Автомобіль шукався не дуже довго — близько тижня. Знаючи, на що йду, кинувся за кермо мотика (добре, що є, на чому об'їжджати кола) і поїхав шукати.
Спочатку обшукав довколишні села, але не виявивши того, чого шукав, почав розчаруватися. Але тут підвернувся цікавий варіант у селі Федорівка Кіровоградського району. Нібито нічого, і подивилися, цілий, не битий, і повинен працювати. Єдине, що весь у бруді, років 10 стоїть без руху. Ну, це все можна виправити.
По приїзду чоловіка було не впізнати — він був злий, не в собі, і відразу сказав, що документи оформлені на матір, якої немає в живих років десь з 25. Їздив батько, довірці якого немає в живих років десь 15, і ще є сестра, яка в праві претендувати на нього. Спадок не оформлено, і оформляти він навідріз відмовився. Поїхав шукати далі.
Поїхав по гаражних кооперативах, будучи впевненим, що там точно знайду, що шукаю. Під'їхавши до чергового кооперативу, проїхавши всі ряди і виявивши, що і тут ні, вирішив у пориві відчаю кинутися до охоронця з питаннями "Де, Хто, Почем". І, о диво, неймовірно чуйна людина, років 50, тут же сказав: "Сідай, я знаю, у кого є те, що тобі потрібно", і почав хаотично гортати журнал відвідувань/список власників гаражів.
Знайшовши когось, набрав з міського телефону номер, пояснивши ситуацію чоловікові, що висів на іншому кінці дроту, передав мені трубку зі словами: "Едуард Міхалич, питай, що потрібно". Поговоривши з не менш приємною людиною, домовилися зустрітися того ж дня і оглянути диво Радянського автопрому.
По приїзду на місце познайомився з колишнім господарем особисто. Він відкрив ворота гаража, і я вже в той момент вирішив, що його заберу. Легко! З півоберта він завівся, і я ще раз переконався, що це він, той, кого я так довго шукав.
Погазувати не вийшло, бо карбюратор забезпечував тільки хороший запуск. І з'ясувалося, що зчеплення також не робоче, тобто їхати будемо на тросі. Гальма начебто працюють, домовляємося, зустрічаємося, гроші на руки, ключі у мене, і поїхали додому, малюк.







