Машинка непогана, робив для себе. Коштує рідний двигун 1.2, розточений до 1.6, посаджена голова. Є нулівки, розпірка, прямоток і різна дріб'язок. Раніше була на газу, зняв всю установку через 2 місяці, набридло повільно їздити по дорогах. Обрізав пружини, стала жорсткішою ходівка і стало простіше пускати в дрифт.
Fiat 124 моделі 1966 року в базовій комплектації (з 1,2-літровим двигуном та оздобленням салону початкового рівня). Конкретним прототипом був Fiat 124R («Russia») — фактично, ВАЗ-2101 італійської дрібносерійної збірки, який брав участь у численних випробуваннях з урахуванням радянських умов. Було збільшено дорожній просвіт, посилено підвіску та кузов — як показала практика експлуатації, все ж таки недостатньо.
Задні дискові гальма були замінені на барабанні, як більш стійкі до забруднення та довговічні. За свідченням розробників, колодки італійських дискових задніх гальм при експлуатації запиленими путівцями стиралися до металу за 500—600 км пробігу. Задні дискові гальма через своє розташування беруть на себе весь бруд і пил, що відкидається назад передніми колесами, погано самоочищаються, як результат знос їх колодок йде набагато інтенсивніше, хоча в порівнянні з передніми вони і відіграють меншу роль при гальмуванні автомобіля. Крім того, гальмівна динаміка версії з дисковими гальмами просто не була б затребувана в СРСР, де решта автомобілів у ті роки мала ще гірші гальма навіть у порівнянні з автомобілями ВАЗ з барабанними задніми механізмами.
Була істотно змінена конструкція двигуна: розподільний вал перенесений в головку циліндрів (у оригінального Fiat 124 був нижневальний двигун, як у «Волги» або «Москвича-408»), збільшено відстань між циліндрами (щоб можна було нарощувати їх діаметр). Було додано «кривий стартер» (пускова рукоятка двигуна). Зчеплення — збільшена розмірність (з 180 до 200 мм). Коробка передач — доопрацьована конструкція синхронізаторів. Карданна передача — зовсім інша (через виключення реактивної труби). Ведучий задній міст — по суті новий. Архаїчна задня підвіска з реактивною трубою поступилася місцем сучасній п'ятиштанговій конструкції.
Зовні з'явилося зовнішнє дзеркало заднього виду (ліворуч), ручки дверей стали травмобезпечними втопленими. Маса автомобіля збільшилася у результаті на 90 кг. Загалом у конструкцію «Фіату» було внесено понад 800 змін як італійською, так і радянською сторонами. Основна маса робіт з проекту, за визнанням фахівців ВАЗ, все ж таки була зроблена італійцями. 19 квітня 1970 року на головному конвеєрі Волзького заводу було зібрано перший екземпляр нової моделі, який звів з конвеєра італійський шеф-інструктор Беніто Гуїдо Савоіні.
У складанні брали участь слюсарі Волзького автозаводу В. Присяжнюк, І. Осипов, В. Гусєв, В. Орліхін та В. Глазунов. Після 19 років експлуатації перший товарний автомобіль зайняв почесне місце в музеї Волзького автозаводу. Більша частина вузлів «копійки» мала більш-менш істотні відмінності від оригінального Fiat 124, що вироблявся в Італії. Штампи і тавра залишалися спочатку «фіатівськими», отже відповідне позначення цілком могли нести і деталі, виготовлені у СРСР на італійському устаткуванні. У міру внесення в конструкцію автомобіля змін та природного зносу оснастки вони стали зникати.
Якість виготовлення автомобілів ВАЗ справді з часом знижувалася, але ця тенденція перебувала в повній відповідності до тих, що були характерні в ті ж роки для всієї радянської, не тільки автомобільної, промисловості. Крім того, частина деталей була зроблена не в СРСР, а в інших країнах Соцтабору в рамках економічної взаємодопомоги всередині РЕВ, наприклад — Польщі, де з 1967 року вже випускався дуже близький конструктивний автомобіль, причому з повним збереженням позначення FIAT — Polski Fiat 125p, і відповідно також могла нести латинську символіку, що, можливо, і спричинило появу легенди про перші «італійські копійки». Згодом уже на польських «Фіатах» з'явилися деталі, вироблені в СРСР — наприклад, утоплені ручки дверей.
























