Ну що ж тут скажеш, так вже сталося, що я давно купив собі японський авто і став їхнім фанатом. Настав час, коли став вибір: розібрати свою машину і ходити пішки, поки не зберу, або пошукати щось як друге авто. Довго мучився цим питанням. Але поспіху не було, дружина записалася в автошколу, подумав, що треба пошустрить.
Одразу ж потрапило в очі оголошення про продаж Honda Civic 1990 року в седані в моєму місті. Почув: "Вибачте, машина пару годин тому поїхала з новим власником". Блін, сум, було б 2 квадрати в сім'ї. Пошуки продовжилися і розширилися, оскільки вже було питання про таке авто, на якому буде не шкода вчитися їздити. Був варіант Opel Corsa A, точніше, його найбільше і шукалося, але то стан сум, то з доками проблема.
Через кілька тижнів переглядів оголошень і машин в цілому я натрапив на Opel Ascona C в кузові купе. Реакція була неоднозначна: як млинець, купе? Чіт, я їх не бачив раніше. Подзвонив, на що почув дуже гуманну відповідь, яку рідко почуєш — по машині є проблеми. Зустрілися у знайомого, який є фанатом марки Opel в цілому, подивилися машину, вислухавши весь список її недоліків, а їх було чимало, хоча кузов напрочуд цілий.
Наступного дня я все ж таки зателефонував і домовився про поїздку до Мрео на переоформлення. Мета машини — навчання. Але все одно я не зміг би просто забити на її зовнішній вигляд і потихеньку буду упорядковувати.















