Автомобіль після довгих черг і очікувань був придбаний моїмдідусем у далекому 1986 році. Не експлуатувався Не секрет, щоавтомобіль в СРСР - це розкіш, завдяки цьому і дбайливомувідношенню моїх рідних він і дійшов до мене - онука першоговласника цієї бежевої шістки.
На перший погляд нічого особливого.Напевно так воно і є.Але язбрехав би, якби сказав що я вважаю так само.Потрапив до мене цейавтомобіль у березні 2011 року.Так і з'явився у цього автомобілядругий власник.Шістка була злегка забута і здоров'я дідуся недозволяло стежити за нею як раніше, тому можу вважати що взяв я їїпід свою опіку ще не дуже пізно. Довелося трохи попітніти що бпривести її до тому виду, який у неї сьогодні, вона в мене нетільки тому, що дідова машина дісталася онуку, як це часто буває. Ялюблю хром, ретро і мабуть Жигулі. У них я бачу дух епохи, внесокдумки і праці, якість радянських деталей, а не лише транспортнийзасіб, обліплений зовні і всередині дешевим пластиком, заздалегідьвилитим у заготовлених формах.
Це не просто автомобіль. Це автомобіль, який несе історію.Історія не тільки епохи, яку не повернути, а історія моєї родини.Моя Сімейна Реліквія.
