Москвич дістався мені не від діда і не від бабусі як багатьом авід батька (разом з гаражем)! Як перша машина, тренувальна машина, машини яку не шкода, чисто набити руку . Чесно кажучи машинуспочатку не визнавав. Щоразу коли я сідав за кермо я сам себепереконував що це не надовго зовсім скоро я сяду в іншу машину врази краще за цю, а цю забуду раз і на завжди. Проїхавши на ньомукількість кілометрів думка потихеньку змінювалася і врешті-решт яполюбив свого СРСР, почав відчувати задоволення після усуненнякожної поломки. З'явилися плани і найголовніше відступили думкипродати його або здати на металобрухт.
