через гори проскочити до вольєрівВедмежої Гори. Гугл як завжди підбадьорив, мовляв, давай сміливіша, дорога є) І таки дорога була, але з колією від чогось значносуворіше Туксона. Відбитки СТТшних Куперів якбе натякали, що намтуди не треба, але дорога вже йшла круто вниз, і назад виїхати менібуло неможливо. Хрен знає якої глибини була колія, але ми сповзливниз тупо на всіх захистах без особливої шкоди) Правда перед циммені довелося трохи підправити ландшафт, повикорчовуючи особливовеликі валуни, які зайняли своє місце в колії.
Загалом, 100 метрів спуску — і ми на іншому боці гори, дивимосяводоспад на струмку Багривець.
Далі дорога йшла більш-менш звичайно карпатській:
Подивившись свинок у міні-зоопарку Ведмежої Гори, ми вирушили наводоспад Женецький Гук. У планах було швиденько проїхатися тудипофотатися і поїхати далі погуляти до Буковеля. Але не тутбуло…
Справа в тому, що минулого року в Карпатах пройшли сильні дощі, ібагато доріг тупо посмивало. У тому числі дорогу на водоспад.Частково її відновили, але у пропускній будці нам сказали, щопроїхати машиною туди нібито неможливо. Ми туристи довірливі тачесно потопали до водоспаду пішки. А їхати було кілометра 4 ... Якеж було наше розчарування, коли виявилося, що місцеві гуцули простоорганізували бізнес і пропонують таксі за півтисячі до водоспаду.Возять народ туди на УАЗиках та Патрулях, і нюхати вихлоп після них— то ще задоволення… Але ми йшли. Спочатку дорога була відмінна, гуляли, фоткали:Так, траплялися завали, але по них вже булапрокладена колія тими заповзятливими "таксистами". Жерсть почаласяна останній 1, 5-кілометровій ділянці:тупо ожеледь та каміння! Мибули не готові до такого маршруту, але повертати було пізно! Абиякпроповзли мало не на карачках до фінішу, зробили пару кадрів іпошкутильгали назад. Я матюкався всю дорогу:на " таксистів ", натітку в будці, яка попередила у тому, що попереду нас чекає жерсть, він зрештою, т.К. Треба було під будь-яким приводом тупо заїжджатипід шлагбаум і їхати далі, як робили деякі автолюбителі. Багато хтопотім кидав машини на півдороги, але для мого Тушкана я бачивцілком прохідний маршрут до самого водоспаду. У будь-якому випадку, на цей похід ми вгрохали 4 години! День був змащений, ми булимокрі, голодні і втомлені, тому вирушили спочатку додомукупатися-перевдягатися, потім їсти, а вже потім, увечері, ми такипоїхали до Буковеля, де була купа народу та дикі пробки. Настроювже не було ніякого, тому повернулися додому і завалилися спати.Завтра до нас мали доїхати друзі на Соренто, і я вже скачав собітрек маршруту водоспадами — намічався гірський охроїд! :-)
"-)
"-)
Коментарі4
Люблю такі статейки) чекаємо ч2🤗
Зробимо)
ось це статейка)))
Так так) Рідко - але якщо вже сів писати, то влучно)))