200 км від мене зателефонував, домовився, відразу на автобус. Через 2 години я був біля нього, купив, не дивлячись. Додому. По дорозі додому влетів у ковдубину, машина заглухла, а на вулиці вже темніло. Радості мало. Механік я ще той. Відкрив капот, дивлюся, вибило масу, поправив — завелася, радості повні штани. Продовжив рух у напрямку дому.
Кілометрів 20 до місця прибуття машину різко повело в бік. Я зупинився — лопнуло колесо, а на вулиці вже темно. Я недалеко від заправки, так-сяк доїхав туди на спущеному колесі. Воно і так ремонту не підлягало, запаска, благо, була. Дістаю домкрат, пробую підняти, а на домкраті різьба зірвана. З почуттям, що життя вдалося, пішов питати у хлопців, які пили каву на заправці. Домкрата у них не було, але зганяли в селище, привезли.
Я бігом поміняв колесо, хлопцям пивко прикупив. Начебто відмовлялися, але взяли. Де в підлогу, першого приїхав додому. Дружина з вікна глянула і назвала авто "таран". Продовження слід.





