Москвич дістався мені не від діда і не від бабусі, як багатьом, а від батька (разом з гаражем)! Як перша машина, тренувальна машина, машина, яку не шкода, чисто набити руку.
Чесно кажучи, машину спочатку не визнавав. Щоразу, коли я сідав за кермо, я сам себе переконував, що це не надовго, зовсім скоро я сяду в іншу машину, в рази краще за цю, а цю забуду раз і назавжди. Проїхавши на ньому кількість кілометрів, думка потихеньку змінювалася, і врешті-решт я полюбив свого СРСР. Почав відчувати задоволення після усунення кожної поломки. З'явилися плани, і найголовніше — відступили думки продати його або здати на металобрухт.





















