Першою машиною, на якій я катався, був татовий МК-2, 85 року — стоковий дизельний трудяга. Ще в далекому дитинстві, по дорозі на дачу, батя дав покермувати. Чи варто говорити про сплеск емоцій? Вже тоді я зрозумів: "Я закохався, і це надовго". Згодом під капотом прописався вже агрегат поцікавіше. Незабаром я отримав права і почав розтинати на Гольфі. Але хотілося своєї машини. Тато — це, звичайно, добре, але... Через брак грошей я пересів за кермо вбитої дев'ятки. Що можна сказати? Їздив я і був задоволений, бо в той час машина реально виручала і була потрібна практично щодня. Але довго я не витримав і продав її, покатавшись трохи більше півроку.
І ось я купив ЙОГО — білий, 87-го року народження, 4-х дверний, 4-х очий, іржавий, але дуже недорого. З купою дрібних пакостей, наприклад: зовні відкриваються тільки водійські двері, електросклопідйомники не працюють і т.д. Ще не встигли від'їхати й 2 км від гаража, як злетів трос з педалі газу. Особливо весело було те, що якраз підійшов мій друг, і я такий: «Змари, яка тачка!», він: «ОГО!», сідаємо їхати – трос газу злетів. «Нісенітниця, — кажу, — полагодимо». Відкриваю багажник, і на мене випадає амортизатор (праворуч від дверей відкрутився негідник). Коротше кажучи, машина за 2 хвилини почала розпадатися. Але потім, видно, згадала, що вона ГОЛЬФ, і перестала блазнювати. По трасі більше 110 не їхав, але і цього вистачило, щоб зрозуміти: машина мені вже подобається! Ах так, забув, двигун 1,6, 5-ст. КПП, салон начебто рідний, карти гарні.






















































