Після продажу Пріори я спав і бачив себе в Хонді, почав активні пошуки, дивився Акорд і Сівікі. Багато з них мені довелося переглянути. Сівікі не вражали своєю корозійною стійкістю: максимально гнилі задні акри, багато шпаклівки, руді ніші запаски, причому на всіх переглянутих мною автомобілях. Брати такий автомобіль і відразу боротися з цим мені категорично не хотілося, адже у мене вже були два такі екземпляри, хоча останній я взяв оброблений, і з ним проблем було набагато менше, ніж з 99.
Далі були Акорди. Живий знайти було зовсім важко, а якщо й були, то за них просили вкрай непристойні суми, навіть без урахування якогось найменшого торгу. При цьому авто було в мінімально для Акорду комплектації, що знову ж таки відштовхувало мене від угоди з чималою сумою за автомобіль, якому вже 15 років. Що мені з ним робити потім, кому я його запропоную, коли накатаюся…
І тоді я поступово почав гнати геть думки про японців, точніше навіть не самих японців, а їх господарів і ціну за стан, які вони мені готові запропонувати. Почав переглядати Рено Кенгу, колись катував до них почуття, і ось думаю, чому б не подивитися... Але вантажівка в переробці мене вже не збуджувала, хотілося велику комфортну машину. І в цей момент мені сподобалися Меган. Хетч я відразу відсіяв, мені вони якісь незграбні здаються, Флюенс взагалі не збуджує, занадто інертний він, а ось універсали з їх комплектаціями мене розбурхали максимально. Вибір упав тільки на дизель. Переглянувши 4 Мегана в універсалі, я відразу зупинився на цьому, він був максимально повний серед своїх конкурентів.












